24.Співвідношення релігії і моралі

Прихильники релігійного обгрунтування моральності обстоюють такі аргументи: моральні настанови історично вперше сформульовані в релігії; вони мають сенс лише при визнанні їх абсолютної незаперечності, тобто божественного походження. Останній аргумент релігійно орієнтовані мислителі розглядають як єдину гарантію проти релятивізації моральності, перетворення її в простий продукт мінливих соціально-історичних умов існування людини.

Критеріями моральності, як твердив І. Кант, можуть бути лише безумовність і категоричність самого морального закону. В цьому розумінні мораль незалежна від релігії, яка часто підпорядковує моральну свідомість релігійним інтерпретаціям, що нібито вищі за будь-які моральні настанови. Вже у Стародавній Греції релігійне обгрунтування моралі піддається критиці Епіку-ром і його послідовниками. І нині зберігає пізнавальне значення критика просвітниками релігійного тлумачення моральності. Французькі матеріалісти XVIII ст. протиставили теології концепцію «розумного егоїзму». Людина, осмислюючи своє єство, буде справді моральною, оскільки порушення моральних вимог спричиняє невтрату нею власного «Я». Вразливість цієї просвітницької ілюзії привела до відродження та зміцнення релігійної традиції в розумінні моралі. З позицій наукового світогляду, релігійну форму обгрунтування моральності вважають однією з найпоширеніших в історії людства. Вона найповніше відповідала характерові соціальних відносин людей у класовому суспільстві, де діяльні здатності людини відчужувались від неї самої і протидіяли їй як не залежні від неї сили. Релігійний світогляд є лише особливою формою моральних уявлень, способом їх доведення та систематизації витлумачення, а не джерелом їх змісту. Справжнім джерелом моральних уявлень є реальна життєдіяльність людей.

На рівні загальних філософських понять мораль і релігія є частково пересічними, а частково різними соціально-культурними, духовними складовими. Одним з важливих компонентів будь-якої релігії, разом з вірою в надприродне, є цінності і стандарти, що затверджують правильну, належну, благу поведінку. Всяка релігія містить ідеал досконалості. У багатьох релігіях він асоційований з образом божественної особи. Іншими словами, всяка релігія, дійсно, включає «етику», в сенсі систематизованих уявлень про належне, добре, правильне і досконале, і виступає в ролі етики. Мораль, звичайно, є способом соціальної дисципліни, гармонізаціями стосунків людей як носіїв своїх інтересів.

У цьому ракурсі мораль близька до права, звичаїв. Але соціокультурне призначення моралі до цього не зводиться. За допомогою моралі і задається якийсь піднесений ідеал. А цей піднесений ідеал не випливає з готового соціального досвіду, більше того, виступає підставою для оцінки соціального досвіду. У тій частині, в якій мораль виступає як певна програма, що стверджує ідеал досконалості, орієнтує людину на вищі цінності, вона, звичайно, близька релігії.

Ця подвійна функція моралі найкращим чином виражена в євангельській заповіді любові, яка в одній своїй частині орієнтує людину на вищий ідеал, а в іншій — на мир і єднання з ближнім.

Мораль і релігія схожі у своїх функціях. І мораль, і релігія спрямовані на організацію стосунків людини з іншими людьми і з вищим, ідеальнішим.