70. Сучасні дискусії з питань реалізму.

Реалізм – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

Дискусійною в літературознавстві є проблема часових меж реалізму. Згідно з однією точкою зору, реалізм народжується за часів Ренесансу. Цей «гуманістичний реалізм» існує у творчості Шекспіра, Сервантеса, Рабле. М. Бахтін, що встановив генетичні зв'язки роману Ф. Рабле «Ґаргантюа і Пантаґрюель» з народною сміховою культурою середньовіччя й Ренесансу, пропонував іменувати весь реалізм Відродження «гротескним реалізмом». За іншою думкою, реа­лізм розпочинає своє існування з XVIII століття («просвітницький реалізм») та знаходить своє вираження у творах Д. Дефо, Дж. Свіфта, Г. Філдінга, Вольтера, Д. Дідро, Г. Лессінга, Бомарше. Деякі дослідники вели розмову і про «реалізм античності», і навіть про реалізм наскельних малюнків первісної людини. Однак подібні теорії реалізму як напряму, що існував майже протягом усієї історії літератури, поділяли навіть у радянському літературознавстві далеко не всі вчені. Приміром, такі авторитетні дослідники, як В. Жирмунський, Д. Благой, М. Конрад, вважали теорії «античного», «гуманістичного», «просвітительського» реалізму помилковими й неправомірними. Так, В. Жирмунський зазначав, що Шекспіра, Рабле, Сервантеса можна називати реалістами лише в широкому смислі слова, тобто письменниками, які більш або менш правдиво відтворювали дійсність. «...Вони реалісти в смислі „правдивості", а не в смислі Бальзака або Льва Толстого, реалізм їх — це реалізм у широкому смислі, якісно відмінний від класичного реалізму XIX ст., тобто реалізму у власному смислі». Отже, реалізм виникає лише в XIX столітті, коли, за словами Д. Благого, з'явилися найбільші класичні зразки реалістичного мистецтва, склалась естетична теорія реалізму; нарешті, виник і сам термін «реалізм».

Дійсно, виникнення реалістичного напряму в літературі слід означити 30-ми роками XIX століття, коли «принцип життєво-правдивого зображення світу затверджується з найбільшою повнотою, в найбільш розвинутих формах» (О. Анікст). А проста правдивість ще не є реалізмом, до того ж, виходячи лише з окремих та поодиноких явищ у літературі Відродження чи Просвітництва, неможливо говорити про панівний реалістичний літературний напрям. Та й немає необхідності зводити всю історію світової літератури до історії розвитку реалізму. До того ж треба сьогодні усвідомлювати, що реалізм не є найвищою та безумовною формою відтворення дійсності, а лише однією з можливих її форм. Спроби розглядати реалістичну літературу як «най­кращу», а всі попередні літературні напрями — як сходинки до неї, завдають шкоди лише самому реалізмові. Адже всілякі уніфікації та монополізації літературних явищ, як свідчить досвід, є хибними і шкідливими для самої літератури й літературознавства. Вони звужують і знебарвлюють живу творчість.

71. Сучасні нерівноскладові та вільні вірші.

Вільний вірш — вірш, який, на відміну від канонічних нормативів силабо-тоніки, має довільну кількість стоп при збереженні традиційного римування та закономірного розподілу наголосів. Найпоширенішим розміром В.в. вважається ямб, застосовуваний у вірші з коливанням від однієї до шести стоп у вільній послідовності, здебільшого практикований у жанрі байки (байковий вірш), хоч може вживатися й в інших жанрах. Так, приміром, В.в. застосовував Г.Чупринка, вживаючи хорей:

Дзвоне, дзвоне, тихо дзвоне

Вільний, мрійний, тихий дзвін,

В світлі, в вітрі, в небі тоне,

Спів розносе

І голосе.

Хто се, хто се

Дзвони носе.

Хто се він?

Вільний вірш приваблює невимушеною, природною синтаксичною будовою. Водночас, оскільки довжина кожного рядка заздалегідь не встановлена, то фраза досить містко вкладається в цей рядок і визначає його обсяг, урізноманітнюючи та динамізуючи ритмо-інтонаційний колорит поетичного мовлення.

Нерівноскладовий вірш — вільний речитативний (астрофічний) вірш народних голосінь, дум і поодиноких старовинних обрядових (колядок, весільних), історичних та баладних пісень. На відміну від рівноскладового із симетричним розміщенням частин (колін) у строфі пісенного вірша, Н.в. має різну кількість складів у рядку без повторення будь-якої ритмічної схеми, без усталеного порядку римування, поділу на строфи (куплети). Якщо в піснях кожна строфа має однакову ритмічну будову та мелодію і мелодія диктує ритмічну схему (у голосіннях, думах та ін. речитативних творах), то ритм співаної декламації пристосовується до вимог відповідного тексту, до його нерівномірних віршів. У таких творах можна виділити тільки певні більші чи менші групи рядків — тиради, періоди, об'єднані певною смисловою завершеністю і просто фізіологічно придатні для виголошення одним подихом, як оця тирада з "Думи про втечу трьох братів з Азова":

Ой то менший брат, піший піхотинець, 11 (к-сть складів)

За кінними братами вганяє, 10

Гей, на троє корінє, 8

На біле каміне 6

Та ноги побиває, 7

Кров сліди заливає, 7

Пісок рани засипає, 8

А все братів кінних доганяє 10

Всі тиради (періоди) різні за структурою. Це дає виконавцю змогу кожен раз імпровізувати. Ф. Колесса твердить, що форма таких речитативних творів дуже давня, що вона старша від їхнього змісту.