Питання для самоперевірки.

1. На якому етапі розвитку знаходиться «Методика викладання психології» та яке місце вона займає серед інших психологічних дисциплін.

2. Наведіть приклади досліджень науковців у питаннях методики викладання психології.

3. Що виступає теоретико-методологічною базою методики викладання психології.

4. Назвіть об’єкт, предмет навчальної діяльності у викладанні психології.

5. Які дидактичні принципи викладання психології Вам відомі. Надайте їх характеристику.

6. Що може виступати результатами навчання психології.

7. Окресліть основні проблеми викладання психології та шляхи їх усунення.

Література.

1. Бадмаев Б.Ц. Методика преподавания психологии.- М.: ВЛАДОС, 2001. – 304 с.

2. Двіжона О.В., Руснак І.С. Методика викладання психології. – Чернівці «Рута», 2006. – 231 с.

3. Зимняя И.А. Педагогическая психология. Учебник для вузов. - М.: Логос, 2000. - 384 с.

4. Карандашев В.Н. Методика преподавания психологии. – СПб.: ПИТЕР, 2005. – 250 с.

5. Мостова І.М. Навчання без надмірних зусиль. - Чернівці, 2000. - 96 с.

6. Попова В.М. Психология как предмет преподавания. – М., 1999. – 288с.

7. Проблемы усовершенствования психологической подготовки. // Психологический журнал, 1993. – Том 1. – № 5.

8. Шевченко Е.В. Субъективные ожидания студента и методика преподавания психологи // Вопросы психологи. – 1991. - № 2. – С.80-86.

Лекція 2. Історія викладання психології в Європі та на Україні

Мета: Зорієнтувати в хронологічних етапах розвитку викладання психології в Європі та вітчизняній системі освіти.

Основні поняття: ментальна філософія, факультативний предмет, навчальні програми, гімназія, середня школа, університет, викладач, навчальний посібник, навчальні курси, зміст навчання.

Методичні рекомендації.

До розділу 2.1. Ознайомитися з історією викладання психології в європейських країнах. Проаналізувати основні віхи у викладанні психології в Європі.

До розділу 2.2. Складіть хронологічну таблицю розвитку викладання психології на Україні та в Росії.

План:

2.1 Історія викладання психології в Європі

а. Початок викладання психології в Європі (XIX століття).

б. Викладання психології в Європі у ХХ столітті.

в. Розробка програм як провідний напрямок вивчення психології в європейській школі.

2.2 Історія викладання психології на Україні та в Росії

а. Перші спроби викладання психології (XIX століття).

б. Викладання психології у гімназіях (1905 – 1980 роки).

в. Викладання психології у вітчизняних вищих навчальних закладах.

2.1 Історія викладання психології в Європі

Початок викладання психології в Європі (XIX століття). Проблема викладання психології в школі обговорюється в Європі протягом останніх двох сторіч. Необхідність введення психологічних знань в загальноосвітній курс навчальних закладів усвідомлювалася і підтримувалася філософами і педагогами. Психологію включали в навчальні плани, через якийсь час знов виключали, посилаючись на незадовільну якість викладання; це повторювалося не один раз. Незадовільна якість викладання в основному пояснювалася двома причинами: відсутністю спеціальної підготовки у викладачів і надзвичайною складністю навчального матеріалу.

В європейських країнах психологія викладається в середніх навчальних закладах з 1811 року, її викладання здійснюється з деякими перервами в рамках філософії в тісному зв'язку з логікою. Так, в Австрії психології приділялося 2 години в тиждень у восьмому класі гімназії, в Італії - 6 годин, починаючи з шостого класу, у Франції - вісім годин на тиждень в останньому класі філософського напрямку, в Германії - дві години на тиждень.

Починаючи з 1830-х років, психологія була включена в навчальні плани у деяких школах США, причому форми і зміст викладання змінювалися залежно від культурного клімату в країні. Ще до появи експериментальної психології існувала американська психологія, яка викладалася під назвою «ментальна філософія». З розвитком експериментальної психології, поступово стало очевидним, що ментальна філософія все більше замінюється результатами досліджень в рамках лабораторної психології.

Викладання психології в Європі у ХХ столітті.

На початку ХХ сторіччя інтерес до психологічної науки зріс як в суспільному житті, так й у сфері освіти. У першій половині ХХ сторіччя психологія була включена в навчальні плани середніх шкіл багатьох країн Європи і Америки. Зазвичай, вона викладалася в старших класах 1-2 години на тиждень протягом семестру як факультативний предмет.

