22. Індивідуалізація образів. Єдність типізації та індивідуалізації зображення.

Витворюючи образ персонажа, письменник органічно поєднує в ньому індивідуальні та типові риси. У цьому зв'язку говорять про типізацію та індивідуалізацію. Типізація й індивідуалізація у мистецтві хоч і відбивають особливості творчого методу митця, проте вони не позбавлені і певної спонтанності, невимушеності творення художнього образу. Це означає, що йдеться не про якусь штучність, силуваність, бо і типове, і індивідуальне ніби виходять одне з одного, а не розділені на певні пропорції. На цьому варто наголосити, тому що вже не раз робилися спроби дати наукове обгрунтування чи провести експеримент, аби досягти ідеалу найбільш узвичаєного, знайти «золоту середину». Канон — це також своєрідна концепція осягнення певних схожостей, абсолютів, гармонії точних вимірів, знання найбільш досконального. Під індивідуалізацією розуміють надання змальованим у художньому творі образам своєрідних, неповторних рис. Загальним в образі персонажа є передусім все загальнопоширене, притаманне групі подібних у якомусь аспекті (національному, соціальному, психічному, моральному тощо) осіб. Індивідуальне, натомість, йде від вроджених людських особливостей, набутих неповторних якостей, переплетіння вродженого, набутого та ситуативного. До основних засобів індивідуалізації персонажа зараховують: портрет, його вчинки, мова персонажа, пряма і непряма характеристики цього персонажа, його ставлення до когось чи чогось та ін. Діалектика загального та індивідуального по-різному проявляється у різних літературних напрямах (класицизм, романтизм, реалізм тощо).  Індивідуалізація об­разу героя здійснюється у двох напрямках, відображаючи сут­тєве в моральних потребах. По-перше, герой — це упорядник природних стихій та носій творчих умінь роду. По-друге, вів захисник роду, борець за справедливість проти соціального зла та несправедливості. Кожен народ створює ідеальні образи ге­роїв — носіїв родових чеснот. Вони уособлюють бажане в ді­яльності, надаючи останній універсального ціннісного змісту. Це естетичний вияв морально доброго.

Під типізацією розуміють створення певних образів у мистецтві, в яких одиночне стає виразом загального. Образ-тип концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної нації або іншої групи людей, водночас залишаючись яскраво індивідуальним, неповторним.

Індивідуальне — неповторна першооснова, оригінальність, самобутність, неповторність. Типове — вияв закономірного, найбільш вірогідного, зразкового, унормованого певним чином для даної системи. Ці дві названі сторони мають свій сенс у мистецтві не в протиставленні, тим більше взаємовиключенні, а у взаємозумовленості елементів цілого. Дійсність в її індивідуальному бутті і конкретно-чуттєвій образності естетично осмислюється і узагальнюється на основі не лише об'єктивно існуючих законів уподібнення, а й художньої типізації, входження мистецтва у загальнокультурний контекст.