6. Вчення про прекрасне в художньому творі

Естетичне почуття це один із найскладніших видів духовного переживання. Воно не є вродженим, а формується і розвивається в процесі людської діяльності. Важлива роль у формуванні естетичного почуття належить мистецтву. Між мистецтвом і прекрасним існує тісний зв'язок.

Що може бути прекрасним? Прекрасною може бути людина, природа, будь-яка річ, прекрасним може бути і твір мистецтва.

Краса людини включає будову її тіла, риси обличчя, поведінку і духовний світ. Кожна раса по-своєму уявляє собі красу людини. Індійці, наприклад, білий колір шкіри вважають некрасивим. На картинах африканських художників чорти — білі. Отже, краса людини має відносний характер, її конкретні прояви визначаються расовими і національними особливостями. У кожну епоху з'являються відповідні моделі людської краси. В епоху палеоліту моделлю жіночої краси була Венера Мілоська. В епоху матріархату художники гіпертрофували статеві ознаки жінки. В епоху патріархату люди прикрашали своє тіло орнаментом, зубами і кігтями диких звірів, металевими браслетами. Усі ці прикраси свідчили про хоробрість і багатство людини. Як бачимо, уявлення людей про красу має конкретно-історичний характер. Однак не все красиве є прекрасним. Людина може бути зовні красивою, але духовно убогою, морально потворною, або зовні некрасивою, а духовно багатою, морально досконалою. Герой роману В. Гюго "Собор Паризької богоматері" Квазимодо зовні некрасивий, але благородний, добрий, безкорисливий.

Мистецтво відтворює як прекрасні предмети та явища, так і потворні. Прекрасні Прометей, Гамлет, прекрасними художніми типами, а не людьми, є й герої роману Гоголя "Мертві душі" Собакевич, Коробочка, Плюш-кін. Прекрасне в житті — це все позитивне, а прекрасним у мистецтві може бути і позитивне, і негативне.

І. Франко писав, "що для поета, для артиста нема нічого гарного ані бридкого, прикрого ані приємного, доброго ані злого... Все доступно для його творчості... Не в тім, які речі, явища, ідеї бере поет чи артист як матеріал для свого твору, а в тім, як він використає і представить їх, яке враження він викличе при їх помочі в нашій душі, в тім однім лежить секрет артистичної краси. Грецькі фавни і сатири можуть собі бути, які хочуть бридкі, а проте ми любуємося ними в скульптурі. Терзіт і Калібан погані, брудні і безхарактерні, а проте ми говоримо: ах, як же чудово змальовані ті постаті! Гоголівські фігури, такий Хлестаков, Сквозник-Дмухановський, Ноздрьов, Плюшкін і т. ін., певно, не взірці ані фізичної, ані моральної краси, а проте вони безсмертно гарні артистичною красою".

Теоретики мистецтва давно займаються проблемою прекрасного. Теорія прекрасного має свою історію. Давньогрецький філософ Платон у діалозі "Папій Більший" подає розмову Сократа із софістом Гіппієм. На питання Сократа "Що таке прекрасне?" Гіппій відповідає, що прекрасною може бути дівчина, горщик і кобилиця. Сократ не погоджується з такою думкою і згадує Геракліта, який сказав, що найкраща мавпа потворна в порівнянні з людиною.

У праці "Бенкет" Платон заперечує думку про прекрасне як щось вигідне, доцільне чи таке, що дає чуттєве задоволення. Він вважає, що "прекрасне за природою своєю щось, по-перше, вічне, тобто таке, що не знає ні народження, ні загибелі, ні зростання, ні зубожіння...". Прекрасне, за Платоном, — "одвічна ідея". Таємницю краси прагнув розкрити й Арістотель. На думку Арістотеля, прекрасне має об'єктивний характер, воно — властивість предметів і явищ, воно в гармонії, симетрії, пропорції, величині і порядку.

Середньовічні філософи прекрасним вважали аскетичне, божественне. В естетиці Відродження прекрасне визначали як гармонію матеріального і духовного, людини і навколишнього світу. Художник, архітектор, письменник, музикант і вчений Леон Баттиста Альберті у трактаті "Про архітектуру" писав: "Краса є строга гармонія всіх частин, об'єднаних тим, чому вони належать, — така, що ні додати, ні відняти, ні змінити нічого не можна, аби не зробити гірше. Велика ж і божественна річ, здійснення якої вимагає всіх сил мистецтва і обдарованості, рідко коли навіть самій природі дано витворити щось цілком довершене й у всіх відношеннях досконале".

Для мистецтва Відродження краса людини — це гармонія досконалого тіла і душі.

На думку Іммануїла Канта, прекрасне те, що пов'язане з нашою волею, те, що ми надаємо життю своєю діяльністю, "краса є форма досконалості предмета, оскільки вона сприймається без уявлення мети". Краса зумовлена тільки формою, а не змістом. Особливу увагу Кант приділяв естетичному судженню, яке базується на грі розуму, силі уяви і має суб'єктивний характер. Кант вважав, що прекрасне не можна пояснити логічно і, отже, науки про прекрасне нема, є тільки критика прекрасного.

Ґеорг Вільгельм Фрідріх Геґель зауважував, що краса в природі недосконала, досконаліша вона у мистецтві. Предметом естетики є художньо прекрасне. Художньо прекрасне вище від природи, бо "краса мистецтва є красою, народженою і відродженою на грунті духу, і наскільки дух і твір його вищі за природу та ЇЇ явища, настільки ж прекрасне в мистецтві вище за природну красу". На думку Гегеля, прекрасне те, що чудове у своєму роді.

М. Чернишсвський слушно зауважує, "що предмет повинен бути чудовий у своєму роді для того, щоб називатися прекрасним". Наприклад, ліс може бути прекрасний, але тільки "високий, прямий, густий, одним словом, чудовий ліс; корчуватий, жалюгідний, низенький, рідкий ліс, не може бути прекрасний. Троянда прекрасна, але тільки свіжа, необщипана троянда". Одним словом, все прекрасне чудове в своєму роді. Але не все чудове в своєму роді прекрасне; кріт може бути чудовим екземпляром породи кротів, але ніколи не здається він "прекрасним"; цілком те саме треба сказати про більшу частину амфібій, багатьох порід риб, навіть багатьох птахів: чим краща для природодослідника тварина такої породи, тобто чим повніше виражається в ній її ідея, тим вона некрасивіша з естетичної точки зору. Чим краще в своєму роді болото, тим гірше воно в естетичному відношенні. Не все чудове в своєму роді прекрасне, тому що не всі роди предметів прекрасні". М. Чернишевський відзначав, що прекрасне — це миле і дороге людині, а наймилішим на світі є життя, "таке життя, яке хотілось би їй вести, яке любить вона; потім і всяке життя, тому що все-таки краще жити, ніж не жити; все живе уже з самої природи своєї жахається загибелі, небуття і любить життя. І здається, що визначення: "прекрасне є життя", "прекрасна та істота, в якій бачимо ми життя таким, яким повинно бути за нашими поняттями; прекрасний той предмет, який виявляє в собі життя або нагадує нам про життя, задовільно пояснює всі випадки, які збуджують у нас почуття прекрасного". Як бачимо, М. Чернишевський вважає, що життя вище від мистецтва, у трактуванні прекрасного автор стоїть на позиціях антропологізму. Прекрасне в житті не можна ототожнювати з прекрасним в мистецтві. Прекрасне у житті — це все позитивне, це творення. Руйнування, загибель — не є красивими. У творах мистецтва можна прекрасно відтворити найпотворніші життєві явища.