74. Філологічний метод у літературознавстві.

Специфіка філологічного методу полягає у збиранні, систематизації, тлумаченні текстів з огляду на їх мовні особливості. Найпомітніші представники — Р. Бентлі, Ф. Шлейєрмахер, В. Ягич, В. Істрін, Ф.Буслаєв, Б. Мейлах, Д. Лихачов. В українському літературознавстві з ним пов’язана діяльність філологічного семінару Володимира Перетца (1870—1935), який існував при Київському університеті протягом 1907—1914 рр. Будучи вихованцем Петербурзького університету, В. Перетц засвоїв ідеї російських учених О. Веселовського та О. Соболевського, а також харківського мовознавця О. Потебні. Основу філологічного методу він убачав у ретельному вивченні першоджерел, на результатах якого можна було б вибудовувати ґрунтовне пізнання літературного твору. Стратегія методу полягала в описуванні, каталогізації, лінгвістичному аналізі текстів, у дослідженні художньої форми твору — його лексичних, синтаксичних, фонетичних засобів.

Особливо зацікавлено учасники семінару вивчали тексти давньої літератури. Вихованцями його були І. Огієнко, С. Маслов, М. Драй-Хмара, Освальд Бургардт (Ю. Клен), П. Филипович.

Філологічний метод асоціюється з виникненням формалізму в літературі авангардизму (конструктивізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм). Літературознавство 20-х років XX ст. надавало особливої уваги формі художнього твору. В. Перетца вважають основоположником формального методу в Україні, однак цей напрям тут не розвинувся. У російській філології функціонували школа формалістів — ОПОЯЗ (Общество по изучению язьїка), Московський лінгвістичний гурток, до якого належали В. Шкловський, В. Жирмунський, В. Томашевський, Ю. Тинянов, Р. Якобсон. Вони займалися дослідженням прийомів художнього зображення, з’ясуванням їх функцій у літературному творі. У радянські часи формалізм заперечували, тому праці М. Бахтіна, Ю. Лотмана, зосереджені на вивченні естетики словесної творчості, належного резонансу не мали.

У сучасному українському літературознавстві філологічного методу не застосовують. Певною мірою з ним пов’язані текстологія, дослідження поетики літературного твору. Елементи філологічного методу наявні при вивченні поетики, стилю, тропіки, риторики, фоніки, стилістики, а також мотивної, сюжетної, образної структури словесного твору.

75. Формальний метод у літературознавстві.

Формальний метод у літературознавстві — один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф.м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г.Вельфлін), музикознавстві (Е.Ганслік), невдовзі був застосований у літературознавстві (О.Вальцель), став основним у російській школі формалістів, які заснували ОПОЯЗ (Общество по изучению языка), Московський лінгвістичний гурток. Серед найвідоміших формалістів — В.Шкловський, В.Жирмунський, Б.Томашевський, Ю.Тинянов, Б.Ейхенбаум, Р.Якобсон, В.Прогш. Вони прагнули подолати дуалізм змісту і форми художнього слова, інтуїтивізм у науці про літературу, застосувати статистичні методи до вивчення поетичної мови, композиції, стилю художніх творів. Спочатку вивчали прийоми художнього зображення, далі — їх функції у структурі твору. Захищаючись від раппівської вульгарної критики, розширили сферу зацікавлень, враховуючи стосунки твору і контексту епохи.

Здобутки формалістів у вивченні естетики словесної творчості збагатилися працями М.Бахтіна, які одержали друге життя аж у 60-70-х. Ідеї формалістів, їх підходи до вивчення мистецтва слова живили методологію популярного протягом 30-50-х структуралізму, перетворили емпірично-смакове літературознавство на різновид точної науки. Критикуючи "однобічність" і "обмеженість" Ф.м. у л., деякі вчені вдосконалювали його прийоми, застосування в практиці цілісного аналізу літературних явищ (Ю. Лотман, М.Гей, М.Гіршман). В Україні, як свідчив П.Филипович (стаття "Українське літературознавство за 10 років революції", 1927), формалізм у літературознавстві не прищепився. Пильною увагою до формальних особливостей літературних напрямів (стилів) відзначаються праці Д.Чижевського, зокрема його "Історія української літератури". На жаль, він не мав послідовників в УРСР. Спроба Михайлини Коцюбинської застосувати в 60-х деякі прийоми структуралістів до вивчення літератури була піддана критиці, і тільки наприкінці 80-х — на початку 90-х відновлюється увага до проблеми поетики. Ф.м. необхідний і доцільний при вивченні структури художнього твору як мистецького явища в системному зв'язку з іншими методами.