На початку ХХ сторіччя видатний філософ Джон Дьюї, пропонуючи реформу американської освітньої системи, вважав психологію необхідним навчальним предметом у школі. При цьому даний предмет розглядався, перш за все, як засіб «ментальної гігієни», який повинен допомагати учням пристосуватися до життя.

Інші педагоги також розділяли ці погляди, але вважали за необхідне переглянути зміст курсів психології, щоб зробити їх більш відповідними потребам учнів у саморозумінні, житті в суспільстві, особистому розвитку та соціальній адаптації. Такі цілі стали типовими в шкільному курсі психології в 1930-1940-х роках. Проте підручники не відповідали цим цілям, оскільки вони більше уваги приділяла розгляду змісту психології як науки й значно менше – окресленим життєвим проблемам.

У 1937 році психологія викладалася в 12% шкіл Америки; представники ще 37% шкіл вважали за необхідне введення такого курсу. Проте актуальною залишалася проблема недостатньої кваліфікації викладачів цих курсів.

У 1950-х роках саме проблема саморозуміння стала головною підставою для викладання психології в старшій школі США. У 1960-х роках у старших класах зросла кількість консультантів і відповідно збільшилася кількість уроків психології. Вчителі, що отримали підготовку з педагогічної та консультаційної психології, досить упевнено давали уроки пристосування до життя. У 60-х роках поширеність таких курсів значно зросла. Вони викладалися під різними назвами, такими як: «Особистісне пристосування», «Дитячий розвиток», «Людські стосунки» тощо.

Психологія розглядалася як частина блоку соціальних наук і дуже рідко як природнича дисципліна. Більшість викладачів психології здобули освіту в галузі педагогіки або соціальних наук. В процесі викладання в основному використовувалися статті з популярних журналів, а головною метою таких курсів була допомога учням зрозуміти себе і свої особистісні проблеми; розвинути здатність розуміти соціальні проблеми, підвищити здатність жити в гармонії з іншими; забезпечити навчання елементарним принципам психології.

1960-ті роки можна назвати епохою психології, адже популярність курсів психології постійно зростає.

По-перше, з'являються спецкурси, які найчастіше носять назву «Соціальні і особистісні вміння».

По-друге, розробляються психологічні розвивальні програми, об'єднані загальною ідеєю особистісного зростання.

Паралельно з різноманітними розвивальними програмами в навчанні проводяться і традиційні уроки психології, призначені для старшокласників.

Розробка програм як провідний напрямок вивчення психології в європейській школі.

У 70-ті роки програми з психології для шкіл стають предметом наукових досліджень. До кінця 80-х рр. було вже близько 200 різноманітних програм з викладання психології в школі.

Прикладом програми, орієнтованої на особистісний і соціальний розвиток школярів, є, наприклад, Пасторальна програма, яка активно впроваджувалася у школах Англії. Вона активно розроблялася групою оксфордських дослідників в кінці 70-х років у дусі ідей гуманістичної психології. Ця програма вважається перспективною, оскільки методологічною підставою є «прагнення підсилити гуманістичну, загальнолюдську спрямованість шкільного виховання...». Пасторальна програма розрахована на 5 років навчання в середній і старшій школі і припускає також роботу з вчителями. Вона спрямована на впровадження психологічних знань в процес навчання в загальноосвітній школі, містить систему конкретних психологічних знань, основні методи, засоби і форми, а також концептуальні ідеї. Пасторальна програма не є програмою навчання в традиційному розумінні, що припускає наявність певного понятійного змісту і строгого проходження процедури питань - відповідей на уроках. Одна з центральних ідей програми – уявлення авторів про те, що мислення й свідомість формуються і розвиваються під впливом досвіду, що дозволяє їм розглядати учення як процес засвоєння знань через досвід.

В рамках цієї програми увага акцентується на розвиток умінь, орієнтованих на себе, а саме: уміння самопрезентації, самооцінка, критичне та аналітичне мислення, досягнення поставлених завдань, розвиток внутрішнього контролю. Також програма передбачає формування умінь, орієнтованих на інших: комунікація, емпатія, кооперація, підтримка, допомога, дружба, лідерство, позитивна взаємодія в групі. Значна увага відводиться умінню навчатися, профорієнтації.

