8.Характеристика основних парадигм вивчення культури: цивілізаційна, формаційна, природно – географічна, інформаційна

Парадигма — це система вихідних положень певної науки, що її приймають більшість учених як дещо дане, безсумнівне, що не має сенсу на цей час далі обговорювати.

1.Цивілізаційна парадигма.Принцип системно-синергетичного аналізу. Реалізується онтологічний підхід, де людина є суб’єктом пізнання иа предметно-перетворювальної діяльності. Суперечність між відносно самостійними індивідами і суспільством. Зміна форм суспільної залежності людей, наростання свободи як сенс історії. Держава є організаційним центром суспільства, що в легітимний спосіб забезпечує досягнення спільних цілей усіх членів суспільства. Суспільство є органічною цілісністю, яку утворюють політична, духовно-культурна, соціальна та економічна підсистеми.

2. Формаційна парадигма.Загальнонаукові принципи, що використовуються в аналізі суспільних процесів: принцип класичної загальнонаукової парадигми Р. Декарта- І. Ньютона. Місце та роль людини у суспільних процесах: Реалізується гносеологічний підхід, а людина є суб’єктом пізнання об’єктивних процесів. Основна суперечність розвитку суспільства та форма розв’язання її: суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами. Революційна зміна виробничих відносин і політико-юридичної надбудови. Місце та роль держави у розвитку суспільства: держава є надбудовою над економічним базисом, має класову природу та виступає знаряддям панівного класу. Структура суспільства на певному історичному етапі розвитку: Суспільство складається з базису і надбудови. Базис- це сукупність домінантних виробничих відносин, які вирішальним чином впливають на структуру політико-юридичної та ідеологічної надбудови.

3. Природно-географічна парадигма.Парадигма містить концепцію (тобто спосіб бачення об'єкта й предмета дослідження), закони, теорії, методи та засоби оцінок результатів наукового пізнання. Автор цього терміна Т. Кун сформулював парадигму як «визнані всіма наукові досягнення, котрі протягом певного часу визначають науковцям модель постановки проблеми та способи їх розв'язання».Зміст парадигм фізичної географії історично змінювався. Причому траплялися (й досі є) такі ситуації, коли водночас співіснували декілька парадигм, з яких кожна визначає певний стиль наукового пізнання і спричиняє формування певної наукової школи. Наприклад, у сучасному землезнавстві співіснують і змагаю­ться класична описова історика-генетична парадигма (так умовно її називають) та аналітична системно-функціональна парадигма.

4.Інформаційна парадигма.Найбільш загально суть інформаційної парадигми можна описати словами кібернетика Стаффорда Біра: «Інформація — це дані, які змінюють нас». Нині щоб зробити певну дію, буває необхідно або корисно мати деякий набір відомостей, що стосується предмета дії. Важливо не тільки що повідомляється, а й коли повідомляється: отримувати відомості треба в потрібний момент, щоб вони могли вплинути на прийняття рішення.Наукові відкриття XX століття дозволили краще зрозуміти яким чином людина отримує, обробляє і передає інформацію. Те, що раніше сприймалося як комплекс маловідомих явищ, які стоять за словами «пам'ять», «розум» тощо, постало в якості механізмів — отже, ми могли почати розуміти, «як це діє», а також звідки беруться помилки. Ці відкриття привели до пошуків у напрямку «штучного інтелекту».Одним з центральних відкриттів в рамках інформаційної парадигми стало те, що кількість людських ресурсів, що витрачаються на процеси обробки, зберігання, передачі інформації, обмежена — як обмежені певним обсягом бітів вінчестер і оперативна пам'ять комп'ютера. Наприклад, важливим одкровенням було те, що людська пам'ять в стані працювати одночасно з сімома плюс-мінус двома темами.Звідси постає проблема нового ставлення до взаємодії людей. Слід ставитися з повагою до когнітивних можливостей людини, не перевантажувати її увагу зайвим обсягом інформації. Але головне — слід максимально чітко і достовірно передавати інформацію. Проблема втому, що для цього необхідно нічого не додавати від себе, бути максимально прозорим. Бути посередником, бути медіумом. Протилежність цього принципу сформована Маршаллом Маклуеном: «Медіа — і є саме повідомлення»