13.Циклічність I нepiвномірність розвитку культури.

В основі циклічних теорій культурного розвитку - заперечення ідеї еволюціонізму, тобто відмова від лінійності в трактуванні людської історії. Прихильники цивілізаційної методології висунули нову плюралістичну модель культурного розвитку, що ґрунтується на тезі про культурно-історичний процес як низку самостійних, унікальних, незалежних одна від одної культурних форм. Саме в цій сукупності конкретних культурних форм і реалізується вся багатоманітність людської історії. У культурологічній теорії склалась нова концепція - концепція локальних цивілізацій, яка за своєю сутністю є протилежною лінійній схемі історико-культурного процесу та ідеї європоцентризму. Класичними теоріями, що були розроблені в межах даного методологічного підходу, стали концепції М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі. Прихильники кругової моделі розвитку вважають, що суть історико-культурного руху - це круговороти, рух по колу, або існування декількох ізольованих один від одного культурних кругів. При цьому підкреслюється схожість між соціокультурними явищами та життєвими циклами біологічних організмів, повторюваність розглядається як основна риса існування всього живого. Історія культури - це історичне буття різноманітних культурних форм, кожна з яких є абсолютно унікальним та неповторним утворенням. Циклічна або кругова схема історичного процесу яскраво викладена в так званих "класичних теоріях цивілізації", які ми розглянемо.

14.Поняття культури особистості: основні риси.

Поняттям «культура особистості», як правило, позначається рівень вихованості та освіченості людини, рівень оволодіння нею тією чи іншою сферою знання або діяльності, тобто фіксується якість людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей, до професійної та інших форм діяльності.

Культура особистості як цілісне утворення визначається гли-биною, широтою й мірою освоєння та засвоєння нею національ-них та загальнолюдських надбань матеріальної і духовної куль-тури, перетворенням їх на свій внутрішній духовний світ та вмінням застосовувати у процесі життєдіяльності та спілкування з іншими людьми.

Особистість є і творінням культури, і її творцем. Освоюючи світ культури, людина творить себе як особистість, і саме через своє особистісне начало спромагається збагачувати цей світ культури. Через діяльне освоєння культури формуються основні сутнісні сили людини: воля, почуття, розум, віра, духовні орієнтації, світогляд. Поняття «сутнісні сили людини» вперше було вжите Л.Фейєрбахом і ґрунтовно розкрито К.Марксом, котрий під цим поняттям розумів родову сутність людини, особливості її життєдіяльності, виходячи з визначальної ролі суспільно-історичного, практичного фактора людського походження, невід’ємного від трудової діяльності.

15.Політична культура: її елементи і сфера дії.

Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній. Політична культура втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності. Слід зазначити, що в науковій літературі поняття «політична культура» вживається в широкому і вузькому значенні слова. В широкому значенні в політичну культуру включають духовну культуру тієї або іншої країни, яка пов'язана з суспільно-політичними інститутами і політичними процесами, політичні традиції, діючі норми політичної практики, ідеї, концепції переконання про взаємостосунки між різними суспільно-політичними інститутами і т.д., політичні відносини в цілому. Політична культура у вузькому значенні слова - це лише система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і функціонування політичних суб'єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків і дій людей. Політична культура є сукупністю позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами. Отже, до політичної культури можна віднести:

знання політики, фактів, зацікавленість ними;

оцінку політичних явищ, оцінні думки, що стосуються того, як повинна здійснюватися влада;

емоційну сторони політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;

визнання в даному суспільстві зразків політичної поведінки, які визначають, якомога і слід поступати.

Структурно політична культура є єдністю:

політичних знань;

політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;

політичних дій.