23. Індивідуальний стиль і стиль епохи.

Стиль виявляє характер, спрямованість та естетичне освоєння світу людиною, та виступає носієм естетичної цінності. Стиль - це тип художнього мислення.

Стиль автора та епохи взаємопоєднані, бо специфіка його визначається при аналізі конкретних творів, і виявляється, що стиль - багатошаровий. Він містить у собі і цілісність авторської особистості, і цілісність художнього задуму твору, і типологічні риси художнього напряму, і всю ту історичну традицію художньої культури, на яку спирається творчість письменнника, поета. Художній стиль ,як фіксація багатошарово організованої єдності твору, взаєпов"язаний із методом, як способом художнього мислення і з напрямом - історичною тенденцією розвитку мистецтва, типом художньої концепції світу й особистості, відтворюваних у творі. Стиль як категорія антропології мистецтва - є відбитком типології особистості автора. Як категорія гносеології мистецтва, стиль орієнтує літературу на освоєння світу у світлі певної художньої традиції.   Стильові течії у часі - це домінуючий тип художнього мислення, який водночас і створюється індивідуальними стилем письменників і разом з тим, цим же стилем і підкорюється. Письменник створює ту фактуру стилю, яка відбиває індивідуальну осмисленість світу у творі, а весь твір - це плід взаємодії певного "я" зі світом. Особливе значення належить такому поняттю як стильва установка - це художня заданість, що базується на злитті загальної ідеї й організуючого принципу побудови цілого, автор - це носій концепції цілого, певний погляд на дійсність, вираженням якого є весь твір.

Стиль - це утвердження індивідуального, властивого автору способу викладу й організації ідеї, це такий спосіб організації словесного матеріалу, який, створює новий, тільки автору властивий образ світу, тому індивідуальний стиль створюється не стільки сюжетом і темою, скільки художнім баченням, що стоїть за ними й розкривається в них.

Досить широке розповсюдження отримала концепція "образу автора" як головного формо/системо/стилетворчого чинника. Вона грунтується на переконанні, що особистість автора обов'язково відбивається у його творах.

"Мистецтво є процесом об'єктивування душевного життя"  , – ця формула О. Потебні прекрасно пояснює феномен "образу автора". Духовні стани автора, пізнавальні і творчі порухи його думок та почуттів, своєрідність його світосприймання і навіть психофізіологічні особливості – все це знаходить своє відображення у слові, "матеріалізується" у ньому. Завдання полягає в тому, щоб вичитати з тексту всю цю інформацію, і на цій основі створити образ автора.

Проте можливе ширше тлумачення образу автора, коли він створюється не тільки на основі даних, добутих безпосередньо з тексту. Є багато інших "позатекстових" джерел, що дають інформацію про особистість автора, про його психофізіологічні особливості, про час, в якому формувалися його ідеологічні та естетичні погляди тощо. При цьому використовуються різні факти і документи епохи, біографічні матеріали, мемуарна література, епістолярій, щоденники і записні книжки письменника, його рукописи і т.д. і т.п.

У певному розумінні художнє мислення автора може розглядатися як мікросистема по відношенню до художнього мислення сучасної йому епохи – макросистеми.

Своєрідність художнього мислення можна зрозуміти лише в тому випадку, якщо відомі цільові установки (суспільні та особисті), які обумовлюють появу художнього мислення як виду мислення. Враховуючи, що кінцевою метою художнього мислення письменника є створення літературного твору, воно спрямоване не тільки на осмислення дійсності, а й на якомога повніше вираження осмисленого.