2. Бароко в українській літературі.

Для характеристики літературної спадщини XVII-XVIII ст. історики літератури вживають поняття «стиль бароко». Термін бароко у літературознавчому словнику-довіднику за 1997 р. Трактується так: бароко (італ. barocco — дивний, химерний) — напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст., якому належить важливе місце у поступі європейської культури. Коли починається українське барокко? Це питання складне не лише для України: барокко, почавшися в південній Европі в половині 16-го віку, в деяких країнах лише помалу пробивалося крізь традицію ренесансу. На Україні за першого письменника, в якого можна знайти риси бароккового стилю, можна вважати Івана Вишенського: його довгі періоди, накупчення паралелізмів, сміливі антитези, стиль промовця чи ліпше пророка, майже неймовірне накупчеиня формальних прикрас могли б дозволити нам прилучити його твори до літератури барокка, коли б джерела його стилістики не були зовсім інші: це святе Письмо та отці церкви, Дійсний початок барокка — це Мелетій Смотрицький, це проповіді та почасти вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога барокка — утворення київської школи. Найбільшими культрно-політичними успіхами, які відіграли велику ролю в історії українського бароккового письменства, були: відновлення православної ієрархії 1620 р. та заснування київської школи 1615 р. і її реформи, проведені Могилою (1644 р.) та Мазепою (1694 р.). І нові ієрархи і професори Академії були головними репрезентантами барокка. Останній великий український письменник епохи барокка, Гр. Сковорода. Але з ним літературне барокко не дожевріло, а догоріло повним полум’ям до кінця та враз згасло. Згасло разом з притаманною українському барокко літературною мовою: на зміну прийшла мова народна. Літературне бароко прагнуло вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору. Нова барокова поезія набуває найяскравішого вираження в панегіричній декламаційній композиції *Евхаристіон* Є. Почаського. Евхар. Прославляє П. Могилу як основоположника школи та щедрого покровителя наук і мистецтва. Бароко в Україні поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії укр.. бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує вірш народний. Найвідоміший жанр поезії була духовна пісня. Різноманітні жанрові форми існують і всередині поезії світської: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та ембле­матичні вірші тощо. Найбільш оригінальними тво­рами українського бароко були так звані «віршові іграш­ки» — твори експериментальні, формотворчі, певною мірою «авангардистські». Поширені були такі форми, як акростих і мізостих (у першому початкові літери кожного рядка утворювали ім'я автора, у другому — потрібні слова склада­лися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов'янської абетки давало мож­ливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі хреста, яйця, чарки тощо). І. Велич­ковський створює «раки літеральні» — вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва напра­во («Анна пита мя я мати панна...»), алфавітний вірш, слова якого починаються з літер алфавіту. Розвивається українська барокова проза: повісті й оповідання як релігійного характеру (Д. Туптало, П. Мо­гила), так і світського («Римська історія»). Поширюється в Україні демонологічна повість і авантюрне оповідання. Набув розквіту й український бароковий театр. Народжується принесена із Заходу шкільна драма, у творах якої використані мотиви та образи як християнства, так і античності. По­ширюються великодні й різдвяні драми, п'єси типу євро­пейських міраклю та мораліте. У XVIII столітті з'являються й чисто світські драматичні твори на сюжети з української та всесвітньої історії («Володимир» (присвячена засновнику християнства на Русі Володимиру Великому.); Ф. Прокоповича, «Фотій» Г. Щербацького, «Благоутробіє Марка Аврелія» М. Козачин­ського). З комедійних жанрів драми в українському ба­роко існували інтермедії («Продав кота в мішку», «Най­ліпший сон»). Риси барокової історіографії властиві літописам Григорія Граб'янки, Самійла Величка. Митці бароко часто виявляли більше уваги до зовнішньої форми, ніж до змісту творів. У літературному бароко дивним чином поєднувалися суперечності: земне й небесне, духовне і світське, античність і християнство. Літературне бароко приділяє велику увагу природі і людині, але виховує її для служби Богові. Для літературного бароко властивим є потреба руху, мандрівки, напруження відчуттів, а в природі бароко знаходить напруження, боротьбу, рух.