10.2. Видатки на оборону

Згідно з Законом України „Про оборону України” від 06.12.1991 р. № 1932-XII (редакція від 17.05.2014 р.), оборона України – це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Видатки на оборону – це грошові витрати на підготовку оборони держави, що включають утримання збройних сил, розвиток оборонної промисловості, воєнні дослідження, а також видатки на ліквідацію їхніх наслідків.

Ці видатки:

• по-перше і найважливіше, забезпечують умови виживання держави;

• по-друге, це розвиток вітчизняних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

• по-третє, підготовка висококваліфікованих спеціалістів найвищого рівня;

• по-четверте, забезпечення робочих місць;

• по-п’яте, експорт озброєнь, який дає можливість збільшити потенціал держави;

• по-шосте співробітництво у військово-політичній сфері;

• по-сьоме, видатки на оборону – запорука стабільності в регіоні, що є необхідною умовою для міжнародної торгівлі та інших добросусідських відносин.

Видатки на оборону поділяються на три групи:

1. прямі;

2. побічні;

3. приховані.

Прямі видатки на оборону охоплюють витрати оборонних міністерств та відомств і складають основну частку видатків на оборону. До них належать витрати на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, воєнної техніки та майна, воєнні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, видатки на цивільну оборону, воєнну допомогу іноземним державам та деякі інші.

Прямі видатки на оборону поділяються на поточні та капітальні.

До поточних видатків належать витрати, пов’язані в основному з підтримкою бойової могутності збройних сил на досягнутому рівні (грошове утримання військовослужбовців та заробітна плата цивільного вільнонайманого персоналу, витрати на медичне обслуговування, транспортування та інші види забезпечення діяльності особового складу, витрати, пов’язані з експлуатацією та ремонтом військової техніки).

До капітальних видатків належать видатки, які відображають процес матеріально-технічного переоснащення збройних сил та розвиток оборонної інфраструктури (витрати на воєнні НД і ДКР, закупівля озброєння та військової техніки, військове будівництво).

Побічні видатки на оборону – це витрати, пов’язані з утриманням збройних сил, гонкою озброєнь, ліквідацією наслідків війн (відсотки та погашення державного боргу, пенсії та допомога ветеранам війни, інвалідам, сім’ям загиблих, витрати щодо відбудови руйнувань, спричинених війною, виплати репарацій тощо).

Приховані видатки на оборону за своїм характером та значущістю належать до видатків на оборону, але проходять за кошторисами цивільних міністерств і відомств.

Згідно із функціональною класифікацією видатків бюджету склад видатків на оборону такий:

– утримання Збройних сил України;

– закупівля озброєння та військової техніки;

– капітальне будівництво;

– науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;

– інші видатки в галузі оборони.

У табл. 10.2 наведено видатки державного бюджету на оборону.

Таблиця 10.2

Видатки державного бюджету України на оборону

	2012		2013		Відхилення
	млн. грн.	% до за-гального обсягу	млн. грн.	% до за-гального обсягу	абсолютне, млн. грн.	відносне, %
Видатки на оборону	14485,7	3,66	14843,0	3,68	+357,3	+2,47
Всього видатки державного бюджету	395618,5	100,00	403456,0	100,00	+7837,50	+1,98

У структурі видатків державного бюджету України видаткам на оборону належало: 3,66 % у 2012 р. і 3,68 % у 2013 р.

Щодо динаміки зміни видатків державного бюджету на оборону, то відбулося їх збільшення на 2,47 % (на 357,3 млн. грн.): з 14 485,7 млн. грн. у 2012 р. до 14 843,0 млн. грн. у 2013 р.

Фінансування потреб національної оборони держави здійснюється за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування потреб національної оборони держави може здійснюватися додатково за рахунок благодійних пожертв фізичних та юридичних осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (стаття 2 Закону України „Про оборону України” від 06.12.1991 р. № 1932-XII (редакція від 17.05.2014 р.)).

Фінансування видатків на оборону, передбачених Державним бюджетом України, здійснюється через Державну казначейську службу України. Для цього розпорядникам бюджетних коштів у органі Державної казначейської служби відкриваються особові та реєстраційні рахунки. Розпорядники бюджетних коштів можуть бути трьох ступенів. Наприклад, для установ Міністерства оборони України:

– головним розпорядником коштів є міністр оборони України;

– розпорядниками коштів другого ступеня є командувачі оперативних командувань і видів збройних сил;

– розпорядниками коштів третього ступеня є командири (начальники) військових частин, установ та організацій.

Особові рахунки відкриваються головним розпорядникам коштів і розпорядникам коштів другого ступеня. На цих рахунках відображаються кошти, надані для використання на утримання своєї установи, на централізовані заходи і для перерахування підвідомчим установам. Реєстраційні рахунки відкриваються розпорядникам коштів усіх ступенів для обліку витрат, передбачених їхніми кошторисами доходів і видатків.

Кошти на здійснення видатків Міністерства оборони України перераховуються Державною казначейською службою України на рахунки головних управлінь Державної казначейської служби в областях. Розподіл коштів на обласному рівні здійснює розпорядник другого ступеня.

Фінансування органів і установ, які забезпечують національну оборону, проводиться на підставі кошторисів доходів та видатків. Зведені кошториси розглядаються в Міністерстві фінансів України та включаються до проекту Державного бюджету України.