50. Характеристика основних теорій культургенезису: інструментально – виробничої; комунікативно – символічної; психоаналітичної; гральної (Homo Ludens).

Культурогенез — процес появи і становлення культури будь-якого народу і народності загалом і появи культури як такої в первісному суспільстві. Трудова теорія. За цією теорією, оперування знаряддями праці призвело до розвитку мозку і, відповідно, розвитку творчої уяви. Символічна теорія. Символьна система стає своєрідним посередником людини і світу. Людина стає «настільки зануреною в лінгвістичні форми, художні образи, міфічні символи або релігійні ритуали, що не може нічого бачити і знати без втручання цього штучного посередника». Кассірер розрізняв 6 символічних форм - мову, міф, релігію, мистецтво і науку, незалежні одна від одної. Розвиток символьних форм дозволяє людству долати обмеженість і конечність, звільнитися від страху реального світу. Психоаналітична концепція. В основу концепції походження культури З. Фрейдом покладено гіпотезу про виключний вплив позасвідомих імпульсів на поведінку людини та визнання антагонізму між природним началом в людині і культурою. За З. Фрейдом, культура ґрунтується на відмові у задоволенні бажань позасвідомого та існує за рахунок сублімованої енергії статевого потягу («лібідо»). Ігрову природу культури обґрунтували нідерландський філософ Я. Хейзинга, іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет та німецько-швейцарський письменник Г. Гессе. Головна їх теза — культура має характер гри Й. Хейзинга у книзі "Homo luderis" пропонує щось подібне до наукового міфу. Гра з давніх-давен заповнювала життя і, "подібно до дріжджів, змушувала рости форми архаїчної культури". З часом простий культ переріс у священну гру — культову відправу.

51)Визначення категорії культурного прогресу

Культурний прогрес - це поступальний , висхідний розвиток культури , зміна культурних типів , з яких кожний наступний перевершує попередній , відкриває великі можливості для розвитку культури