Іншим прикладом практично орієнтованої програми, яка також розроблялася у 70-80-х роках, є авторська програма навчання психології Керол Оллред. Вона розроблялася протягом 20 років і до кінця 80-х років завоювала визнання більш ніж у 1000 шкіл США і Канади. Програма призначена для учнів від 5-6 до 11-12 років. Навчальний курс включає основи психологічних знань про себе та оточуючих, розвиває навички психічної і фізичної саморегуляції дитини, формує психологічно грамотні уявлення про шляхи подолання труднощів міжособистісного спілкування в сім'ї, з однолітками і дорослими, знайомить дитину з багатством внутрішніх станів і переживань людини, відкриває доступ до раціонального використання своїх емоційних і інтелектуальних можливостей, утворює свого роду унікальний підручник психічного здоров'я для дітей.

Основними поняттями курсу є: почуття відповідальності за власну поведінку, уміння позитивно спілкуватися, чесне ставлення до самого себе, самовдосконалення.

Програма націлена на формування умінь розпоряджатися власними ресурсами, до яких відносять відчуття часу, талант, енергію, думки, почуття, дії, вміння використовувати гроші та речі.

Також багато уваги приділяється питанням впливу емоцій на життя людини. Спеціальні уроки присвячені роботі з такими почуттями: гнів, заздрість, гордість, занепокоєність, страх, одинокість, вдячність, любов.

Під час розгляду поняття «Уміння позитивно спілкуватися» діти засвоюють конкретні практичні способи позитивного ставлення до інших - повага, емпатія, дружба, доброта, співробітництво, позитивна налаштованість.

Сутність ідеї, яку засвоюють діти в ході програми – психічне здоров'я потребує уміння підтримувати в гарній формі свій фізичний та інтелектуальний стан, контролювати їх, спираючись на емоційні стани, пов’язані з хорошим настроєм, задоволенням, енергією.

У 1992 році відбулася значна подія в історії викладання психології як наукової дисципліни в американських школах. Психологія була включена в число предметів, за якими для школярів проводилися університетські програми. Ввести в число цих предметів психологію було дуже важко. Це було пов'язано з тим, що вона розглядалася офіційними органами як курси пристосування до життя і була не схожа на науково-орієнтовані курси, типові для коледжів і університетів. Курси такого типу і екзамени з психології сьогодні дуже популярні серед старшокласників.

2.2 Історія викладання психології на Україні та в Росії. Перші спроби викладання психології (XIX ст.). Психологія як предмет з'явилася в навчальних планах російських гімназій вперше на початку XIX століття.

У статуті 1804 року відносно реформації системи освіти було зазначено, що гімназії з цієї миті стають самостійними середніми навчальними закладами. Вони мали подвійну мету: підготувати до навчання в університеті і дати закінчену освіту тим, хто не мав наміру продовжувати у вищому навчальному закладі.

Згідно цьому статуту, в програму гімназій вводилося обов'язкове викладання психології, логіки, філософії, права, естетики та етичної філософії. Вводилася штатна посада старшого вчителя філософії й політичній економії. В рамках чотирирічного курсу в гімназіях того часу він повинен був викладати цілий комплекс предметів, у тому числі й психологію.

Копіюючи програму зарубіжної середньої школи, укладачі статуту не враховували реальних можливостей вітчизняної системи навчання. А можливості ці були дуже обмеженими. На початку XIX сторіччя ще не склалася сама наука психологія, не було кваліфікованих педагогів, не було підручників, а головне не було відповідної підготовки учнів. Це відносилося не тільки до філософії і психології, але й до інших предметів.

Навчання давалося гімназистам важко. Особливо слабким було викладання філософії і психології. Навчання не було пов'язане з реальним життям. Основна діяльність учнів зводилася до заучування. У зв’язку з відсутністю підручників викладачам доводилося удаватися до диктування матеріалу, який необхідно було засвоїти. Міністерство освіти замовило спеціальний підручник, який був написаний і випущений професором Харківського університету Людвігом Якобом у 1812 році. Підручник був рекомендований Головним правлінням училищ як керівництво для гімназій.

Психологія для гімназії починалася з введення, яке містило такі розділи: «Поняття про психологію»; «Порядок, джерела і користь експериментальної психології; «Література»; IV-«План цієї учбової книги». Крім введення в книзі були три розділи: 1-«Про єство людини взагалі; II-«Розгляд сил душевних»; III- «Про різні стани у різних людей».

