Питання для дискусії:

• Які прояви має в Україні демографічна криза?

• У чому полягає роль сім’ї у подоланні демографічної кризи? Як залежить здоров’я від рівня добробуту?

• Складові здорового способу життя – що залежить від суспільства, а що від родини?

1.3.Проблеми віл-інфекції/сніду в світі та україні

З кінця 70-х років XX ст. в світі почалася пандемія ВІЛ-інфекції/СНІДу – смертельно небезпечного захворювання людей. У 1981 р. Всесвітня організація охорони здоров’я визнала синдром набутого імунодефіциту (СНІД) самостійним захворюванням.

Н а сьогодні це захворювання виявлено більш ніж у 190 країнах п’яти континентів. На кінець 2002 р. у світі вже налічували 42 млн дорослих та дітей,

у яких виявлено інфекції, спричинені вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). За останніх 22 роки 34 млн людей, у яких діагностували СНІД, – померли. Пандемія ВІЛ-інфекції/СНІДу цілком реально загрожує здоров’ю та життю десятків і навіть сотень мільйонів людей. Це захворювання вражає і призводить до смерті людей репродуктивного віку та дітей.

Історія відкриття ВІЛ-інфекції/СНІДу. ВІЛ-інфекцію/СНІД вперше було відкрито в США. Три американські лікарі Готтліб, Сігал та Мазур незалежно один від одного, лікуючи молодих чоловіків, хворих на запалення легень (пневмоцистну пневмонію – ПП) та саркому Капоші (СК – злоякісне переродження судин шкіри та слизових оболонок), першими зрозуміли, що названі хвороби в цих пацієнтів є вторинними. А первинним у всіх пацієнтів був імунодефіцит, на тлі якого й виникла пневмоцистна пневмонія або саркома Капоші.

Імунодефіцит (зниження інтенсивності імунної відповіді організму) у цих хворих розвинувся внаслідок якоїсь нової, раніше не відомої хвороби. Таке захворювання, як ПП, нехарактерне для країн з високим рівнем життя. В основному ПП трапляється в країнах Африки на тлі хронічних захворювань (малярії, важких глистних інвазій тощо) та білкового дефіциту, тобто в ослаблених людей. У людей з імунодефіцитом активуються умовно-патогенні збудники, які починають спричинювати різні захворювання.

С К у хворих на СНІД відрізнялася від класичної її форми, для якої характерні ознаки: вік хворих – понад 60 років, локалізація уражень – у нижній третині ніг і добре піддається хіміотерапії. У хворих на СНІД з СК все не так: хворіють навіть діти, ураження локалізуються на всьому тілі, в тому числі й на обличчі, хвороба не піддається лікуванню.

У 1983 р. Люком Монтеньє, завідувачем лабораторії Інституту ім.Пастера в Парижі вперше було відкрито вірус СНІДу. З 1986 р. цей вірус почали називати вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Ендемічним регіоном ВІЛ-інфекції/СНІДу є країни Африки, розташовані на південь від пустелі Сахари.

ВІЛ – це природний ретровірус, здавна поширений в Африці. Вважається, що ВІЛ-інфекція/СНІД спершу проникла в країни Карибського басейну, а потім – у США. В 1989 р. у США вже було зареєстровано близько 200 тисяч хворих на СНІД, згодом – ВІЛ-інфекція поширилася майже в усі країни світу.

Правильна назва хвороби – ВІЛ-інфекція, а СНІД – це її останній період, тобто період маніфестних клінічних проявів, який закінчується тільки смертю.

Шляхи та чинники передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу. Є три шляхи передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу: контактний, парентеральний, від матері до дитини. Домінуючий шлях передачі цієї інфекції – контактний, а конкретніше – статевий гетеросексуальний (від чоловіка до жінки, від жінки до чоловіка). Найвища концентрація ВІЛ спостерігається в крові, спермі, вагінальному секреті, а вже потім – у грудному молоці. ВІЛ є також у слині, сльозах, поті, але вірус не виділяється назовні ні з сечею, ні з фекаліями. ВІЛ-інфекція не передається при соціально-побутових контактах (під час перебування в одному приміщенні, рукостисканні, користуванні одним посудом, туалетною та ванною кімнатою, звичайно за умови суворого дотримання загальноприйнятих санітарно-гігієнічних правил.

Актуальним шляхом передачі вірусу є парентеральний, який реалізується при переливанні зараженої вірусом крові, користуванні забрудненими ВІЛ шприцами, медичними інструментами тощо.

Найфатальніший шлях – передача ВІЛ-інфекції від матері до дитини.

Розрізняють три способи зараження: трансплацентарний (під час вагітності), у процесі пологів, коли дитина проходить травмованими родовими шляхами, та під час грудного годування.

