50. Проблеми тенденційності й мистецтва. Франко про тенденційність літератури

Тенденційність у літературі (лат. tendentia, від tendo — прагну, прямую) — ідейна спрямованість літературно-художніх творів, яку письменник свідомо втілює в систему створених для цього образів. Соціальна та національна заангажованість є конкретними проявами Т., яка випливає з аксіологічної (ціннісної) природи мистецтва. Отже, проблемою для дослідника не є визнання або невизнання Т., а спосіб її художньої реалізації. І.Франко, наприклад, розрізняв Т. літератури та ідейність як органічну якість художньо-образного мислення. На його думку, "тенденційний поет виходить від якоїсь чи то соціальної, чи то політичної, чи загалом теоретичної тези, котру йому хочеться висловити, розширити між людьми. Замість розумових аргументів він підбирає для неї якісь поетичні образи, немов ілюстрації до друкованого тексту" . Сам І.Франко, хоч і був майстром ідейно-наснаженої поезії, прихильником літератури високого громадянського звучання, визнаючи потребу тенденційної поезії, невисоко її поціновував. "Тенденційний поет, — твердив він, — може бути знаменитим віртуозом поетичної техніки, та проте його твір блищить, а не гріє, значить, не осягає того, що повинна осягти правдива поезія" (там же). Еволюція творчості П.Тичини, М.Рильського та багатьох інших українських поетів за радянських часів підтверджує справедливість цих слів

51. Проблеми теорії літератури в трактаті Франка «Із секретів поетичної творчості»

«Із секретів поетичної творчості» — естетичний трактат, виданий Іваном Франком у 1898 році в «Літературно-науковому віснику». У цьому трактаті можемо побачити розгляд та аналіз багатьох проблем теорії літератури. Зокрема, Франко визначає межі літературної критики та її завдання. Франко пише, що завдання літературної критики полягає в аналізі поетичних творів яким-небудь науковим методом. Політичні, соціальні, релігійні ідеї не належать до літературної критики. На думку Франка, літературна критика має бути естетичною і послуговуватися тими методами наукового досліду, якими послуговується психологія. Далі Франко аналізує, у чому ж полягає суть поетичної творчості. Франко наголошує на провідній ролі підсвідомості у творчому акті. Також автор аналізує роль відчуттів у поетичній творчості, порівнює силу впливу поетичного слова на відчуття людини з силою впливу музики і малярства. З 5 чуттів найважливіший зір, тому зорових образів у поезії має бути найбільше. Далі йде слух і дотик. Передостаннім є смак і останнім — нюх. Порівнюючи слухові враження в поезії і в музиці, Франко зазначає, що початок поезії і музики був спільним. Раніше, коли поезія існувала у формі пісні, а музичні інструменти були ще примітивними, слухові враження, що їх викликала музика, і слухові враження, що їх викликала поезія, були подібними. Але після відділення поезії від музики люди стали сприймати поезію переважно за допомогою зору, тобто не слухати, а читати. Якщо музика, впливаючи тільки на слух, може викликати в людини глибокі та неясні зворушення на межі свідомості і підсвідомості (веселість, бадьорість, сум, тугу тощо), то поезія впливає переважно на верхню свідомість. головна відмінність між музикою і поезією - це те, що поезія не втихомирює, а розбурхує наші вищі духовні функції. Ще одна важлива відмінність полягає у тому, що тоді, коли музика апелює тільки до слуху, поезія у потрібний момент може перейти від слухових образів до зорових, а від зорових до дотикових і так далі у довільному порядку. Отже, поезія тим вища від музики, що засобами мови може впливати на всі 5 органів чуття людини. Зорових образів найбільше в поезії. Це пов'язано з тим, що почуття зору відіграє для людини головну роль. Щоб підтвердити це, Франко наводить статистичні дані. В слов'янських епічних піснях на зорові образи припадає 55 %. Особливо багато почуттєвих епітетів і власне зорових у сербів і болгар.Порівнюючи поезію з малярством, Франко приходить до висновків, подібних тим, яких він дійшов, порівнюючи поезію з музикою. Малярство апелює до одного з відчуттів — зорового. Поезія, особливо друкована, теж у першу чергу апелює до зору. Але, оскільки в поезії є ритм і рима, то, крім зору, поезія обов'язково відкликається і до слуху. А використовуючи інструменти, які надає мова, поезія може вже через засоби мови впливати на всі без винятку органи чуттів. У цьому полягає головна відмінність між малярством і поезією. Отже, почуттєвий матеріал є основним у поезії, а поетичне слово є універсальним інструментом для створення почуттєвих образів.