Зміст першої навчальної книги з психології містив матеріал, що відповідав рівню розвитку тодішньої психології. У книзі підкреслювалася роль експерименту: Якоб був пропагандистом емпіричної психології.

Проте проблема забезпечення навчальною літературою залишалася, також були відсутні кваліфіковани вчителі, що призвело до переробки навчального плану. У 1819 році Головне правління училищ випустило додаткові правила, згідно яким психологія, так само як естетика та етика, виключалася з навчального плану. А з 1828 року з навчального процесу гімназій були виключені всі філософські предмети.

Таким чином, перша спроба введення психології як навчального предмету в курс середньої школи виявилася невдалою.

Проте елементи психологічних знань продовжували викладатися в курсах словесності й літератури. Прикладом цього може служити, наприклад, книга Глагольова «Умоглядні й досвідні підстави словесності»(1834). У ній, зокрема, трактувалися наступні питання: «Про здібності душі», «Про таланти художника, поета і взагалі письменника», «Про потрійність цілей і предметів красномовства, що виводиться з трьох сил розуму».

Перша частина шкільного підручника М. Чистякова «Нарис теорії витонченої словесності» (1842) містить міркування про душу та її прояви, про витонченість та її види: фізично-висока, етично-висока, грандіозна, чудово виконана і т. д.).

Назва книги Плаксина «Навчальний курс словесності з додаванням попередніх понять про людину взагалі, про її пізнавальні сили, про властивості і зв'язки думок, теорії витончених мистецтв і прикладів у всіх пологах прозаїчних і поетичних творів» вже характеризує роль психологічних знань в характеристиці основних елементів словесності.

У 50-х роках психологія часто викладалася в рамках курсу логіки. Строго обкресленої програми цього курсу спочатку не існувало. Зміст курсу визначався змістом навчального посібника. А навчальні посібники складалися таким чином, що частина книги відводилася і елементам психології. Показовий в цьому відношенні курс логіки, складений Орестом Новицьким під назвою «Коротке керівництво до логіки з попереднім нарисом психології». Книга по розпорядженню Міністерства народної освіти була прийнята як навчальне керівництво в гімназіях Київського округу.

У введенні автор указує на необхідність попереднього ознайомлення з психологічними поняттями. Цьому ознайомленню відводиться 60 сторінок, тобто третина всієї книги. Спочатку автор дає уявлення про життя людської душі взагалі, потім переходить до характеристики приватних проявів і здібностей душі.

Розділ перший присвячений пізнавальним здібностям, до яких відноситься сім видів: зовнішнє відчуття; внутрішнє відчуття, або самопізнання; здатність уявлень (сприйнятливість, пам'ять, спогад); фантазія, або уява; розум; досконалість і недоліки пізнавальних здібностей. У другому розділі йдеться про чуттєві здібності: тілесно-духовні відчуття і чисто-духовні відчуття. Третій розділ присвячений бажаним здібностям: тілесний вираз волі; природне розташування; вільна воля; характер. Фактично, в цій вступній частині курсу логіки надається короткий курс психології.

Ще одним напрямом викладання психологічних знань у XIX сторіччі була філософія. Вона час від часу з'являлася в програмі російської середньої школи, а потім зникала з неї.

Викладання психології у гімназіях (1905-1980 роки).

Лише після тривалої (сторічної) перерви у 1905 році курс філософії і психології був знову введений в російських гімназіях.

Яскравою постаттю у справі пропагування курсу психології як навчального предмету середньої школи є професор Р. І. Челпанов. Він прочитав ряд доповідей, опублікував ряд статей в різних виданнях, в яких доводив необхідність введення психології в курс гімназії, посилаючись при цьому на досвід викладання її в чотирьох класах Київської гімназії. Челпанов стверджував: «Если мы считаем необходимым, чтобы молодые люди зна­ли природу растений, камней, то отчего же в такой же мере не необходимо для них знание внутреннего мира? Отчего научное знание того, что такое память, внима­ние, воображение, аффекты, не столько же ценно, сколько является ценным зна­ние внешних явлений? Психология нужна всем: психология есть предмет общеоб­разовательный. Психология нужна и юристам, и медикам, и естественникам».

Що стосується змісту курсу, то в гімназії, на думку професора Челпанова, центр тяжіння повинен бути перенесений на теоретичну психологію, захоплюватися експериментальною психологією він не рекомендує.

