1. Предмет, мета і завдання логопсихології

Логопсихологія тільки починає формуватися як самостійна галузь наукових знань. Зберігається її тісний зв'язок із лінгвістикою, психолінгвістикою, нейропсихологією, потребують вирішення питання диференціації від логопедії.

На сьогодні ведеться пошук методологічних засад роботи з подолання ускладнень, зумовлених мовленнєвими порушеннями на психологічному рівні.

Спираючись на зазначені вище теоретико-методологічні засади щодо проблеми порушеного розвитку, абсолютно правомірно розглядати логопсихологію як галузь спеціальної психології, оскільки предметом її вивчення є психічний розвиток у несприятливих умовах, тобто розвиток на фоні первинного мовленнєвого дефекту.

Найточнішим на сьогодні вважається таке визначення цієї науки: логопсихологія — це галузь спеціальної психології, в якій вивчається своєрідність психічного розвитку осіб з вадами мовлення первинного походження, а також розробляються принципи і методи психокорекційної роботи з ними.

Основною метою спеціального психологічного супроводу в системі освіти осіб з порушеннями мовлення є виявлення, усунення і попередження дисбалансу між процесами навчання і розвитку цієї категорії та їх потенційними можливостями.

З огляду на визначення логопсихології як самостійної наукової галузі, яка має власний предмет і об'єкт вивчення, вирізняють її основні завдання:

— вивчення закономірностей та особливостей психічного розвитку осіб з порушеннями мовлення різного ступеня тяжкості й різної етіології;

— дослідження специфіки особистісного і соціального розвитку дітей з мовленнєвою патологією;

— вивчення впливу мовленнєвих розладів на психічний розвиток дитини;

— поглиблене дослідження механізмів порушень психічного розвитку в дітей з порушеннями мовленнєвої діяльності;

— розробка психолого-педагогічних технологій ранньої профілактики, діагностики, виявлення й усунення порушень психічного розвитку в дітей з вадами мовлення;

— виявлення шляхів і механізмів компенсації та корекції вторинних відхилень;

— створення адекватних і ефективних корекцій-них програм психологічної роботи з дітьми, що мають порушення мовлення;

— визначення перспектив розвитку дітей з порушеннями мовлення й ефективних засобів їх навчання і виховання;

— аналіз досягнень у теорії та практиці вітчизняної та зарубіжної логопсихології.

Загалом, за останні десятиріччя у логопсихології відбувається розширення її предметної галузі й відповідно кола завдань. Важливою особливістю досліджень психічного розвитку осіб з порушеннями мовлення є їх комплексність — взаємодія та взаємозумовленість результатів педагогічних, логопедичних, психофізіологічних, нейропсихологічних і власне психологічних досліджень.

2. Методологічні позиції і методи логопсихології

Повноцінна мова є необхідною умовою становлення і функціонування людини, зокрема, її комунікативних можливостей, які лежать в основі формування особи. В той же час різні мовні розлади мають значне поширення у всьому світі. Лише заїканням страждають не менше одного відсотка дорослих і більше двох відсотків дітей. Як відомо, на даному етапі історичного розвитку спостерігається демографічна криза, яка виражається не лише в скороченні народжуваності, але і в зниженні індексу здоров'я новонароджених, що у свою чергу приводить до підвищення захворюваності, у тому числі і до розладів мови. Вказані чинники роблять проблему вдосконалення підготовки логопедів соціально значимою і актуальною. У цій підготовці важливе значення має опанування основ прикладної психології. Варто зазначити, що переломною епохою в розвитку поглядів на природу психічного як особливої реальності стало XVII століття, в якому релігійно-схоластичні уявлення поступилися ідеям про можливість дослідного вивчення психічних явищ, а звідси й нового методу пізнання природи й людини. Методологічним принципом, що визначив зміни, які відбулися в поглядах на природу психічного виступив механістичний детермінізм. Емпіричний здобуток психології збагатився за рахунок залучення нових фактів, взятих, як правило, з природно-наукових дисциплін. Складався й власне психологічний понятійний апарат. Одначе власна методологічна система психології, і логопсихології зокрема, сформована не була в зв’язку з тим, що специфіка об’єкта не була з'ясована на тому етапі розвитку науки, й, отже, не була визначена сфера предмета й методу його вивчення. Функціонувати як цілісна й відносно самостійна наукова течія теоретична система психології стала з середини XIX століття завдяки виникненню нових уявлень про природу психічного, а також методів, здатних відтворювати психічну реальність в системі наукових понять та категорій, що складались заново.

