Розділ і. Особливості людей похилого віку

1.1.Психологічні особливості життя літніх людей

Міжнародна класифікація налічує такі 3 періоди гетерогенезу: першим з яких є похилий вік, у чоловіків він настає в 60-74 роки, у жінок 55-74 роки; наступним є старечий вік що становить 75-90 років; та третій період - особи яким понад 90 років, вони є довгожителями.

Уявлення людини про себе, що формується протягом всього життя у процесі взаємодії із зовнішнім середовищем в період старіння включає такі аспекти: підтримання сенсу життя, відсутність мрій про майбутнє, зіставлення минулого та теперішнього, розуміння того що життя закінчується, готовність до смерті. Старість це лише етап життя що врешті-решт закінчиться смертю.

Уявлення про себе в старості визначає бажання людини поєднати своє минуле, теперішнє та майбутнє, зрозуміти зв’язок між ситуаціями, в яких вона опинялася протягом життя. Виконанню цього бажання може сприяти успішне розв’язання вікових криз та конфліктів, тобто вміння вчитися на власних помилках. Нерідко спонуканням до виконання вище сказаного бажання виступає сам факт умовиводу про те що старість – це заключний етап життєвого шляху людини. Позитивне відношення людини до цінування нею кожного моменту заключного етапу її життя, а саме: оптимізм, впевненість у виконанні життєвих помислів та задач своєї особистості, додає людині у покращенні її психологічного здоров’я та зменшує швидкоплинність процесу фізичного старіння.

Старим людям дуже важливо підтримувати рівновагу між пристосуванням і змінами. Відмова від пристосування може означати заперечення реально існуючих фактів. У такому разі людина займає оборонну позицію і з усіх сил опирається змінам або звинувачує інших людей у змінах, які насправді відбуваються з нею. Це може бути зумовлене тим, що їй просто не вистачає розуміння реального стану речей. Та якщо стара людина надто легко і з неабияким бажанням вдається до пристосування, це може спричинити непередбачуваність поведінки. Як правило, такий індивід стає істеричним, імпульсивним чи надміру чутливим. Тому в цьому віці важливо підтримувати рівновагу між постійною ідентичністю і відкритістю новому досвіду, змінам у житті [7].

Відносини людини із суспільством значно погіршується після приходу старості. Значна кількість психологів вважає що кращим для літніх людей є підтримання активності, що надають почуття задоволення. коли протягом життя людина була не активною, то на старості років навряд чи змінить свою поведінку. Також спостерігається зниження розумової активності, що спричинене погіршенням фізичними, сенсорними, соціальними та психологічними функціями.

Старість, з якою неодмінно зустрічається кожна людина пов’язана з виходом на пенсію, припиненням трудової діяльності. Сприйняття людьми зупиненням звичної для них постійної трудової діяльності одні усвідомлюють як прояв непотрібності в суспільстві, інші – як зниження суспільної ролі особи в соціумі. Так, окрім усвідомлення людиною вищезгаданих факторів, до змін у життєдіяльності людини додаються і проблеми про самореалізацію, безпосереднє приймання участі у житті суспільства та намаганні передачі накопичених знань та досвіду молодому поколінню. Додатково, літня людина стикається з потребами компенсації потреби в любові, увазі, проблемою реалізації набутих вмінь та навичок, підтримання здоров’я.

З віком спостерігається погіршення різних сенсорних функцій, таких як зір, слух, чутливість тощо. Знижується соціальна активність у літніх людей через обмеження спілкуванням у сім’ї, відносин з близькими. Дехто почуває себе самотнім. Та не всі тяжко переживають старість. Багато хто ставиться до процесу старіння з розумінням.

Відсутність яскравих вражень, монотонність та низька емоційна забарвленість життя людини похилого віку часто призводить до зниження якості роботи слухової та зорової активності, літня людина стає перед проблемами розвитку та прогресування у неї розумової пасивності, зниження фізичних можливостей.

Різко зростає у літніх людей інтерес до релігії, більшість із них утверджується у своїй вірі в Бога.

Емоційна реакція особистості на настання старості може бути різною. Найпоширенішими є такі типи пристосування до неї:

– конструктивна позиція. Людина приймає старість як природне явище, як факт, що завершує ЇЇ професійну кар'єру. Вона оптимістично ставиться до життя, шукає розваг і контактів з людьми, готова допомогти їм, розсудливо сприймає наближення смерті;

– залежна позиція. Властива людям, які протягом життя не цілком довіряли собі, були слабовольними, пасивними. Старіючи, вони активно шукають допомоги, визнання, не одержуючи їх, почувають себе нещасливими;

– захисна позиція. Формується в людей з підвищеною здатністю до спротиву обставинам, ізоляції від них. Вони не прагнуть до зближення з іншими, відмовляються від допомоги, замикаються в собі, приховують свої почуття та переживання, а старість сприймають з обуренням і ненавистю;

– позиція ворожості до світу. Полягає у сварливості, схильності звинувачувати навколишніх і суспільство у своїх життєвих негараздах. Такі люди підозрілі, агресивні, нікому не вірять, не хочуть ні від кого залежати, відчувають відразу до старості, намагаються більше працювати;

– позиція ворожості до себе і негативного ставлення до свого життя. Виражається в пасивності, втраті інтересів й ініціативи, поганому настрої і фаталізмі. Такі люди почувають себе самотніми та непотрібними, а своє життя вважають невдалим. До смерті вони ставляться як до порятунку від існування.

Емоційні переживання також пов'язані з очікуванням смерті. Люди у старості спокійніше роздумують про смерть, ніж відносно молодші. Думки про неї навідуються часто, але вже не викликають такої тривоги, як раніше. Головне для них, щоб процес умирання не був тривалим і болісним.

