1.1.Поняття сімейного виховання

У педагогіці сім'я може розглядатися з двох точок зору. По-перше, як "молекула суспільного організму", яка дає життя людині й виховує її відповідно до вимог суспільства. Отже, сім'я — це інститут суспільного виховання, що може бути протиставлений інститутам виховання громадського (дошкілля, школа тощо). І сімейне, і громадське виховання орієнтуються на всю систему вартостей, тобто прагнуть прищепити дитині певні моральні та суспільні погляди і сприяти виробленню відповідної поведінки. У цьому сенсі сімейне виховання трактується як складова всього сучасного українського виховання.

По-друге, під терміном "сімейне виховання" часто розуміють лише зміст виховання, що випливає з потреб створення і зміцнення самої родини. Іноді його ще називають "підготовкою людини до сімейного життя". Головним предметом уваги такого виховання, його орієнтиром є специфічні цінності, на яких ґрунтується життєдіяльність родини. Характерною ознакою цього поняття виховання є те, що воно здійснюється не лише в сім'ї, але й іншими інститутами виховання — школою, Церквою, культурно-молодіжними організаціями, пресою, радіо, телебаченням тощо. В останніх випадках — не завжди в позитивному сенсі. Цим двом аспектам сімейного виховання відповідають і два виховні ідеали, які не варто протиставляти, але і які все ж не треба повністю ототожнювати. Українське виховання в сім'ї орієнтується на наш традиційний виховний ідеал, що втілює в собі поняття служіння Богові й Україні. Що стосується виховання, яке випливає з потреб побудови міцної родини, то, безумовно, орієнтиром тут можна вважати образ "ідеального сім'янина", людину, яка приймає і послідовно у своїй поведінці реалізує вартості родинного життя. В основі народного ідеалу української сім'ї, як вважав М. Стельмахович, лежить прагнення створити родину щасливу, здорову, багатодітну, міцну, дружну і т. п. Варто проте зауважити, що протиставлення цих понять сімейного виховання є лише умовним, бо в природі відповідні процеси пов'язані. Дослідники підкреслюють, що всяке родинне виховання переноситься на суспільство. Григорій Ващенко вважав, що Стародавній Рим тримався на міцній сім'ї, бо "любов до родини стала за основу високого патріотизму, пошана до батьків і старших — за основу дисципліни в громадському житті й у війську, вихована в родині працездатність — за основу працездатності в громадському й державному житті, родинна мораль — за основу громадянської моралі" (Ващенко Г. — 1, 1997, с. 106). На його думку, розклад імперії й римського суспільства почався з розкладу родини. Ця істина і спонукає нас звернути особливу увагу саме на виховання сім'янина, бо воно, ведучи до зміцнення родини, є запорукою і повноцінного національного виховання.

Власне українська сім'я мусить також стати головним інститутом виховання. А звідси — завдання суспільства і держави — всіляко сприяти саме її зміцненню шляхом матеріальної підтримки та забезпечення умов для її духовного відродження, а відтак і підвищення відповідальності батьків за виховання дітей (перед Богом, законами, народом, власним сумлінням). Особливої ваги за цих умов набуває піднесення культурного рівня батьків, зокрема їхня етнопедагогічна освіченість. Враховуючи сказане вище, в цьому курсі до поняття сімейного виховання ми звернемося двічі: в даному розділі йтиметься, головним чином, про виховання, що випливає з потреб побудови міцної родини, а роль сім'ї як інституту українського виховання взагалі буде розглянута згодом.

У зв'язку з цим функції сім'ї можна поділити на соціальні (по відношенню до суспільства) та індивідуальні (по відношенню до особистості). Функції сім'ї тісно пов'язані з потребами суспільства в інституті сім'ї та до потреб особистості в приналежності до сімейної групи.

Функції сім'ї глибоко історичні, тісно пов'язані з соціально-економічними умовами життєдіяльності суспільства, тому з плином часу змінюється не тільки їх характер, але і ієрархія. Якщо в колишні роки сім'я виконувала економічну, репродуктивну, виховну, рекреативную, комунікативну і регулятивну функції. То стосовно до сучасної родини основні функції сім'ї у суспільстві пов'язані з формами її життєдіяльності. Причому важливо розділити їх, з одного боку, на задовольняють переважно матеріальні, господарсько-побутові, а з іншого - емоційні та соціально-психологічні потреби людей. Також важливо відзначити, що значення останніх у сучасній сім'ї зростає [11].

Репродуктивна функція обумовлена ​​необхідністю продовження людського роду. Фахівці виділяють три типи репродуктивності сім'ї: багатодітний, среднедетной і малодітними.

Економічна та господарсько-побутова функція пов'язана з відтворенням засобів до життя, реалізацією потреб у харчуванні, одязі, житлі та іншим. Ця функція вічна, тому що вона має природно-біологічну основу. В основі даної функції лежить матеріальне забезпечення сім'ї, економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних, використання матеріальних засобів для задоволення індивідуальних потреб. Добробут залежить як від доходів, так і від характеру потреб, ціннісних орієнтацій, поєднання суспільних і особистих інтересів членів сім'ї.

