31. Літературознавство серед інших гуманітарних наук.(проблема срівдружності наук)

Будучи наукою самостійною, літ. –ство не втрачає зв’язків із тими гуманітарними науками, з яких воно вийшло і потребу взаємодії якими постійно відчуває

Літературознавство й мовознавство.

Літер. – одна з двох найголовніших філологічних дисциплін. Інша філологічна наука – це мовознавтво. Якщо лінгвістика досліджує мову, її функції, сруктуру та історичний розвиток, то літер. вивчає художню літературу різних родів, виявляє закономірності її розвитку. Вивчаючи літературу того чи іншого народу, вчені не можуть обійтися без знання мов та їхньої історії. Адже на ранніх етапах розвитку людства література існувала лише в усній формі, а згодом, із закономірним поступом суспільства, народ створював власну писемність, що давало змогу розвиватися літературі на основі певної системи літер, об’єднаних в алфавіт, чи умовних позначок.

Літературознавсто та історія.

Твори художньої літератури – це завжди частина культурної спадщини певного народу. Написані в конкретно- історичних умовах доби, вони є частиною історичної пам’яті даного народу. Наука про літературу не може не враховувати міцний взаємозв’язок художньої творчості з розвитком окремого народу. В такому розумінні літературознавство постає як історична наукова дисципліна. Час написання художніх творів завжди залишає в них свій відбиток. Так, у «Слові о полку Ігоревім» знайшли своє відображення складні суспільні процеси, що простежувалися в Київській Русі др. пол. 12 ст. Автор будь-якого художнього твору завжди репрезентує певний культурний прошарок своєї доби, спостерігаючи яку, беручи участь в її житті, він водночаспредставляє певний ідеологічний або політичний напрям. Свої світоглядні позиції, історичне бачення шляхів розвитку свого народу, власний суспільний ідеал письменник прямо чи опосередковано передає в художньому творі.

Літературознавство і мистецтво.

Предметом літ-ства є художня л-ра, яка у свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство. Обидві ці науки вивчають літературні твори, які образно відображають дійсність. Однак мис.-знавець звертається, крім л-ри, ще й до живопису, скульптури, архітектури, музичного мистецтва. Живопис, скульптура фіксують лише мить з безконечного потоку дійсності. Мистецтво театру наближене до реальної дійсності. Однак л-ра серед названих і неназваних видів мистецтв є найуніверсальнішим, оскільки їй підкоряється все – і час, і простір.

Літ.-ство постійно взаємодіє з естетикою, наукою, яка впродовж кількох тисячоліть займається розробкою теоретичних проблем мистецтва.

Методологічною базою для літ.-ства є філософія, в річищі якої воно розвивалося впродовж багатьох століть: автори перших літ.-вчих праць («Поетика» Арістотеля) були філософами.

Літ.-ствомає чимало спільного з фольклористикою – наукою, яка займається вивченням усної народної творчості певного народу. Спільно встановлюють авторство окремих художніх творів, які раніше вважалися народними.

Літ.-ствомає міцні контакти з психологією; оскільки одним із предметів зображення в худ. л-рі є внутрішній світ людини, психологи допомагають розібратися в процесах художньої творчості.

Останнім часомліт.-ствостало більше співпрацювати з теологією, оскільки лише з’ясувавши біблійну основу можна збагнути художні твори, побудовані на ремінісценціях зі Святого письма («Давидові псалми» Т. Шевченка, «Мойсей» І. Франка, «Сад Гетсиманський» І. Багряного).

Наука про л-ру має також міцні контакти з соціологією, герменевтикою, етикою та рядом інших наукових дисциплін. Навіть математика і кібернетика в останні десятиліття дедалі більше дотичні до літ-ства. Це й спроби написати вірші за допомогою електронно-обчислювальної техніки, і різного роду статистичні підрахунки за допомогою комп’ютерів, і практика машинного перекладу тексту тощо.

32. Малі та великі епічні форми.

Е́пос (грец. epos — слово, оповідання) — різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, котрі нібито відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і подійовій насиченості (сюжетність). Виникає у фольклорі (казка, епопея, історико-героїчні пісні, билина). До 18 століття епос був головним жанром літератури.

У добутках епічного жанру, - пише теоретик Н. Гуляєв, - письменник виступає як аналітик, дослідник дійсності, що з'ясовує обставини, що змусили персонажів зробити ті чи інші вчинки".

Прозаїчне оповідання поділяється на дві категорії: мала форма - новела (в українській термінології - оповідання) і велика форма - роман. Саме розмір - визначальний фактор у класифікації оповідальних творів. М. Веллер визначає розповідь як закінчений прозаїчний твір обсягом до 45 сторінок. Така річ читається на одному подиху, без стомлення.

Границю між великою і малою формами установити неможливо. Так, у російському літературознавстві для оповідань середнього розміру часто використовують термін "повість".

Від обсягу твору залежить, як автор розпорядиться матеріалом, як побудує сюжет, як введе в нього свою тематику.

Мала форма звичайно має просту фабулу (що не стосується складності і заплутаності окремих ситуацій) з коротким ланцюгом ситуацій, що змінюються, чи, вірніше, з однією центральною зміною ситуацій.

Тому що розповідь дається звичайно не в діалозі, а в оповіданні, то в ньому велику роль грає казковий момент, а значить і особистість оповідача. Виведення оповідача супроводжується, по-перше, роз'ясненням його мотивів, що обрамляють, (обстановка, у якій був почутий розповідь, мотиви, що викладають привід до розповіді і т.п.), по-друге, розробкою розповідної манери в мові і композиції.

Втім, безліч новел написана в манері відверненого оповідання, без введення оповідача.

Епос: види і жанри

Великі форми:

1)Епопея – значний за обсягом монументальний твір епічного змісту, в якому широко і всебічно відтворено епохальний перелом у житті цілого народу, відображені події, що мають вирішальне значення для багатьох поколінь. (герм. « Пісня про Нібелунгів», «Іліада» та «Одісей» - Гомера, «Енеїда» Вергілія).

2)Роман- великий епічний жанр, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в незрозумілому зв’язку із суспільним розвитком.

(Жанри роману: Сімейно-побутової, Соціально-психологічний, Філософський, Історичний, Фантастичний, Роман-утопія, Роман виховання, Любовний роман, Авантюрний роман, Роман-подорож, Ліро-епічний (роман у віршах))

3)Роман-епопея;

4)Поема-епопея.

Повість – епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все говорять про її проміжне становище між романом і оповіданням, нечіткість і розмитість жанрових меж.

Малі форми:

1)Розповідь – мала епічна форма художньої літератури, невелике за обсягом зображених явищ життя, а звідси і за обсягом тексту, прозовий твір. (жанри оповідання: нарисовій (описово-розповідний, “нравоопісательний”), новелістичний (конфліктно-розповідний);

2)Новела – – малий прозаїчний жанр, порівнянний за обсягом з розповіддю, але відрізняється від нього гострим доцентровим сюжетом, нерідко парадоксальним, відсутністю описовості і композиційною строгістю

3) Оповідання .

4)Казка (жанри казки: Чарівна, Соціально-побутова, Сатирична, Соціально-політична, Лірична, Фантастична, Анімалістична, Науково-пізнавальна);

5)Байка;