68. Суть формалізму в літературі та мистецтві.

Формалізм (лат. Forma — вигляд, постава, форма) — один із напрямів авангардизму в мистецтві початку XX ст., збірне поняття для характеристики дадаїзму, конструктивізму, кубізму, футуризму, абстракціонізму та ін. течій, що об'єднували митців, котрі надавали особливої уваги формі художнього твору. Мав прихильників у більшості країн Європи і Америки в усіх видах мистецтва, заразом і в художній літературі. Філософською підставою Ф. було вчення І.Канта про незацікавленість естетичного сприйняття і судження.

В історії мистецтва формалізм - концепція, згідно з якою художня цінність твору мистецтва цілком залежить від його форми, тобто від способу виготовлення, спостережуваних аспектів і середовища, в якому воно поміщено. В образотворчому мистецтві формалізм робить акцент на елементах композиції, таких як колір, лінія, вигини, текстура, в той час як реалізм підкреслює контекст і зміст. Одним із принципів формалізму є зосередження всього необхідного для твору в ньому самому і абстрагування від якого б то не було контексту, в тому числі від причин створення даного твору, історичного контексту, обставин життя творця і т. д. Формалізм домінував у сучасному мистецтві з кінця XIX до середини XX століття.

Прихильники і творці формалізму не вживали цього терміна з негативно оцінним значенням; об'єднувалися у спілки (російське Общество по изучению языка — ОПОЯЗ), видавали журнали (польський "Formisci"), публікували маніфести (Михайль Семенко, "Панфутуризм"; Гео Шкурупій, "Маніфест Marinetti і панфутуризм" — обидва в журналі "Семафор у майбутнє"). Згодом, з другої половини 20-х упродовж десятиліть будь-який експеримент у галузі форми художніх творів догматично трактувався в колишньому СРСР як прояв формалізму, і такі твори критикувалися з політичних позицій. В Україні схильні до художнього експерименту поети М.Семенко, Гео Шкурупій, В.Поліщук були знищені фізично, а інші під брутальним тиском відмовилися від "формалістичних" експериментів. Формальні пошуки до 60-х продовжували українські літератори за межами УРСР, цим шляхом пішли деякі шістдесятники, і тільки наприкінці 80-х поновився рух неоавангарду з пильною увагою до експериментування в галузі формотворення.

69. Сучасна триступенева жанрова класифікація літературних творів.

Предметом пильної уваги дослідників залишається сьогодні проблема літературних родів і жанрів. Стосовно родів, то переважна більшість науковців погоджується з тим, що існують три літературні роди — епос, лірика та драма. Стосовно жанрів маємо різні, досить суперечливі точки зору. Поряд з поняттям «жанр» уживається ще й поняття «вид». Терміном «жанр» нерідко позначають рід («ліричний жанр»), вид («жанр повісті») і різновид («епічна драма»). У перекладі з французької жанр — це є рід і вид. Логічною є триступенева родо-жанрова класифікація: рід — жанр — жанровий різновид.

У літературознавстві XX століття склалася відносно усталена в межах кожного з літературних родів жанрова система.

Епос (гр. слово, мова, розповідь) — один із трьох родів літератури, що відрізняється своїми ознаками від лірики та драми.

Сучасний літературний епос має досить розвинену ієрархію жанрів. Найчастіше епічні жанри групують за ознакою обсягу їхньої тематики, тобто більшої чи меншої повноти охоплення дійсності. Залежно від масштабів зображення подій розрізняють три групи епічних жанрів. До великих жанрів належать епопея (іноді роман-епопея) і роман, до середніх — повість, малі жанри репрезентують новела, оповідання, есе, нарис, фейлетон, памфлет, міф, легенда, притча, казка.

Лірика (від гр. ліра — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого стародавні греки співали пісні) — один із трьох основних літературних родів, у якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора.

Лірика поділяється на громадянську (або політичну), філософську, пейзажну, любовну (або інтимну). Існує й інша класифікація лірики. Згідно з нею лірика ділиться на медитативну й сугестивну. До медитативної належать твори, в яких домінують роздуми над вічними проблемами буття; до сугестивної — твори, в яких основний акцент робиться на передаванні емоційних станів.

Поряд із тематичною класифікацією ліричних творів повною мірою зберігає своє значення й жанровий поділ лірики, який здійснюється залежно від типу переживань поета. До ліричних жанрів відносять пісню, гімн, дифірамб, псалми, пеани, оду, сонет, елегію, канцону, станси, епіталаму, панегірик, послання, мадригал, епітафію, думку, романс, ліричний портрет, медитацію.

Драма (від гр. дія) — літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів.

Теоретики літератури відзначають два жанрові типи драми. Перший з них — це «арістотелівська» або «закрита» драма. Вона розкриває характери персонажів через їхні вчинки. Іншим жанровим типом драми є так звана «неарістотелівська» або «відкрита» драма.

До драматичних жанрів належать – трагедія, комедія, драма, мелодрама, інтермедія, трагікомедія та ін..

Крім основних родів літератури, виділяють проміжні родо-жанрові утворення (ліро-епос, публіцистика, документалістика).