подивимося, як в історичному плані розроблялися концепції культурного прогресу? Уже в античності існувала віра в культурний прогрес. Вона знайшла відображення в навчаннях Протагора, Демокрита, Лукреція. Заслуга розробки теорії культурного Ж. Кондорсепрогресса належить філософам другої половини XVIII століття - Ж. Кондорсе (1743 - 1794), А. Тюрго (1724 - 1781), І.Г. Гердеру. Основою прогресу просвітителі вважали вдосконалення розуму, зростання знань. Культурний прогрес вони пов'язували насамперед з прогресом науки, наукового пізнання.Подальшу розробку теорія культурного прогресу отримує в марксизмі. Основу марксистської концепції культурного прогресу становить вчення про суспільно-економічних формаціях. Культурний прогрес в ній розуміється як закономірний, поступальний процес зміни формаційних типів культури. Іноді класиків марксизму закидають те, що вони звели все різноманіття культури до п'яти формаційним типам. Це не зовсім вірно. У марксистській теорії культури звертається увага на те, що будь-яка культура існує в рамках того чи іншого регіону, особливості якого (географічні, господарські, спільні національні, етнічні, релігійні традиції, спільність історичної долі) значною мірою впливають на конкретно-історичний розвиток входять до нього культур. Приміром, в рамках феодального типу культури можна виділити суттєві відмінності між візантійської і західноєвропейської культурами.У марксизмі розвиток культури пов'язується з матеріальним виробництвом, з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин. При цьому наголошується, що зв'язок способу виробництва матеріальних благ з культурою опосередкована рядом проміжних ланок, і насамперед характером політичного устрою. В рамках одного і того ж економічного базису форми політичного устрою можуть істотно відрізнятися по країнах і регіонах. І це впливає на своєрідність культури. Так, антична демократія, гармонія інтересів громадянина та держави послужила основою для розквіту давньогрецького мистецтва, в центрі якого опинився людина як "міра все речей". Централізована теократія, войовничість ісламу зумовили слабкий розвиток індивідуального початку і традиційність близькосхідної та азіатської культур. Централізована влада, яка отримала релігійну санкцію, культ імператора і імперії призводять до уніфікації і централізації громадської думки та художньої творчості в Візантії. Ці особливості політичного розвитку багато в чому пояснюють сувору регламентованість і канонізацію візантійського мистецтва.Крім того, в марксистській теорії наголошується, що не тільки економічний базис і політична система впливають на культуру, а й усі види культури впливають один на одного і на економічний базис. Всі ці чинники обумовлюють своєрідність культур, що належать до однієї і тієї ж суспільно-економічної формації. Наприклад, в рамках рабовласницької формації, на основі одного і того ж економічного базису розвивалися такі різні культури, як грецька, римська, єгипетська, вавилонська, китайська. Таким чином, поняття суспільно-економічної формації дозволяє показати єдність і різноманіття культурно-історичного процесу.Подивимося, як розглядається проблема культурного прогресу в сучасній культурології? Перш за все, звертається увага на те, що про культурний прогрес можна говорити лише як про загальну тенденцію, магістральному напрямку розвитку культури. Слід мати на увазі й те, що культурний прогрес має суперечливий і нерівномірний характер. Нерівномірність розвитку культури проявляється в наступному:1. Неоднакові темпи і рівень розвитку окремих видів та елементів культури. У різні історичні епохи на перший план виступали ті види культури, які найбільш повно відображали своєрідність епохи, її потреби та ідеали. Наприклад, в античну епоху головну роль грали спочатку міфологія, потім - філософія, в середні віки - релігія, в епоху Відродження - мистецтво, в Новий час - наука. Якщо взяти мистецтво, то в античності на перший план вийшли скульптура і театр, в середні віки - архітектура і музика, в епоху Відродження, прославляющую красу людини і світу, портретна і пейзажна живопис став грати першорядну роль. У сучасному світі лідирують такі види мистецтва, як кінематограф, телебачення, естрадна музика. 2. Центри світової культури постійно переміщаються з однієї країни в іншу, з одного регіону земної кулі в інший. Спочатку це були країни Стародавнього Сходу, потім античні Греція і Рим, в середні віки - Візантія, в епоху Відродження - Італія, в XVII столітті - Голландія, в XVIII - Англія і Франція 3. Нерівномірність проявляється в тому, що в розвитку культури періоди підйому, розквіту можуть змінюватися периодами 52)визначення культури як функіональної системи Культура як суспільно-історичне явище характеризується поліфункціональністю. Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, світоглядна, а також виховнаПізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху завдяки ній соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних системІнформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами

• Комунікативна функція полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Ця функція виконує роль збирача етнічних сил та фундатора народності й нації, забезпечуючи живий зв´язок поколінь та закладаючи фундамент для становлення і зростання духовного потенціалу кожної нації.

• Регулятивна функція реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.

• Аксіологічна функція полягає у формуванні у людини певних ціннісних орієнтирів, моральних установок, культурних смаків людини. Вона виражає якісний стан культури..

• Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції є основним методом культурного впливу на людину

• Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства. Засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення матеріальних і духовних потреб

Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створенихлюдством протягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації.

Культура є складною системою буття. У XX столітті вчені А. Кребер та К. Клакхон зробили спробу об'єднати досягнення культурологів усього світу й привели в своїй праці («англ. Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions», 1952) 180 визначень терміну «культура». У 1983 р. на XVII Всесвітньому конгресі в Торонто, присвяченому проблемі «Філософія й культура», було наведено вже кілька сотень визначень цього поняття.Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль,уклад життя та світогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед культурологією, етнографією,культурною антропологією, соціологією, психологією, історією