А. Нечаєв мав протилежну думку, підкреслював, що сучасна психологія як наука не може існувати без експерименту, тому навіть в самий елементарний курс психології необхідно вводити експерименти.

У 1913 році в методичних рекомендаціях для вчителів «Як викладати психологію» А. Нечаєв писав: «Учні повинні зрозуміти, що в емпіричній психології немає місця ніякій метафізиці, і що тому вона стоїть однаково далеко як від матеріалістичних, так і від спіритуалістичних тенденцій».

А. Нечаєв називає низку перешкод, що ускладнюють ефективне викладання психології. А саме: незначна кількість навчальних годин; відсутність узгодження з іншими предметами; слабка підготовка учнів до розуміння психології; відсутність спеціальних програм.

В результаті тривалих дискусій було введено викладання філософії, яка включала вивчення психології і логіки за типом австрійської школи.

У «Циркулярі Міністерства народної освіти» від 5 червня 1905 року можна знайти розпорядження про введення викладання філософської пропедевтики при двох уроках в тиждень в 7-8 класах гімназії. У міністерській пояснювальній записці значення вивчення психології оцінюється досить високо. У ній указується, що в другій половині минулого сторіччя психологам вдалося накопичити «достатню кількість твердо встановлених і пояснених фактів" так що повідомлення їх може стати навчальним предметом, який допомогаэ учням розуміти їх власний суб'єктивний мир.

Метою викладання психології повинне бути досягнення ясного розуміння учнями своєрідного характеру душевних явищ, їх зв'язки з душевним життям в цілому. Найближчим практичним завданням вивчення психології повинне бути формування у школярів навичок вдивлятися в душевні явища, давати собі звіт в їх складі, а також формування звички до свідомого читання.

У методичному плані психологію рекомендується викладати як науку, засновану на емпіричних даних. Викладачеві надавалося право торкнутися основних філософських питань з приводу питання про душу, причому тільки в тому випадку, якщо він визнає це необхідним.

Пояснювальна записка рекомендує вести викладання психології наочним чином, ілюструючи свій виклад прикладами, запозиченими з витонченої літератури. Відносно фактів, встановлених експериментально, рекомендується детально розповісти про те, як саме проводився експеримент, а якщо дозволяє час, то і продемонструвати його.

Стосовно об'єму і змісту курсу психології викладачеві надавалася велика свобода. Програму рекомендувалося розглядати як зразкову. У ній було наведено лише мінімум того матеріалу, який міг бути вивчений протягом одного року при двох уроках на тиждень. Викладачеві надавалося право заглиблюватися в опис і аналіз окремих фактів. Викладач міг робити більший або менший акцент на деяких з них, опускаючи інші розділи. Порядок вивчення розділу також міг змінюватися.

Ліберальне відношення до програми частково пояснювалося відсутністю підручника. У додатку до неї рекомендувалося використовувати психологічні роботи Ледда, Селлі, Фонтегріва, тобто праці зарубіжних учених. Проте ці книги мало підходили як навчальні посібники.

Ця проблема була частково вирішена виходом в світ підручника Челпанова, який повністю відповідав навчальній програмі та був доступним читачу-початківцю. Цей підручник був рекомендований Міністерством народної освіти та перевидавався 17 разів. В ті роки було опубліковано ще принаймні вісім спеціальних навчальних посібників для гімназій.

Дуже гострою залишалася проблема з викладацьким складом, оскільки ні педагогічні вузи, ні університети не готували викладачів психології. Зважаючи на майже повну відсутність серед викладацького складу гімназій вчителів, підготовлених до викладання психології, викладачами психології в гімназіях були словесники, історики і священики. А. П. Нечаєв в доповіді «Про викладання психології в середній школі на ІІІ Всеросійському з'їзді з питань експериментальної педагогіки у 1916 році, закликав з'їзд «прийняти заходи до того, щоб гімназії мали викладачів психології з достатньою спеціальною підготовкою».

На початку ХХ сторіччя вперше з'являються роботи, в яких розглядаються вже теоретичні аспекти методики викладання психології. Зокрема, виходить книга Нечаєва «Як викладати психологію? Методичні вказівки для вчителів середніх навчальних закладів». Автор вважав, що викладання психології повинне бути переведене на строго фактичну основу, носити демонстраційний характер, викликати самодіяльність учнів, супроводжуватися практичними вправами.