ВІЛ зберігає інфекційність у біологічних рідинах людини (крові, спермі, вагінальному секреті, грудному молоці тощо) при кімнатній температурі (20 – 22 °C) до 15 днів, у висушеному стані – від 3 до 7 днів.

ВІЛ руйнується при кип’ятінні, обробці дезинфікуючими розчинами,

митті рук з милом. Якщо на шкіру чи видимі слизові оболонки людини потрапляє хоч крапля чужої крові або іншої біологічної рідини, слід негайно змити її водою з милом. Якщо бризки крові потрапили в очі, необхідно закапати будь-які очні краплі або негайно вмитися водою з милом (щоб зайшло в очі і з’явилися сльози). Слід зазначити, що інфікуюча доза ВІЛ міститься в 0,1 – 0,01 мл крові, тобто в малій краплі.

Клітини-мішені для ВІЛ. ВІЛ уражує насамперед основні імунокомпетентні клітини, а саме – Т4-лімфоцити-хелпери (помічники), які регулюють імунну відповідь організму на проникнення чужорідних антигенів (вірусів, бактерій, мікоплазм, мікроскопічних грибків тощо). ВІЛ уражує також макрофаги та моноцити. Це клітини, які виконують «охоронну» функцію імунної системи, тобто захоплюють та розщеплюють збудників різних хвороб, коли вони проникають в організм. ВІЛ уражує клітини лімфовузлів, що є форпостами захисту організму, а також клітини центральної нервової системи (ЦНС) тощо.

Патогенез ВІЛ-інфекції/СНІДу. Коли ВІЛ тим чи іншим шляхом потрапляє в організм людини, він знаходить чутливі клітини (мішені) і проникає в них. Для вірусу основне – ввести свій геном у клітину (геном ВІЛ – РНК). У цитоплазмі інфікованої клітини на матриці РНК-геному ВІЛ за допомогою вірусного ферменту ретротранскриптази (зворотної транскриптази) синтезується ДНК-копія. Вірусспецифічна ДНК-копія транспортується в ядро інфікованої клітини та включається в клітинну ДНК. Клітина-мішень приймає вірусні гени за свої. Усі віруси – генетичні паразити, але для деяких з них, так само як і для ВІЛ, характерний генетичний паразитизм на інтегративному рівні. При активації клітин, інфікованих ВІЛ, вони поступово перетворюються на фабрики синтезу вірусних білків та геномів.

Новоутворені вірусні частки внаслідок брунькування з інфікованих клітин формують свою оболонку з крихітних фрагментів зовнішньої оболонки клітини, при цьому в останній виникають дефекти, внаслідок чого клітина гине. Основними жертвами ВІЛ є Т4-лімфоцити-хелпери, які регулюють взаємодію між усіма клітинами імунної системи.

У міру зараження й загибелі Т4 у ВІЛ-інфікованого поступово розвивається імунодефіцит. Імунна система перестає виконувати свої функції, і людина стає беззахисною перед будь-якими хворобами.

Після проникнення ВІЛ в організм людини починається його первинна активна репродукція (розмноження), яка досягає піку через 4 – 6 тижнів. Потім інтенсивність репродукції вірусу знижується і більша його частина переходить у латентний стан. Проте зараження вірусом Т4-лімфоцитів-хелперів, хоча і не призводить відразу клітини до загибелі, негативно змінює виконання ними регулюючих функцій. Поступово вірус руйнує дедалі більше Т4-лімфоцитів, що призводить до наростання імунодефіциту. Через місяці, якщо людину заражено при переливанні контамінованої ВІЛ крові, або роки (наприклад, у разі зараження статевим шляхом) настає вторинний період активної репродукції вірусу, який збігається з розвитком СНІДу.

У результаті формування імунодефіциту у ВІЛ-інфікованого, особливо в період СНІДу, умовно-патогенні мікроорганізми виходять з-під контролю вже ослабленої імунної системи й спричинюють різноманітні вторинні захворювання. Порушується також протипухлинний опір організму – і розвиваються злоякісні пухлини.

Через 5 – 6 тижнів після зараження в крові ВІЛ-інфікованого з’являються антитіла до різних вірусних білків (як захисна реакція організму), концентрація яких у крові досягає максимуму через 2 – 3 – 5 і навіть 6 місяців. Противірусні антитіла виявляють у крові і за їх наявності людині ставлять діагноз: ВІЛ-інфекція.

Стадії та ознаки клінічного перебігу ВІЛ-інфекції/СНІДу. За класифікацією ВООЗ 2002 р. рекомендовано розрізняти І – IV клінічні стадії ВІЛ-інфекції/СНІДу.

