2. Поняття про речення

Основною синтаксичною одиницею є речення. Речення передає ті думки та враження, які відчуває людина в процесі спілкування. Формування речення як комунікативної одиниці зумовлюється взаємодією трьох чинників: особливостями мовних форм, форм мислення та навколишньої дійсності. Залежно від того, який з цих чинників береться за основу, всі різноманітні варіанти опису речення можна робити з точки зору структурного, логічного та семантичного підходу.

При структурному підході речення розглядається як мовна одиниця певної конструкції безвідносно до явищ навколишньої дійсності.

При логічному підході речення зіставляється з формою думки. У навколишній дійсності людська свідомість виділяє предмети та їх можливі ознаки, дії, стани, відношення.

При семантичному підході структуру речення зіставляють із структурою відрізка дійсності, про яку йдеться у кожному конкретному реченні, бо семантика є виразником відношення мовної форми до позамовних чинників.

Ці підходи взаємопов'язані і доповнюють один одного. Будь-який зміст виражається відмінностями мовних форм, тому не можна пояснити особливості синтаксичних явищ без аналізу їх формальної сторони. З іншого боку, мовні форми неможливо вивчити без урахування форм мислення і факторів позамовної дійсності.

Головною одиницею синтаксису є просте речення, решта ж одиниць виділяється у межах простого речення (словосполучення, сполучення слів) або утворюються їх поєднанням (складне речення).

Речення - це мінімальна комунікативна одиниця, яка складається із слова чи кількох слів, об'єднаних за граматичними законами, і характеризується відносною смисловою та інтонаційною завершеністю.

Ознаки речення:

     самостійність функціонування;

     предикативність;

     інтонаційна завершеність;

     граматична єдність;

     завершеність висловлення.

Кожне речення має граматичну основу, яка виражається головними членами речення - підметом та присудком, іноді одним головним членом речення - підметом або присудком.

В реченні може бути і підрядний, і сурядний зв'язок. Сурядний зв'язок існує між однорідними членами речення та між частинами складносурядного речення.

Порядок розташування слів у реченні вільний, бо за членами речення не закріплені якісь постійні місця. Проте це не означає, що взагалі в ньому відсутні будь-які правила словопорядку. Розрізняють прямий, або звичайний, порядок слів і зворотний, або інверсійний, порядок слів. При прямому порядку слів підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення - перед означуваним словом, додаток вживається після того слова, яке ним керує, обставини можуть займати різні місця в реченні.

Висока гора спускалась покатом. (Н. Лев.)

При зворотному (інверсованому) порядку слів присудок стоїть перед підметом, узгоджене означення - після означуваного слова, а додаток - перед присудком.

Уже вишневі зацвіли сади – і сніг пахучий падає на воду.

 Залежно від мети висловлювання всі речення поділяються на розповідні, питальні та спонукальні.

Розповідними називаються речення, в яких про когось або щось розповідається, щось заперечується, якими здійснюються описи. (Любив дід гарну бесіду й добре слово (Довж.)

Питальними називаються речення, які містять у собі запитання (Чому той край так дивно звався? (Кост).

Спонукальними називаються речення, в яких виражається спонукання до дії (наказ, вимога, заклик, побажання, порада, дозвіл, тощо) (Прилітайте, сизокрилі мої голуб'ята, із-за Дніпра широкого у степ погуляти (Шевч.).

Розповідні, питальні, спонукальні речення можуть бути окличними (Де ж той світ і де ж та правда?! (Шевч.).

Залежно від відповідності зміста речення дійсності поділяють речення на стверджувальні і заперечні.

Стверджувальні речення - це речення, у яких підтверджується зв'язок між предметами та їх ознаками у реальній дійсності. Наприклад, Був чудовий серпневий ранок (Коц.).

Заперечні речення - це речення, в яких зв'язок між предметами та їх ознаками у реальній дійсності заперечується. Наприклад, Земля не може жити без сонця, а людина - без щастя (Ст.).

Показником стверджувального або заперечного речення на граматичному рівні є наявність або відсутність заперечної частки не.