3. Геоморфологічна зональність дна Світового океану
Для отримання глобального уявлення про особливості вертикального розчленування земної поверхні складається гіпсографічна крива.
У залежності від глибини товщу води Світового океану поділяють на наступні батиметричні зони: 1) літоральну (прибережну), обмежену глибинами в декілька метрів; 2) неритову - до глибин порядку 200 м; 3) батіальну - до глибини 3 км: 4) абісальну - в інтервалі глибин від 3 до 6 км; 5) гіпабісальну глибше 6 км. Дно Світового океану може бути поділене на декілька геоморфологічних провінцій, які відносяться до найбільших категорій підводного рельєфу: 1) підводні околиці континентів (материків), 2) перехідну зону, 3) океанське ложе, 4) серединно-океанічні хребти. Результати новітніх геологічних і геофізичних досліджень вказують на існування закономірного зв’язку між рельєфом і геологічною будовою окремих провінцій. У цьому випадку останні набувають значення не тільки найбільших геоморфологічних, і геотектонічних областей.
У межах геотекстур виділяють форми рельєфу меншого порядку - морфоструктури. До них відносять підводні хребти, острівні дуги, височини, вали, плато, улоговини, жолоби і т.д. При ще більш детальному розчленуванні донного рельєфу в якості морфоскульптур намічають гори, горби, уступи, тераси і інші. Нарешті, поверхня вказаних морфологічних одиниць ускладнена мікрорельєфом.
Р
ис.
1.1 - Гіпсометрична крива
4. Головні елементи мікрорельєфу дна Світового океану
Підводні околиці континентів. Займають площу 80,61 млн. км2, що становить 22,4 % загальної площі Світового океану. До складу цієї геоморфологічної провінції входять три зони: 1 - шельф; 2 - материковий або континентальний схил; 3 - материкове підніжжя.
До мікрорельєфу відносять дрібні форми океанічного дна, що не перевищують декілька метрів. Ерозійний мікрорельєф спостерігається на підводних горах, хребтах і інших підняттях дна, виражений піщаними грядами і валами, промоїнами. Підводні фотографії показують, що на океанічному дні досить часто зустрічаються виходи корінних гірських порід, грубозернистий пісок, розсипи окатаного і неокатаних грубоуламкового матеріалу. Грубоуламкові породи, що виникли на дні океану внаслідок ерозійних процесів, пропонують називати едафогеними осадками. Біогенний мікрорельф виявляється на поверхні дна у вигляді валиків, горбиків, нір, а також продуктів травлення. Все це є результатом діяльності риючих донних організмів, які порушують і змінюють не тільки поверхню дна, але і верхні шари осадів на глибину до 5м. Найбільш широко біогенний мікрорельєф розвинений на материкових схилах і на дні океанських улоговин, тоді як на шельфі він нівелюється ерозійними процесами. Хемогенний мікрорельєф - результат хімічних процесів, що протікають на дні океану і створюють на поверхні твердих порід або навколо невеликих уламків характерні желваки діоксиду марганцю і інших елементів. Ці желваки отримали назву залізо - марганцевих конкрецій - вони і створюють хемогенний мікрорельєф, що нагадує бруківку і властивий багатьом океанським улоговинам.