- •1.Багатство й різноманітність змісту і художніх форм.
- •2. Бароко в українській літературі.
- •3. Біографічний метод у літературознавстві
- •6. Вчення про прекрасне в художньому творі
- •7. Дискурс у літературі і мистецтві.
- •8. Драматургія. Основні прикмети творів драматичного роду.
- •9. Епос. Структура творів епічного роду.
- •10. Естетичні категорії.
- •13. Етнопсихологія Еннекена.
- •14. Основні жанри ліричних творів. Поділ лірики за тематичним принципом
- •15. Закони сценічного часу і сценічної дії в драматургії.
- •16. Закономірності історичного розвитку літератури
- •18. Зміст і форма художнього твору, їх взаємозв’язок. Компоненти змісту і форми.
- •19. Зміст як філософська категорія. Значення терміну «зміст» у літературознавстві.
- •21. Іван Франко – теоретик літератури
- •22. Індивідуалізація образів. Єдність типізації та індивідуалізації зображення.
- •23. Індивідуальний стиль і стиль епохи.
- •24. Індивідуальний стиль письменника
- •25. Інтертектсуальність (міжтектуальність).
- •27. Категорія стилю в мовознавстві і літературознавстві. Співвідношення між стилем і творчим напрямом
- •28. Класицизм як літературний напрям.
- •30. Культурно-історичні епохи. Класицизм.
- •31. Літературознавство серед інших гуманітарних наук.(проблема срівдружності наук)
- •33. Місце о. Потебні у формуванні психологічного напряму у літературознавсті
- •34. Модернізм у літературі і мистецтві
- •35. Основні системи віршування
- •36.Основні творчі принципи романтизму
- •37.Побудова епічних та ліричних творів
- •38.Поема. Сучасні жанрові різновиди поем.
- •39. Поняття про зміст твору. Основні компоненти змісту твору.
- •40. Поняття про методи вивчення літератури. Міфологічна школа
- •41. Постмодернізм
- •42. Принцип художньої правди в реалістичній літературі
- •43. Проблема прекрасного. Прекрасне в житті і в літературі
- •44. Проблема специфіки літератури (Лессінг, Франко)
- •45. Проблема специфіки художньої літератури. Художня література і наука
- •46. Проблеми національного в літературі й мистецтві
- •47. Проблеми новаторства в літературі й мистецтві
- •48. Проблеми образної специфіки у художньому творі
- •49. Проблеми романтизму. Виникнення й розвиток романтизму
- •50. Проблеми тенденційності й мистецтва. Франко про тенденційність літератури
- •51. Проблеми теорії літератури в трактаті Франка «Із секретів поетичної творчості»
- •53. Процес розвитку і диференціації жанрів.
- •54. Психоаналітичний метод. Вчення Юнга.
- •55. Психологічна школа у літературознавстві (в.Вундт, о.Потебня).
- •56. Рецептивна естетика.
- •57. Рима. Роль рими у поезії.
- •60. Розвиток естетичної думки в античну епоху. Концепція мистецтва Платона і Аристотеля. Погляди на мистецтво в епоху Середньовіччя.
- •61. Розвиток теорії літератури в працях викладачів Києво-Могилянської академії.
- •62. Роман і повість та їх жанрові різновиди.
- •63. Семіотика у літературознавстві.
- •52. Проблема успадкування в літературі і мистецтві.
- •64. Сентименталізм як творчий напрям.
- •65. Система образів у літературному творі.
- •66. Специфічні особливості літератури як виду мистецтва.
- •67. Структуралізм.
- •68. Суть формалізму в літературі та мистецтві.
- •69. Сучасна триступенева жанрова класифікація літературних творів.
- •70. Сучасні дискусії з питань реалізму.
- •71. Сучасні нерівноскладові та вільні вірші.
- •72. Сюжет в епічному творі. Різноманітність форм і способів сюжетоскладання у творах епічного роду.
- •74. Філологічний метод у літературознавстві.
- •75. Формальний метод у літературознавстві.
- •76. Художня правда в літературі та мистецтві.