53)функціональні рівні культури Культуру, як і будь-яке складне явище поділяють на ядро й периферію. Ядро — це сукупність усіх домінуючих рис, основоположних принципів. Забезпечує стійкість і стабільність структури. Периферія (риси і якості, що не є суттєвими при визначенні культури) дозволяють пристосуватися до змін навколишнього середовища.Культуру можна поділити на три рівні: кумулятивний (накопичування всіх цінностей та досвіду), побутовий рівень (конкретне використання людьми результатів наукових та інших досягнень думки) та трансляційний рівень, що забезпечує взаємне проникнення попередніх двох рівнів. Також можна поділити культуру на субстанційний рівень (ядро — норми культури, релігія, право) та функціональний (динамічніший, що забезпечує функціонування культури — табу, звички людини).У понятті культура розрізняють рівні: повсякденний, науковий і філософський. Повсякденний — включає засвоєння людиною культурних норм побуту, праці, відпочинку. Літературу, мистецтво, театр, морально-естетичне виховання. Сюди ж, звичайно, відносять процеси освіти підростаючого покоління. Суспільні науки (історія, археологія, етнографія) вкладають у поняття культура характеристики, притаманні таким явищам, як соціум, мова, етнос, а також те, що відрізняє їх рівнями розвитку або якісного стану. Певний зміст у наукове розуміння культури вносить наука. Філософський підхід до дослідження культури враховує результат її вивчення конкретними науками. Вивчення культи опосередковане специфікою філософії - особливої форми суспільної свідомості і пізнання і полягає в осмисленні дійсності через узагальнений погляд на світ, місце і роль у ньому людини, а також через пізнання загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення. Такий підхід до культури не може бути зведений до одного або кількох природних або соціальних уявлень. Для філософії, що охоплює світ повністю, цілком, власне, і виступає світом людської культури.Крізь призму філософського світогляду культура розглядається в узагальнених характеристиках як форма, результат, спосіб зв'язку людини з дійсністю, самоствердження людини, прояв і ствердження суттєвих сил людства, оскільки способом існування людини є праця, саме вона -головне джерело культури. У процесі трудової діяльності людина перетворює природні речі в необхідні для життя блага. Не будь-яка діяльність людини є культуротворчою, а лише та, що втілюється адекватно закономірностям природи ( речі). Завдяки такому підходу всебічно розкриваються суть речей, властивості і відносини предметів. Людина може змінювати і перетворювати природу, враховуючи її закони, а не діяти всупереч їм. У такому разі праця стає способом однобічного утилітарного споживання природних ресурсів з метою отримання максимальної користі. Така праця руйнує природу, а разом з нею і культуру.Створені матеріальні і духовні цінності, що, безумовно, мають людський вимір, у певних соціальних умовах поділяються на культуру і антикультуру. Як явище культури, цінності виступають лише у тій мірі, в якій сприяють розвитку суттєвих сил людини, творчих потенцій особистості. Культура виступає своєрідною нормою суспільно-історичного процесу у розумінні його людського, гуманного і творчого змісту, певною сферою, де об'єктивні знання і закони підкоряються людській меті, задовольняють людські потреби. Такий аспект дозволяє виділити три філософських значення поняття культури: по-перше, можна впевнено говорити, що культура е лише тим, що сприяє утвердженню людини як розумної істоти, розвиває її суттєві сили, здібності, підносить особистість. По-друге, неосмисленна, непізнанна річ (ідея, процес, ставлення) - своєрідна річ-у-собі - не предмет культури, тому її потенціал не може адекватно використовуватися в культурі. По-третє, предмети, що випали з практики спілкування з людиною, суспільством, втрачають загальнокультурний зміст. Нормальне функціонування культури передбачає безпосередньо життєву реалізацію, відкритість цінностей для людини. Якщо немає людини без праці, то не може бути і культури без людини, її суспільно-особистісних зв'язків, відношень, практичної і творчої діяльності. Культура стає істинною тоді, коли входить в життя, у звички особистості, виявляється у всій сукупності соціальної діяльності, у практиці повсякденної поведінки. Суть культури полягає в процесі створення і розвитку суспільної людини в ім'я реалізації родової людської природи за допомогою усіх створених матеріальних і духовних засобів, всього багатства суспільних відносин і форм.