Травна система

У найпростіших органами травлення є травні вакуолі. Для цих тварин характерно внутрішньоклітинне травлення, яке є найдавнішим.

У кишковопорожнинних і червів з ембріонального бластопора розвивається ротовий отвір. У кишковопорожнинних рот відкривається в гастральную порожнину, яка є порожниною первинної кишки і закінчується сліпо (анального отвору немає). У цій порожнині поряд з внутрішньоклітинним травленням з'являється позаклітинне. На більш високих рівнях еволюції внутрішньоклітинне травлення втрачається повністю, поступаючись місцем позаклітинному (порожнинної) як більш прогресивному способу. Однак внутрішньоклітинне травлення все ж таки зберігається в організмів на всіх щаблях розвитку, але лише у вигляді фагоцитозу, що виконує захисну роль.

У війчастих і плоских червів будова травної системи ще зберігає схожість з травною системою кишековопорожнинних. Анального отвору немає, тому викид травних залишків відбувається через рот. Але у круглих червів травна система вже дещо ускладнюється, оскільки травна трубка помітно підрозділяється на передній, середній і задній відділи, з яких передній і задній мають ектодермальне походження, середній – ентодермальне. Вперше розвивається анальний отвір за допомогою вп’ячування ектодерми в частина тіла і з'єднує її з порожниною первинної кишки. У кільчастих червів травний тракт вже представлений глоткою, стравоходом, воло, шлунком, середньою та задньою кишками.

Подальше ускладнення травного тракту триває у членистоногих та молюсків, у яких розвиваються ротові придатки навколо рота, які служать для подрібнення їжі, в кишечнику розвиваються відростки, що збільшує його поверхню. Розвиваються травні залози, які є аналогом печінки хребетних.

У хордових в ході еволюції триває диференціація кишкової трубки, причому більш глибока, в результаті чого відбувається збільшення кишкової поверхні для всмоктування продуктів травлення. Виникають залози, що беруть участь у травленні. Травна система всіх хордових в основному має ентодермальне походження (крім ротового відділу і заднього кишечника, мають ектодермальне походження). У хребетних кишкова трубка диференціюється на ротову порожнину, глотку, стравохід, шлунок, тонкий і товстий кишечники, які, проте, не у всіх організмів (класів) диференційовані повністю. Починаючи з круглоротих, у хребетних розвивається печінка, а починаючи з риб – підшлункова залоза.

У риб розвиваються кісткові пластинки й зуби. У земноводних вперше з'являються слинні залози, закінчується відокремлення шлунка, тонкої і товстої кишок, клоаки, розвиваються однорядні зуби. Дуже інтенсивно розвивається мова. У рептилій намічається деяка диференціювання зубів, частина слинних залоз перетворюється на отруйні, поглиблюється відокремлення шлунка, в кишечнику розвивається зачаток сліпої кишки. У птахів здатність до польоту супроводжується змінами в травній системі. Замість щелеп і зубів у них з'являється дзьоб, а в стравоході утворюється еластичне розширення, зване вролом. Шлунок розділений на залозистий і м'язовий відділи, в яких відбувається хімічна і механічна переробка їжі (відповідно). Збільшується в довжину товстий відділ кишечника, але редукується язик.

У ссавців розвиток травної системи досягає верхньої межі. Маючи значну довжину, вона характеризується більшою розчленованістю. Диференціюються зуби, розвивається стравохід. Шлунок, складається з декількох шарів і містить багато травних залоз. У деяких травоїдних (жуйних копитних) шлунок є багатокамерним. Кишечник диференційований на тонкий, товстий і прямий відділи. Значною диференціювання досягають печінка, підшлункова залоза, їх протоки впадають в передній відділ тонкого кишечника. Відбувається подовження товстого кишечника, з'являються сліпа кишка, і апендикс. У багатьох ссавців отримала значний розвиток сліпа кишка, досягаючи 1/2 довжини всього кишечника. Товста кишка, закінчується анусом, відокремленим від сечостатевого отвори промежиною. У яйцекладущіх товста кишка закінчується клоакою. У людини до складу травної системи входить рот, глотка, стравохід, шлунок, кишечник, слинні залози, печінка, жовчний міхур і панкреатична заліза Всі відділи шлунково-кишкового тракту побудовані з чотирьох шарів. Людина є всеїдним істотою, оскільки його травна система забезпечує метаболізірованіе як рослинною, так і тваринної їжі (1).

Головними вуглеводами, що містяться в рослинній їжі, є крохмаль і целюлоза, а в тваринноїїжі-глікоген.

Перетравлювання вуглеводів починається в порожнині рота, де слинна амілаза, (птіалін) діє на крохмаль і глікоген, перетворюючи їх у суміш Д-глюкози, мальтози і олігосахаридів. Перетравлювання вуглеводів завершується в тонкому кишечнику, де переварений під дією птіаліну крохмаль піддається подальшому впливу панкреатичної амілази, конвертується в мальтозу. У кінцевому підсумку вся мальтоза під дією маль-тази конвертується в глюкозу. Всі реакції відбуваються за участю води (гідроліз) і ферментів: Рот, шлунок: Неперетравлена целюлоза сприяє нормальній перистальтиці кишечника у ссавців. Переварювання жирів починається в тонкому відділі кишечнику, де панкреатична ліпаза за допомогою жовчних кислот і білка коліпази конвертує жири в гліцерин і жирні кислоти. Одна молекула жиру дає одну молекулу гліцеролу і три молекули жирної кислоти: Переварюванню ліпідів в тонкому відділі кишечнику сприяють солі жовчних кислот, які є похідними холевой кислоти. Ці солі надходять з печінки в жовч, яка потім виливається в передню частину тонкого кишечника. Білки починають перетравлюватися (гідролізуються) у шлунку під впливом пепсину і соляної кислоти, виділення якої клітинами шлунка відбувається під дією гормону - гастрит-ну. Освічені продукти піддаються повторному гідролізу трипсином і хемотрипсином, попередники яких виробляються в клітинах підшлункової залози, до поліпептидів, після чого останні гідролізуються пептідаза до амінокислот. Однак у шлунково-кишковому тракті людини не всі білки перетравлюються повністю. Наприклад, такий білок, як кератин, перетравлюється лише частково. Багато білків злакових також перетравлюються не повністю, оскільки вони покриті неперевариваемая целюлозою.