- •1.Багатство й різноманітність змісту і художніх форм.
- •2. Бароко в українській літературі.
- •3. Біографічний метод у літературознавстві
- •6. Вчення про прекрасне в художньому творі
- •7. Дискурс у літературі і мистецтві.
- •8. Драматургія. Основні прикмети творів драматичного роду.
- •9. Епос. Структура творів епічного роду.
- •10. Естетичні категорії.
- •13. Етнопсихологія Еннекена.
- •14. Основні жанри ліричних творів. Поділ лірики за тематичним принципом
- •15. Закони сценічного часу і сценічної дії в драматургії.
- •16. Закономірності історичного розвитку літератури
- •18. Зміст і форма художнього твору, їх взаємозв’язок. Компоненти змісту і форми.
- •19. Зміст як філософська категорія. Значення терміну «зміст» у літературознавстві.
- •21. Іван Франко – теоретик літератури
- •22. Індивідуалізація образів. Єдність типізації та індивідуалізації зображення.
- •23. Індивідуальний стиль і стиль епохи.
- •24. Індивідуальний стиль письменника
- •25. Інтертектсуальність (міжтектуальність).
- •27. Категорія стилю в мовознавстві і літературознавстві. Співвідношення між стилем і творчим напрямом
- •28. Класицизм як літературний напрям.
- •30. Культурно-історичні епохи. Класицизм.
- •31. Літературознавство серед інших гуманітарних наук.(проблема срівдружності наук)
- •33. Місце о. Потебні у формуванні психологічного напряму у літературознавсті
- •34. Модернізм у літературі і мистецтві
- •35. Основні системи віршування
- •36.Основні творчі принципи романтизму
- •37.Побудова епічних та ліричних творів
- •38.Поема. Сучасні жанрові різновиди поем.
- •39. Поняття про зміст твору. Основні компоненти змісту твору.
- •40. Поняття про методи вивчення літератури. Міфологічна школа
- •41. Постмодернізм
- •42. Принцип художньої правди в реалістичній літературі
- •43. Проблема прекрасного. Прекрасне в житті і в літературі
- •44. Проблема специфіки літератури (Лессінг, Франко)
- •45. Проблема специфіки художньої літератури. Художня література і наука
- •46. Проблеми національного в літературі й мистецтві
- •47. Проблеми новаторства в літературі й мистецтві
- •48. Проблеми образної специфіки у художньому творі
- •49. Проблеми романтизму. Виникнення й розвиток романтизму
- •50. Проблеми тенденційності й мистецтва. Франко про тенденційність літератури
- •51. Проблеми теорії літератури в трактаті Франка «Із секретів поетичної творчості»
- •53. Процес розвитку і диференціації жанрів.
- •54. Психоаналітичний метод. Вчення Юнга.
- •55. Психологічна школа у літературознавстві (в.Вундт, о.Потебня).
- •56. Рецептивна естетика.
- •57. Рима. Роль рими у поезії.
- •60. Розвиток естетичної думки в античну епоху. Концепція мистецтва Платона і Аристотеля. Погляди на мистецтво в епоху Середньовіччя.
- •61. Розвиток теорії літератури в працях викладачів Києво-Могилянської академії.
- •62. Роман і повість та їх жанрові різновиди.
- •63. Семіотика у літературознавстві.
- •52. Проблема успадкування в літературі і мистецтві.
- •64. Сентименталізм як творчий напрям.
- •65. Система образів у літературному творі.
- •66. Специфічні особливості літератури як виду мистецтва.
- •67. Структуралізм.
- •68. Суть формалізму в літературі та мистецтві.
- •69. Сучасна триступенева жанрова класифікація літературних творів.
- •70. Сучасні дискусії з питань реалізму.
- •71. Сучасні нерівноскладові та вільні вірші.
- •72. Сюжет в епічному творі. Різноманітність форм і способів сюжетоскладання у творах епічного роду.
- •74. Філологічний метод у літературознавстві.
- •75. Формальний метод у літературознавстві.
- •76. Художня правда в літературі та мистецтві.
76. Художня правда в літературі та мистецтві.
Художня правда — основне поняття теорії реалізму, яке характеризує ізоморфність створеного митцями світу з реальною дійсністю (відтворення життя у формах життя). Х.п. суміжна з правдою історії, але не є її копією. Відтворені чи витворені уявою письменника предмети, людські постаті, події є узагальненими, типовими образами, але залишаються правдивими чи правдоподібними.
Художня правда включає дві сторони, нерозривно зв'язані між собою: об'єктивне віддзеркалення істотних сторін життя і істинність естетичної оцінки, тобто відповідність властивого даному мистецтву суспільно-естетичного ідеалу потенціям поступального розвитку, що таяться насправді. Це те, що можна назвати правдою ідеалу або естетичної оцінки. Найбільш глибоких і художньо-гармонійних результатів реалістичне мистецтво досягає тоді, коли обидві ці сторони естетичної істини знаходяться в органічній єдності. Художник-реаліст в своїх творах є не просто літописцем життя, але здійснює по відношенню до неї «поетичне правосуддя».
Більша чи менша віддаленість Х.п. від реального світу усвідомлювалася ще першим теоретиком теорії наслідування Аристотелем, який підкреслював, що історія показує те, що відбулося, а поезія — те, що могло відбутися за ймовірністю. У його "Поетиці" визначалися поняття гіперболи, літоти, які передавали факт перебільшення або применшення ознак реальних явищ у їх мистецькому зображенні, так само як поняття метафори, метонімії виражали розуміння зображення тих явищ за аналогією, подібністю чи кількісним заміщенням. Щоб пояснити специфіку мистецтва, яке, своєрідно наслідуючи довкілля, не зводиться до натуралістичного копіювання, теоретики літератури розробляли різні поняття і пропонували відповідні їм терміни ("художній світ", "художній час", "художній простір", "естетична ідея" тощо).
Тобто художня правда — це правда, створена уявою письменника на основі спостереження й узагальнення в образах і картинах життєвих явищ. Правдиве моделювання дійсності досягається не тільки достовірністю деталей, а й глибоким проникненням у суть подій, переданих автором з передових світоглядних і естетичних позицій.
Так, Михайло Коцюбинський у своїх новелах 1906 — 1912 років правдиво відбив силу й слабкість визвольних змагань народу, розкрив внутрішні суперечності революційних виступів, що зумовили їхню поразку. Правда художня виникає на основі правди історичної, тобто правди реальних фактів життя. Ідучи від правди дійсності, письменник відбирає, творчо осмислює, художньо узагальнює факти, явища, події. Спостережувана митцем правда життя відображується в його уяві, а потім переноситься на сторінки твору.