3.2 Повітряні сили:

За даними «Білої книги-2012», українська армійська авіація налічує 160 бойових і 25 транспортних літаків. Всі вони − спадщина радянських часів, незначна частка пройшла модернізацію. Серед бойових машин − багатоцільові винищувачі Су-27, фронтові винищувачі МіГ-29 − частина модернізована до МіГ-29МУ1, фронтові бомбардувальники Су-24М, розвідники Су-24МР і штурмовики Су-25, близько половини яких модернізовано до рівня Су-25М1. Модернізацію техніки проводять Львівський, Одеський, Луцький авіаремонтні заводи.

Україна досі вважається однією з найсильніших країн світу в ніші розробки транспортних літаків. Незважаючи на це, в української армії сучасних зразків такої техніки теж немає. На озброєнні перебувають старі Ан-24Б, Ан-26, Ту-134АК, Іл-76МД. З вертольотів − також радянські багатоцільові Мі-8МТ. «Перспективними для армії є літаки Ан-140, Ан-178 і особливо − Ан-70», − каже Валентин Бадрак. Все це − техніка, створена вже в сучасній Україні. Але до її закупівлі руки Міністерства оборони все ніяк не дійдуть.

Найпоширеніший засіб ППО в арсеналі повітряних сил − ЗРК С-200В та С-300В1, які в 2012-2013 роках були зняті з озброєння через те, що технічно і морально застаріли. Міноборони називає перспективними ЗРК С-300ПС і «Бук-М1». Підприємства «Укроборонпрому» займаються ремонтом і модернізацією цих комплексів.

У військовій авіації Україна − не самодостатня. Ми завжди були найсильнішими в СНД у розробці та виробництві двигунів для військових літаків і вертольотів (ЗКМБ «Прогрес» і «Мотор Січ»). Але школи випуску вертольотів у нас немає, та й виготовити транспортний літак власними силами Україна не в змозі. Це красномовно підтверджують приклади літаків Ан-70 і Ан-124, де наша країна сильно залежить від кооперації з Росією.

3.3 Військово-морські сили:

Тут українська самостійність куди вища, ніж в авіації. У країні можуть вироблятися всі основні складники для військового флоту − від двигунів і корпусів до озброєнь бойових кораблів. «Довгий час завʼязка на кооперацію з Росією в цій галузі теж була сильною, до 50%. Але зараз у багатьох позиціях Україні вдалося замкнути виробництво на себе, оскільки зʼявилися дублери на внутрішньому ринку», − зазначає Валентин Бадрак, наводячи в якості прикладу малий десантний корабель «Зубр».

В арсеналі ВМС сьогодні − 26 бойових кораблів і катерів, 8 протичовнових вертольотів і 4 протичовнових літаки. У частинах берегової оборони − 41 танк, 177 бойових броньованих машин, 52 артсистеми калібром понад 100 мм. Серед бойових кораблів − 1 фрегат, 4 корвети, 2 ракетних корвети, кораблі управління, морські тральщики, розвідувальні, десантні, рятувальні, буксирні та інші спеціалізовані судна, а також 1 підводний човен.

Флот скорочується: торік зі складу ВМС було виключено 1 бойовий корабель і 8 катерів. Тим часом майже повний цикл виробництва військових кораблів налагоджено на Феодосійській суднобудівній компанії «Море». Підприємство спеціалізується на випуску протичовнових кораблів на підводних крилах, швидкохідних патрульних катерів, кораблів на повітряній подушці різного призначення. Є надія, що до 2017-2018 років на озброєння армії надійдуть корвети, виробництвом яких за держзамовленням займається зараз «Чорноморський суднобудівний завод».

У сухому залишку стан української армії сьогодні не дозволяє їй ефективно вести бойові дії. Армія озброєна технічно і морально застарілим арсеналом. Незважаючи навіть на слабко завантажені потужності ВПК, заповнити потреби в екстреному режимі воєнного часу неможливо.

Наприклад, повний цикл виготовлення бойового танка «Оплот» − 14,5 місяців, високоточної системи дальніх ракет − 24 місяці. Тому в умовах військової загрози Україні залишається сподіватися хіба що на допомогу ззовні або закупівлю в екстреному порядку імпортних озброєнь. Як це довелося робити, наприклад, Грузії під час російської інтервенції в 2008 році.