40. Поняття про методи вивчення літератури. Міфологічна школа

Метод — це універсальна категорія художньої творчості, що осягає собою принципи: а) відбору; б) узагальнення: в) відображення дійсності з позицій певного естетичного ідеалу. Метод — це, передусім, світоглядне поняття. Тому художні напрями (бароко, класицизм, романтизм) є водночас і методами мистецтва. Характерно, що поняття "творчість" визначається як естетична категорія саме з часу становлення художніх методів, тобто свідомого відбору митцем предмета відношення та засобів його художнього відображення. Залежно від способу бачення світу митець віднаходить засоби втілення задуму в матеріалі мистецтва. Отже, поняття напрям, течія, метод характеризуються взаємопроникним змістом. Сучасні дослідники розподіляють методи на два типи. Перший тип — це методи, налаштовані на пізнання життєвої реальності; другий тип — методи, що базуються на ідеалізації реальності, З огляду на це, до методів першого типу належить реалізм; до другого — класицизм, бароко та романтизм. Важливим методом вивчення літератури також є компаративістика. Компаративістика як метод вивчення літератури складалася впродовж XIX століття, але її елементи з'явилися в літературно-критичних працях ще в епоху античності. У процесі вивчення історії всесвітньої літератури порівняльний метод виконує декілька функцій. Він синтезує попереднє конкретно-історичне вивчення окремих національних літератур, узагальнює його результати, виявляє деякі загальні закономірності розвитку літератур, що зіставляються, і їхні відмінності.

Міфологічна школа — напрям у фольклористиці та літературознавстві початку XIX ст., запроваджений німецькими романтиками: гейдельберзькими (Л. Арнім, К. Брентано, Й. Геррес та ін.), єнськими (брати А. та Ф. Шлегелі), які спиралися на естетику Ф.-В.-Й. Шеллінга («Філософія мистецтва», 1802—1803), на уявлення про міф як універсальне значення, «природну релігію», необхідну умову існування мистецтва, достеменну основу поезії, намагалися віднайти генетичне праджерело міфотворення. Філософські засади міфологічної школи оформилися після видання «Німецької міфології» (1835) братів Я. та В. Грімм, що сприяло усвідомленню сутності народної душі не тільки давніх греків і римлян, а й іранців, германців, кельтів, слов'ян. Автори дослідження були переконані, що фольклор, втілюючи колективну несвідому душу, має божественне походження, що з міфу при його занепаді неминуче виникають казка, епос, легенда тощо. Брати Грімм використовували принципи порівняльно-історичного мовознавства, на цій підставі віднаходили спільні ознаки в уснопоетичній творчості багатьох народів, тому за аналогією з прамовою висували гіпотезу спільного праміфу.

Розвивалося два відгалуження Міфологічної школи:представники етимологічного (А. Кун, Німеччина; М. Мюллер, Англія; Ф. Буслаєв, О. Міллер, Росія) пропонували здійснювати лінгвістичну реконструкцію міфу за допомогою палеонтологічної методології; прихильники демонологічного (В. Шварц, В. Маннгардт, Німеччина) порівнювали схожі за змістом міфи.

В Україні міфологічна школа, яка орієнтувала аналітичну свідомість на особливості світосприйняття кожного етносу, вплинула на Миколу Костомарова («Об историческом значений русской народной поззии», 1843; «Слов'янська міфологія», 1947), певною мірою — на М. Сумцова («Хліб у звичаях та піснях», 1885). Досвід міфологічної школи використовував у психологічній школі Олександр Потебня («Про міфологічне значення деяких звичаїв та повір'їв», 1865, та ін.), який вважав мовлення «головним і первинним знаряддям» міфічного мислення, шукав його сліди в народній поезії, спростовував припущення М. Мюллера про «хворобу мови» як джерела міфічних образів.