Виховна функція забезпечує первинну соціалізацію особистості підростаючого покоління, підтримка на певному рівні культури суспільства та задоволення індивідуальних потреб у батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації батьків у своїх дітях.

Виховання в сім'ї неможливе без формування соціальних і ціннісних орієнтацій у дітей. Виховна функція в родині повинна виражатися в усвідомленому підході до можливості ефективного соціального впливу на дитину, особливо в перші роки його життя. Виховати дитину - означає закріпити у нього:

• Певні соціальні орієнтації;

• Необхідні ціннісні орієнтації;

• Суспільно-корисні навички - від навичок повноцінного спілкування до навичок праці, теоретичного мислення, творчого саморозкриття.

Функція первинного соціального контролю - моральна регламентація поведінки членів сім'ї в різних сферах життєдіяльності, а також відповідальність і обов'язковість у відносинах між подружжям, батьками і дітьми, представниками старшого покоління. Вона здійснює формування та підтримку правових і моральних санкцій за порушення норм взаємовідносин між членами сім'ї. При вдалому відтворенні соціальній структурі суспільства в малій соціальній групі, що відповідає загальним вимогам, забезпечується уявлення соціального статусу кожному члену сім'ї, і створюються умови для задоволення індивідуальних потреб у соціальному просуванні.

Дозвільна функція також має на меті підтримку гармонії в сім'ї її членами. Вона передбачає організацію раціонального дозвілля при одночасному соціальному контролі. Спостереження показують, що найповніше сили відновлюються в сімейному колі. Спільний відпочинок з дітьми - фактор, що добре впливає на міцність родини. Організація сімейного дозвілля - це і соціальна функція, моральний обов'язок перед суспільством, оскільки сприяє моральному зміцненню сім'ї.

Сексуальна функція - відповідний контроль за моральної стороною інтимних стосунків членів сім'ї (подружжя) при вихованні в індивіда реальних уявлень про інтимні стосунки. З цією функцією, з точки зору відповідного виховання, погано справляються батьки.

Відсутність грамотного статевого виховання в школі і безпорадність батьків у сім'ї на тлі соціально-економічної кризи і різкого зниження рівня життя призводять до статевої розбещеності, деморалізації в сфері статевої поведінки, проституції як формі девіантної поведінки, яке виражається в безладних, знеособлених, позашлюбних статевих стосунках, здійснюваних за плату.

Отже, функції сім'ї відображають зв'язок сімейної групи з суспільством, перебувають у постійній взаємодії, випливають з вимог самого суспільства.

Існує безліч різних типологій сім'ї, таких як педагогічні, психологічні, соціологічні. Розглядаючи дану тему краще запропонувати наступну комплексну типологію, яка передбачає виділення чотирьох категорій сім'ї, що розрізняються за рівнем соціальної адаптації від високого до середнього, низького і вкрай низькому: благополучні сім'ї, сім'ї групи ризику, неблагополучні сім'ї, асоціальні сім'ї.

Благополучні сім'ї успішно справляються зі своїми функціями, практично не потребують підтримки соціального працівника, так як за рахунок адаптивних здібностей, які грунтуються на матеріальних, психологічних та інших внутрішніх ресурсах, швидко адаптуються до потреб своєї дитини і успішно вирішують завдання його виховання та розвитку. У випадку виникнення проблем їм достатньо разової одноразової допомоги в рамках короткострокових моделей роботи.

Сім'ї групи ризику характеризуються наявністю деякого відхилення від норм, що не дозволяє визначити їх як благополучні, наприклад, неповна сім'я, малозабезпечена сім'я і т.п., і знижує адаптивні здатності цих сімей. Вони справляються з завданнями виховання дитини з великою напругою своїх сил, тому соціальному працівнику необхідно спостерігати за станом сім'ї, наявними в ній дезадаптірующіе факторами, відслідковувати наскільки вони компенсовані іншими позитивними характеристиками, і в разі потреби запропонувати своєчасну допомогу.

Неблагополучні сім'ї, маючи низький соціальний статус у будь-якій зі сфер життєдіяльності або в декількох одночасно, не справляються з покладеними на них функціями, їх адаптивні здібності значно знижені, процес сімейного виховання дитини протікає з великими труднощами, повільно, малорезультативним. Для даного типу родини необхідна активна і зазвичай тривала підтримка з боку соціального працівника. Залежно від характеру проблем соціальний працівник надає таким сім'ям освітню, психологічну, посередницьку допомогу в рамках довгострокових форм роботи.

Асоціальні сім'ї - ті родини, з якими взаємодія протікає найбільш трудомістким і стан яких потребує докорінних змін. У цих сім'ях, де батьки ведуть аморальний, протиправний спосіб життя і де житлово-побутові умови не відповідають елементарним санітарно-гігієнічним вимогам, а вихованням дітей, як правило, ніхто не займається, діти опиняються бездоглядними, напівголодними, відстають у розвитку, стають жертвами насильства , як з боку батьків, так і інших громадян того ж соціального шару. З цими сім'ями повинні працювати у взаємозв'язку і соціальні працівники та правоохоронні органи, а також органи опіки та піклування.