К лінічна стадія I охоплює стадії гострого захворювання, безсимптомної та персистуючої генералізованої лімфоаденопатії (ПГЛ).

Стадія гострого захворювання настає в середньому через 2 – 4 тижні після зараження. У 15 – 50% ВІЛ-інфікованих розвиваються первинні клінічні прояви. Вони, як правило, грипоподібні (підвищується температура тіла, з’являються головний біль та болі в суглобах і м’язах) або мононуклеозоподібні (підвищується температура тіла, болить горло, збільшуються шийні, завушні, над- і підключичні та інші лімфовузли). Гостра стадія триває 1 – 2 – 3 тижні і закінчується, як здається ВІЛ-інфікованому, повним одужанням.

ВІЛ-інфекція переходить у безсимптомну стадію, хіба що у деяких заражених лишаються збільшеними окремі лімфовузли. ВІЛ-інфікований має

вигляд здорової людини, веде звичний спосіб життя, але вірус поступово і

невпинно розмножується в його клітинах-мішенях. ВІЛ-інфікований протягом 2 – 3 – 5 – 7 років не знає про свою хворобу та є джерелом інфекції для своїх статевих партнерів, для тих, кому можуть перелити його кров, для наркоманів, що користуються спільними шприцами тощо.

Безсимптомна стадія рано чи пізно переходить у стадію ПГЛ. При цьому збільшуються лімфовузли, але це практично не турбує заражену людину, бо вони м’які, не болять, шкіра над ними не червоніє. Потім лімфовузли зменшуються, стають твердими, але й надалі не болять. Іноді ПГЛ розвивається відразу ж після стадії гострого захворювання і триває від кількох місяців до 2 років.

Клінічна стадія II характеризується втратою до 10 % маси тіла, ураженням шкіри та видимих слизових оболонок (себорейний дерматит, активуються грибкові захворювання нігтів, виникають повторні виразки в порожнині рота), проявляється оперізуючий лишай (болюче висипання в міжреберних проміжках), повторюються захворювання верхніх дихальних шляхів.

Клінічна стадія III (преСНІД). У цій стадії спостерігають втрату більше

ніж 10 % маси тіла, проноси (більше від одного місяця), непояснену тривалу лихоманку (понад один місяць), озноби, нічну пітливість, активізацію грибкових захворювань у порожнині рота, виникнення фурункулів, карбункулів, розвивається туберкульоз легень тощо.

Клінічна стадія IV – це остання стадія хвороби, власне СНІД. У період

СНІДу розвиваються маніфестні (яскраві) клінічні прояви, що виникають унаслідок руйнівної дії безлічі вірусних часток. Кількість Т4-лімфоцитів-хелперів у крові знижується в 5 – 10 і навіть 100 разів порівняно з нормою. У хворих спостерігають ураження легень, травного каналу, центральної нервової системи, очей, шкіри та слизових оболонок тощо. Найчастіше хворі на СНІД страждають та помирають від запалення легень, яке проявляється задишкою, невисокою температурою (37,2 – 37,8 °С), сухим кашлем (це характерні ознаки пневмоцистної пневмонії). Серед хворих на СНІД поширений туберкульоз, у тому числі його позалегеневі форми. Вражається травний канал з утворенням виразокта некротизацією слизової оболонки (проноси, внутрішні кровотечі). У разі ураження ЦНС виникають сильні головні болі, запаморочення, прогресуюча недоумкуватість, знижується гострота зору, іноді до повної сліпоти. Часто у хворих на СНІД розвивається саркома Капоші та інші злоякісні новоутворення. СНІД завжди закінчується смертю. Хоч ВІЛ-інфекція/СНІД відома понад 22 роки, в медичній літературі світу не описано жодного випадку одужання від цієї хвороби.

Лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу. У кожного ВІЛ-інфікованого раніше

(через 2 – 5 років) чи пізніше (7 – 10 і більше років після зараження) обов’язково настає остання клінічна стадія захворювання – СНІД.

Лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу проводять різноманітними специфічними препаратами, які діють безпосередньо на вірус. Таке лікування називається антиретровірусною терапією (АРТ). Проведення АРТ дає змогу подовжити у ВІЛ-інфікованого безсимптомну стадію захворювання, тобто відтягнути на роки початок СНІДу. Лікування ВІЛ-інфікованого та хворого на СНІД поліпшує якість його життя, запобігає розвитку тяжких вторинних інфекцій, знижує ризик передачі ВІЛ, подовжує життя. Лікувати хворого на ВІЛ-інфекцію/СНІД можна, лікувати потрібно, але вилікувати неможливо. Серед 20 різних існуючих антиретровірусних препаратів немає такого, що знищував би провірус, тобто ДНК-копію РНК-геному ВІЛ, інтегровану в ДНК клітини. Лікувати ВІЛ-інфікованого треба протягом усього його життя й одночасно двома, а краще трьома різними препаратами. Лікування надзвичайно дороге: річний курс АРТ хворого на СНІД коштує 12 – 15 тис. доларів США.

