9. Епос. Структура творів епічного роду.

Епос (epos) у перекладі з грецької мови — слово. Це оповідна форма літератури. Платон вважав, що в епосі поєднуються ліричні елементи (висловлювання автора) і драматичні (наслідування). На думку Арістотеля, автор епосу веде розповідь "про події як про щось стороннє, як це робить Гомер, або від самого себе, не заміняючи себе іншим і виводячи усіх зображуваних осіб у дії". За Ґете і Шиллером, автор розповідає про подію, переносячи її в минуле, а в драмі змальовує її такою, що відбувається тепер. На думку Гегеля, епос відтворює об'єктивність в об'єктивізуючій формі. В епічних творах життя змальовується як щось зовнішнє по відношенню до автора і персонажів. Здається, що автор стоїть збоку і розповідає про те, що знає, бачив. Події в епосі змальовуються як такі, що вже відбулися, тому про них розповідається у минулому часі. Теперішній і майбутній час використовується для надання динамічності і яскравості розповіді. Епічні твори пишуть здебільшого прозою. Усі вони мають розповідний характер Форми розповіді в епічних творах — різні. Найбільш поширена форма — розповідь від третьої особи. Іноді оповідач може бути персонажем твору (Максим Максимович у повісті "Бела" з "Героя нашого часу" М. Лермонтова). Світосприйняттям оповідачі-персонажі можуть бути близькими письменнику. Розповідь від першої особи надає твору достовірності, вносить у нього ліричний елемент. Є твори, у яких персонажі самі розповідають про побачене і пережите. Про це свідчать античні романи — "Метаморфози" ("Золотий осел") Апулся і "Сатирикон" Петронія, мемуарні оповіді Б. Лепкого "Казка мойого життя".Крім розповіді, в епічних творах є описи предметного світу, природи, побуту. До розповіді іноді "підключаються" авторські роздуми. Розповідь про події може супроводжуватися висловлюваннями персонажів, їх монологами, діалогами. Автор може характеризувати якісь моменти з життя персонажа, повідомляти про те, що відбувалося в різний час і в різних місцях. Епос має три типи художньої форми: віршовий, прозаїчний і синкретичний. Залежно від масштабів зображення подій і доль розрізняють 3 групи епічних жанрів. До великих належить епопея( іноді роман-епопея) і роман, до середніх – повість, малі жанри репрезентують новела, оповідання, есе, притча, казка, міфі, легенда, притча. З погляду складності видів епічного роду щодо розгортання в них зображуваних характерів маємо 4 форми: 1. Первісна, де х-тер подано в його найпростішій формі, як у байці, деяких казках; 2) мала епічна форма (як оповідання, новела, інколи казка, нарис) де х-тер подано в одному, відносно закінченому моменті життєвого процесу; 3) середня епічна ф, де х-тер подано в процесі його життєвого розвитку ( повість); 4) велика епічна форма ( роман, епопея), х-тер подається у процесі життєвого розвитку, й у системі однорідних за розгорнутістю характерів (на відміну від повісті, де в центрі є лише один розроблений х-тер). Оця різниця в розробленості х-терів в результаті визначає своєрідність художньої будови твору в цілому.