Переживання наближення смерті у своєму розвитку долають такі стадії:

1) стадія опору, протидії. Поки є хоч якісь шанси на виживання, людина усвідомлює загрозу, відчуває страх, налаштовується на боротьбу із загрозою. Усвідомивши, що спроби вижити безуспішні, відмовляється від опору, позбавляється страху і проймається відчуттям безнадійності і спокоєм;

2) стадія огляду життя. Відбувається у формі спогадів, що швидко змінюють один одного й охоплюють усе минуле людини. Супроводжуються вони як позитивними емоціями, так і негативними переживаннями;

3) стадія трансцендентності. Людина усвідомлює своє минуле як дуже віддалене. Вона досягає стану, за якого сприймає своє життя як цілісність. Відчувши себе на порозі смерті, вона ніби виходить за межі себе, досягає трансцендентного стану.

Емоційне життя літніх людей суттєво змінюється. Частіше виникають у них негативні переживання, які здебільшого пов'язані із пристосуванням до старості й наближенням смерті. Однак і в цьому віці люди нерідко переживають позитивні емоції [15].

Щодо виникнення низької емоційної складової життя, люди похилого віку частіше всього пов’язують його з наступними нижче перерахованими проблемами:

– відсутність сприйняття суспільством проблем, з якими зіштовхуються люди похилого віку (незначна пенсія, недотримання або взагалі відсутність соціальних послуг чи правової захищеності цієї категорії);

– допомога з боку дітей, онуків, родичів, через свою зайнятість;

– маніпулювання людьми похилого віку політиками за рахунок сліпої довіри щодо обіцяного покращення майбутнього.

– недосконалий комплекс соціальної та психологічної допомоги.

В Україні в період з початку ХХІ століття все більше людей похилого віку які не задоволені своєю старістю.

Сім’я являється важливим суб'єктом у житті похилих людей, які потребують активної участі родини у спілкуванні з ними. Проте члени родини частіше всього не є молоддю, мають свої проблеми, вирішення яких вони часто ставлять вище підтримання здорового духу своїх батьків, котрі старіють на самоті.

Характерною рисою України є присутність явища під назвою старіння нації - це викликає зменшення кількості родичів літніх людей. Менша кількість родичів, в свою чергу, зменшує різноманіття проведення вільного часу у старості та різноманітні види підтримки родичами, в тому числі і фінансовою допомогою, що значно збільшує залежність літніх людей від рівня пенсійного забезпечення їх державою. Початок двадцять першого століття відзначився цікавим феноменом: віковий розподіл населення у світі, в тому числі і в нашій державі, почав виражатися у зміні своєї структури від так названого «типу піраміди» до «типу колони». Чому саме так? Розподіл почав нагадувати саме тип «колони», оскільки почало простежуватись значне підвищення кількості людей похилого віку на фоні зменшення кількості дітей та осіб зрілого віку.

Дедалі сумнішими стають і результати досліджень психічного здоров’я людей літнього віку. Все більше становиться людей, в яких спостерігаються психічні хвороби.

Демографічні дослідження також мають сумний прогноз на майбутнє: за їх результатами число людей похилого віку має збільшитись приблизно на 40-50%. Збільшення тривалості життя впливає і на подовженість періоду безпомічного життя людей похилого віку. Підвищується погіршення наслідків хронічних процесів, вплив яких дедалі все складніше зменшити на психічне здоров’я літньої людини за допомогою новітніх фармакологічних засобів.

Старі люди з порушеннями повсякденних функцій складають приблизно 60% усіх тих, хто повідомляє про наявність у них яких-небудь захворювань; лише половина з них у стані виділити якесь основне захворювання. За даними польських геронтологів, тільки 24% осіб старше 60 років, що живуть у комфортних умовах, можна вважати практично здоровими; серед живучих у незадовільних умовах таких старих людей всього 9%; 10% осіб старше 60 років не можуть самостійно виходити з будинку і мають потребу в постійній сімейній, соціальній або медичній допомозі.

Усе більш важливе місце в діяльності соціальних служб буде займати навчання професіоналів, що виконують програми надання соціальних послуг населенню старших віків. Саме в цьому, по переконанню В.Д. Шапіро, і складається щире розуміння і додаток соціальної геронтології. Усе ще існуюча серед соціальних працівників думка, що їм досить життєвого досвіду і власних спостережень за своїми бабусями і дідусями, не витримує критики. Для соціальних працівників необхідно, насамперед , розуміння безлічі психологічних, психопатологічних, соматичних, морально-етичних проблем, що виникають у літніх і старих людей, оволодіння методиками і технологіями, що допомогли б і полегшили їхні зусилля в повсякденній практичній роботі і спілкуванні з  групами населення, що обслуговуються. У зв'язку з цим першорядною задачею на даному етапі є розширення підготовки фахівців із практичної соціальної роботи зі старими людьми. 

Загальновідомо, що переплетення соматичних, психогенних, психологічних проблем старих людей до такого ступеня складно, що часто без достатніх знань і спеціальної підготовки неможливо установити, що визначає стан старої людини - соматичне або психічне захворювання. Від соціальних працівників потрібна оперативність, ініціативність, кмітливість у рішенні конкретних потреб кожної старої людини [17] 

Таким чином, для розв’язання задач по обслуговуванню людей похилого віку, що потребують негайного вирішення, необхідна значна кропітка робота в дослідженні соціального здоров’я людей похилого віку та, власне, необхідна наявність кваліфікованих кадрів – соціальних працівників на всіх рівнях та етапах забезпечення соціальної політики держави.

Отже, необхідно підкреслити, що удосконалення якості життя літніх людей залежить не тільки від їх добрих стосунків з родиною, а й від підтримки державою фінансової складової та захисту пенсіонерів.