З методичної точки зору цікавими э положення, висловлені в статті Ф.Ф. Ольденбурга «Думки про постановку викладання психології в середній школі». Автор окреслює низку цінних для школи того часу положень, зокрема необхідність пов'язати психологічні знання з потребами життя та виховувати культуру психологічного аналізу.

Для вивчення результатів викладання психології в школі Московським психологічним суспільством було проведено анкетування. Для цієї мети в 1909 р. викладачам психології було розіслано 200 опитувальних листів. Відповіді на запитання анкети були отримані від 52 викладачів. Більшість з них - 95% від загального числа відповідей указують на те, що психологія для учнів - цікавий предмет, який сприяє їх розумовому розвитку.

У викладанні психології в той період існували три основні проблеми:

1) відсутність у викладачів спеціальної підготовки (психологію в школі викладали історики, філологи та викладачі семінарій);

2) методична неопрацьованість навчального курсу;

3) положення самого предмету як другорядного, експериментального.

У 1912 році нарадою при Державній Думі Росії був прийнятий новий проект, згідно якому психологію і логіку оголошено необов'язковими предметами, їх викладання повинне було носити факультативний характер.

Після Жовтневої революції 1917 року у зв'язку з реорганізацією середньої школи, скасуванням гімназій і створенням єдиної політехнічної школи, психологія зникає з шкільних програм. Викладання психології не входило до планів нової радянської школи.

Психологія як навчальний предмет в середніх школах Росії була знову введена лише у 2 половині ХХ століття. Цьому сприяло широке обговорення проблеми в науковому і педагогічному середовищі, аналіз досвіду викладання психології в дореволюційній школі. У науково-педагогічних журналах були опубліковані ряд статей, які обґрунтовували необхідність введення курсів логіки і психології в школі.

Згідно ухвалі ЦК ВКП(б) «Про викладання логіки і психології в середній школі» (1946р.), викладання цих предметів вводилося у всіх середніх школах Радянського Союзу. Відповідно до цієї ухвали в 1947/48 і 1948/49 навчальних роках викладання психології було введене в 598 середніх школах Москви, Ленінграда, Києва і багатьох інших крупних міст Радянського Союзу.

Викладання психології велося в 10-х класах, на весь курс відводилося 33 навчальних години. Але стало зрозумілим, що цієї кількості годин недостатньо для засвоєння знань з психології. У 1948/49 навчального року викладання психології було переведене в 9-і класи, а кількість годин збільшена до 66.

У 1949/50 навчальному році викладання психології було введене у всіх міських середніх школах, а в 1950/51 – також у всіх сільських середніх школах. Введення психології в навчальні плани всіх середніх шкіл загострило проблему швидкої підготовки педагогічних кадрів. Для цього були організовані короткострокові курси, в університетах проводилися семінари для вчителів психології, на яких детально розбиралася кожна тема курсу, а також давалися консультації з методики викладання курсу. При інститутах удосконалення вчителів для викладачів психології були створені курси підвищення кваліфікації.

Професором Б. М. Тепловим був підготовлений підручник, який повністю задовольняв потреби навчання психології в школі, ясно і доступно висловлював основні розділи психології.

Новий закон Верховної Ради СРСР «Про розвиток освіти" висунув нові завдання перед школою, головним з яких було встановлення тісних зв’язків із промисловими підприємствами. Шкільні навчальні плани були переглянуті, а психологія як обов'язковий предмет була знов виключена.

Активне включення психології як факультативного предмету в навчальні плани шкіл знову почалося в кінці 80-х років. Це було пов'язано з тим, що школи отримали самостійність у визначенні переліку предметів для навчання. Крім того, психологія в ті роки набувала все більшої популярності в суспільстві, учні виявляли до неї зацікавленість і охоче вибирали її для вивчення.

Викладання психології у вітчизняних вищих навчальних закладах. З початку 40-х років у деяких університетах при філософських факультетах відкриваються психологічні відділення, і таким чином вперше починається підготовка професійних психологів.

У 1941 році у Московському університеті було поновлено роботу філософського факультету, на якому в 1942 році була організована кафедра психології. Її завідувачем був призначений професор С. Л. Рубінштейн. .