Епідеміологія ВІЛ-інфекції/СНІДу. За даними ВООЗ, на кінець 2002р. у світі налічувалось близько 42 млн людей, які жили з ВІЛ-інфекцією/СНІДом. У США та Канаді було зареєстровано близько 980 тис. ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, у країнах Карибського басейну – 440 тис., Латинській Америці – 1,5 млн, країнах Західної Європи – близько 570 тис., країнах Східної Європи і Центральної Азії – 1,2 млн, країнах Східної Азії та Океанії – 1,2 млн, країнах Південної та Південно-Східної Азії – 6 млн, в Австралії та на островах Нової Зеландії – близько 15 тис., а найзагрозливіша ситуація сформувалась у країнах Африки, південніше Сахари – 29,4 млн. Протягом 2002 р. спостерігалось зростання захворюваності на ВІЛ-інфекцію/СНІД серед дорослих та дітей на 45тис. у Північній Америці, 60 тис. – на Карибах, 150 тис. – в Латинській Америці, 30 тис. – у Західній Європі, 250 тис. – в країнах Східної Європи та Центральної Азії, 270 тис. – в країнах Східної Азії та Океанії, 700 тис. – в країнах Південної та Південно-Східної Азії і на 3,5 млн – в країнах Африки. За один тільки 2002 р. від СНІДу в світі померло близько 3,1 млн хворих, з них 8 тис. – у Західній Європі, 15 тис. – в країнах Північної Америки, 25 тис. – в країнах

Східної Європи і Центральної Азії, 42 тис. – на Карибах, 45 тис. – у Східній Азії та Океанії, 60 тис. – у Латинській Америці, 440 тис. – у країнах Південної та Південно-Східної Азії і найбільше – 2,4 млн – в Африці.

Як випливає з наведених даних, пандемія ВІЛ-інфекції/СНІДу в світі набула загрозливих масштабів, а в країнах Африки загрожує здоров’ю та життю значної кількості населення. Враховуючи темпи зростання кількості хворих за останні роки (16 тис. нових випадків ВІЛ-інфекції/СНІДу реєструють щодня), можна дійти висновку, що прогноз на майбутнє невтішний.

В Україні дослідження на виявлення ВІЛ-інфекції/СНІДу почали проводити з літа 1987 р. В Україні виділяють три хвилі в розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу. Перша хвиля (1995 – 2003) – це стрімке поширення ВІЛ серед споживачів ін’єкційних наркотиків, друга (1996 – 2003) – збільшення кількості людей, інфікованих статевим шляхом від наркоманів, третя (1998 – 2003) – дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками.

Домінуючим шляхом передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу в світі є статевий, гетеросексуальний, а в Україні – парентеральний, а саме – при введенні ін’єкційних наркотиків. Підраховано, що з 59 397 ВІЛ-інфікованих близько

36 тис. – внутрішньовенні наркомани. Наркомани становлять групу найвищого ризику інфікування, до якої включають іноді навіть дітей, які вживають наркотики вперше, з цікавості.

Н айбільш ураженими областями України є Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська та АР Крим. Переважна більшість ВІЛ-інфікованих – це особи 20 – 39 років, постійно реєструються підлітки. Це свідчить, що ВІЛ-інфекція/СНІД є найбільшою загрозою для молоді та дітей. Профілактика ВІЛ-інфекції. На жаль, немає засобів специфічної профілактики цієї смертельної хвороби, тобто немає вакцин, оскільки для ВІЛ характерна надзвичайна генетична мінливість. Від того самого ВІЛ-інфікованого упродовж року можна виділити до десяти різних вірусів.

Незважаючи на наявність великого арсеналу антиретровірусних препаратів, на сьогодні вилікувати хворого на СНІД неможливо. Лишається один ефективний засіб профілактики – не заражатись.

ВІЛ-інфекція/СНІД не тільки медична, а й велика соціальна проблема для всіх країн світу та України, зокрема. Подолати наростання епідемії можна лише, змінивши ставлення кожної людини до свого життя. Надзвичайно велику роль відіграє інформованість населення, особливо серед молоді, про шляхи передачі ВІЛ-інфекції, клінічні ознаки та способи її поширення. Тільки здоровий спосіб життя може врятувати людину від цієї страшної хвороби.

Питання для дискусії:

• Д оведіть, чому СНІД є «чумою ХХ – ХХІ століття».

• Як уберегтись від ВІЛ-інфекції/СНІДу?