34. Модернізм у літературі і мистецтві
Модерн (з франц. – новітній, сучасний) – сучасний термін, що позначає сукупність сукупність шкіл і течій 20 ст., яким притаманні формотворчість, експерементаторство.
Основні засади:
модернізм – елітарне мистецтво (не для всіх),
руйнування традиційної побудови твору, нові жанри (пародія, гра, колаж) (не відтворення і не перетворення, а створення нової дійсності),
новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком );
заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання;
індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;
психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;
широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва(Улісс);
використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;
ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);
Філософія модернізму: Ніцше (теорія надлюдини), Фройд (психоаналіз), А.Камю (екзистенціалізм),
Течії модернізму:
Імпресіонізм - художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Представник Поль ВерленВ Україні:Коцюбинський, Стефаник, Кобилянська. Протестуючи проти надмірної залежності від реального життя, проти копіювання дійсності, імпресіоністи описували власні враження від побаченого - зорові й чуттєві, що були мінливими, як і самий світ, а також відтінки вражень і барв, їхні уявлення та асоціації були часто фантастичними і завжди суб'єктивними. Художній твір імпресіоніста - це не об'єктивна картина світу, а система складних суб'єктивних вражень про нього, яскраво забарвлена творчою індивідуальністю митця. Особливо вразливі імпресіоністи до чуттєвої краси світу; вони чудово відтворювали природу, її красу, розмаїтість і мінливість життя, єдність природи з людською душею.
Експресіонізм. Експресіоністи були тісно пов'язані з реальністю - саме вона їх сформувала і глибоко хвилювала. Вони засуджували потворні явища життя, жорстокість світу, протестували проти війни і кровопролить, були сповнені людинолюбства, стверджували позитивні ідеали.. В Україні: Куліш, Хвилюовий, Стефаник.
Символізм - Символи вважалися найдосконалішим утіленням ідей. Образи-символи відтворювали таємничу та ірраціональну суть людської душі та її життя, величний поступ невідворотної долі, зобразили потойбічне життя, метафізичний світ "інобуття", натякали на містичну сутність явищ життя. Хвильовий «Вальдшнепи», Винниченко «Сонячна машина»
Акмеїсти, які вважали свою творчість вищим етапом у розвитку символізму, проповідували теорію «чистого мистецтва», культивували відірваність від життя, аполітизм, волюнтаризм. А. був одним із різновидів декадансу, виявом крайнього індивідуалізму та містики.
Сюрреалізм - Естетичні засади напряму викладено в “Маніфестах сюрреалізму” А.Бретона. Сюрреалісти закликали звільнити людське “Я” від “пут”матеріалізму, логіки, які вони вважали породженням буржуазної цивілізації. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу- сни, галюцинації, марення, аби проникнути по той бік свідомості, осягнути нескінченне й вічне.
Екзистенціалізм - — течія в літературі, що сформувалася в Європі у 30 —40-ві pp. XX ст., а найбільшого розвитку досягла в 50—60-ті рр. Джерела екзистенціалізму містилися в працях данського філософа XIX ст. C. К'єркегора. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.
В українській літературі екзистенціалізм проявився у творчості В. Підмогильного, В. Домонтовича, І. Багряного, Т. Осьмачки, В. Барки, В. Шевчука, в поезії представників «нью-йоркської групи», в ліриці В. Стуса.
Дадаїзм — (фр. dadaïsme) — авангардистська літературно-мистецька течія, прихильники якої стверджують, що алогізм є основою творчості
Футуризм - заперечення традиційної культури (особливо її моральних і художніх цінностей); прагнення до новацій, бунтівливості порушення традицій; культивування урбанізму (естетика машинної індустрії і великого міста); переплетіння документального матеріалу з фантастикою; у поезії — руйнування загальноприйнятої мови, використання «слів на свободі». Ознаки футуризму спостерігаємо в творчості М. Семенка, В. Поліщука, Я. Савченка, М. Бажана, Г. Шкурупія
«Театр абсурду»- найбільш значне явище театрального авангарду 2 пол. 20ст. Його представники не лише не тстворювали жодних маніфестів чи програмних творів, а й узагалі не спілкувалися один з одним.