Курси психології читалися перш за все на філософському і філологічному факультетах, а також на історичному, біологічному, юридичному, географічному і економічному. До викладання залучалися такі видатні учені, як Б. Теплов, А. Леонтьев, С. Кравков, А. Смирнов, А. Лурія, П. Гальперін та інші. Тим самим відновлювалася одна з традицій університетської психології – злиття процесу викладання з науковою діяльністю. Єдність наукової й навчальної роботи досягалася також залученням до наукової роботи студентів і аспірантів. Метою викладання психології була ґрунтовна теоретична підготовка фахівців, а також забезпечення досконалого володіння методами експериментальних досліджень і емпіричної роботи. Московський університет став крупною школою підготовки висококваліфікованих кадрів. З 1951 року відділення психології в університеті очолив А. Леонтьев.

У 1944 році в рамках філософського факультету Ленінградського університету було створено відділення психології. Очолив його Б. Ананьев. У створенні психологічного відділення брали участь В. Мясищев, А. Ярмоленко. Як у науковій, так і в педагогічній діяльності психологічне відділення було тісно пов'язане з Психоневрологічним інститутом. Психологію в університеті в ті роки викладали також такі видатні учені, як А. Бодальов, Л. Беккер, Б. Ломов, Е. Кузьмін, Н. Кузьміна, І. Палей та інші.

У 50-ті роки для студентів педагогічних інститутів традиційними темами або навчальними курсами стають загальна, вікова та педагогічна психологія. Крім лекцій почали проводитися практичні заняття з психології. У 1970 році з'явився підручник з психології під редакцією А. Петровського для студентів педагогічних інститутів.

3начною віхою в історії викладання психології стає видання низки навчальних посібників. У 1938 році було видано навчальний посібник з психології під редакцією Д. Корнілова, Б. Теплова, Л. Шварця. У 1940 році виходять фундаментальні «Основи загальної психології» С. Рубінштейна. У 1946 році з'являється друге видання цієї книги, яке стало класичним. У 1956 р. вийшов підручник з психології під редакцією А. Смірнова, А. Леонтьева, С. Рубінштейна, Б. Теплова. Ці підручники вплинули на характер подальшої навчальної літератури з психології.

У 1966 році в декількох університетах відкриваються психологічні факультети: спочатку в Московському і Ленінградському, а потім в Ярославському і Тбіліському університетах. Першим деканом Московського факультету став А. Леонтьев, Ленінградського факультету – Б. Ломов. Самостійний статус факультетів психології дозволив розширити можливості психологічної освіти. Кількість психологічних дисциплін значно збільшилася.

З 1965/66 навчального року в медичних вузах країни було введено викладання медичної психології. У 1965/66 навчальному році розпочато викладання спеціальних курсів юридичної психології в юридичних вузах Москви, Ленінграда, Мінська і деяких інших міст. У 1966 році Міністерством вищої і середньої освіти СРСР був проведений Всесоюзний семінар з питань викладання юридичної психології і основних проблем цієї науки.

У 1968 році Вища Атестаційна Комісія виокремлює психологічні науки із загального складу педагогічних в самостійну групу і включає психологію в перелік галузей науки, за якими присуджуються вчені ступені.

Протягом 70-80-х років продовжувалося поступове розширення психологічної освіти. Почали набувати популярності спецкурси по психології. На початку 90-х років в багатьох навчальних закладах починають працювати короткострокові 9-місячні курси перепідготовки з психології для працівників, що мають вищу освіту за іншими спеціальностями. Паралельно розширюється кількість освітніх програм, в рамках яких психологія вивчається як додаткова спеціальність, збільшується кількість психологічних курсів для студентів інших спеціальностей.

Найбільший досвід психологічної освіти притаманний старим навчальним закладам – Московському, Санкт-Петербурзькому, Ярославському, Ростовському, Самарському, Київському, Харківському університетах. У другій половині 90-х років факультети і відділення психології були відкриті також в багатьох інших вищих учбових закладах. Цей процес особливо прискорився після 1993 р. Підготовка психологів за повною вузівською програмою стала масовою.

Таким чином, в історії викладання психології було декілька періодів, коли психологія включалася в навчальний план як обов'язковий предмет. Дефіцит відповідного навчально-методичного забезпечення і викладацьких кадрів, а також і зміна цілей середньої освіти були причинами припинення викладання психології. Разом з тим, викладання психології, зі всіма його проблемами і недоліками мало позитивний вплив на виховання, розвиток та підвищення психологічної культури населення.