Предмет психологічного дослідження відокремився як від предмета філософії, з якого на протязі століть брались наукові ідеї, так і від природничого ґрунту, який постачав психологію емпіричним матеріалом. Але цей процес диференціації супроводжувався й певною інтеграцією. На цьому етапі розвитку психології виникають численні психологічні теорії про природу психічного, зокрема висуваються різноманітні теорії, які концентрують свою увагу на окремих психічних рисах й виражають це в своїх категоріях. Все це привело психологію в свій час до методологічної кризи. Ця криза була подолана шляхом творчого оволодіння психологами методами діалектики. В психології були сформульовані методологічні принципи, які сприяли визначенню предмета дослідження, окреслювали галузі психічного. Це дозволило в поясненні явищ психіки стати на більш міцні позиції й застосувати для пояснення психічних явищ категорії, які відображають фундаментальні закони дійсності. Було б зайвим нагадувати, що сучасна психологія переживає на сьогодні один з бурхливих періодів свого розвитку. Цей позитивний процес має й негативні сторони, а саме те, що ставить психологію перед надзвичайно великим масивом накопиченої інформації, яка важко піддається науковому аналізу узагальнення, й, отже, дослідження часто носять описовий, а не пояснювальний характер. Все це з особливою гостротою ставить питання про методологію психологічного пізнання, тобто питання про основи, логічну структуру й методи отримання психологічних знань.

Методологія психології покликана не лише й не стільки сформувати загальні уявлення про шляхи психологічного дослідження, скільки на основі аналізу цих шляхів підвести реальний зміст, який перетворюється у формах та способах психологічного пізнання в категорію предмета цієї науки. Особливості методології психології полягають в тому, що серед її проблем однією з найбільш актуальних й, так би мовити, еквівалентних теоретичному аспектові методології, є проблема методології самого процесу дослідження.

На сучасному етапі розвитку психології логопсихології приділяється значна увага, про що свідчить і ряд праць відомих дослідників. Зокрема, значну увагу в визначення сутності логопсихології та в розвиток її методології внесли Усанова О.Н., Калягін В.А., які виокремлюють логопсихологію як науку, що має власний об’єкт та предмет дослідження, методологію, а отже є самостійною. Як галузь та підрозділ спеціальної психології логопсихологію досліджували Сорокін В.М., Лубовський В.І. тощо. Виходячи з того, що логопсихологія порівняно недавно виокремилась як самостійна наукова дисципліна, вона досить обмежено висвітлена у періодичних психологічних виданнях. В цьому плані привертають увагу дослідження Гусельцева М.С., Юркевича А.В., Лєбєдєва О.В. та інших. Таким чином наявною є тенденція до виділення логопсихології як підрозділу спеціальної психології, яка в свою чергу є складовою дефектології. Мета дослідження полягає у виявленні та аналізі методологічних особливостей логопсихології як підрозділу спеціальної психології. Досягнення поставленої мети вимагає вирішення конкретних завдань: а) дослідити місце логопсихології в системі психології, зокрема як підрозділу спеціальної психології; б) з’ясувати й уточнити зміст поняття логопсихологія; в) прослідкувати історичні аспекти розвитку логопсихології; г) виявити й проаналізувати зв'язок логопсихології з іншими суміжними науками; д) ідентифікувати поняття методології як філософського принципу науково-пізнавальної діяльності; є) установити й дослідити сукупність конкретних методичних прийомів дослідження як факторів, що становлять сутність логопсихології, зокрема виділити й описати об’єкт вивчення логопсихології, виокремити й коротко охарактеризувати методи і основні принципи логопсихологічного дослідження, проаналізувати етапи аналізу отриманих результатів та формування висновків і рекомендацій як невід’ємних компонентів логопсихологічного дослідження.