121. Індекс людського розвитку

Під рівнем життя розуміється ступінь забезпеченості населення необхідними матеріальними і нематеріальними благами і послугами, а також досягнутий рівень їх споживання. В оцінці рівня життя важливе значення має порівняння його між країнами. Для цього застосовують індекс людського розвитку (ІЛР), він поєднує три складові:

1 – очікувану тривалість життя;

2 – рівень освіти населення, визначається за % освіти населення та середньому терміні навчання населення у віці 25 років та старше;

3 – середньодушовий ВВП, розраховується в доларах за певний рік.

Індекс людського розвитку включає три індикатори:

1. національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП),

2. тривалість життя,

3. рівень освіти населення.

121. Концепція бідноти

Виокремлюють 4 рівні життя населення: достаток, нормальний рівень, біднота (споживання благ на рівні збереження працездатності на нижчій межі відтворення ресурсів для праці), скрута (мінімально можливий за біологічними критеріями набір благ і послуг, споживання яких ледь дозволяє підтримувати життєдіяльність людини).

Факторами бідності в Україні є такі:

1. місце розташування домогосподарств (у сільських районах рівень бідності вищий);

2. висока частка дітей;

3. досягнення пенсійного віку;

4. безробіття, в тому числі у прихованій формі (невиплати з/п, її затримки, вимушені відпустки без збереження утримання тощо);

5. висока частка утриманців у отримувача доходів.

Одним із критеріїв якості життя є показник бідноти. Рівень бідноти визначається за 3 концепціями:

І. Концепція абсолютної бідноти заснована на визначення доходу, необхідного для забезпечення мінімальних життєвих потреб індивіда та його родини;

ІІ. Концепція відносної бідноти – співвідношення добробуту людини із загальним рівнем по країні;

ІІІ. Суб’єктивна концепція бідноти – побудована на суб’єктивному визначенні ресурсів, необхідних для нормального рівня життя.

121. Прожитковий мінімум

Прожитковий мінімум – вартість набору споживчих товарів і послуг, що забезпечує соціально обґрунтований мінімальний рівень споживання матеріальних і духовних потреб, необхідних для розвитку особистості.

У багатьох країнах потреби працівників тісно пов'язані з концепцією прожиткового мінімуму (ПМ), який визначається як основна мета та критерій МЗП, і у такій якості закріплюється законодавчо або, якщо і не закріплюється у законодавчих актах, є одним із головних елементів обговорення під час визначення МЗП.

126. Мінімальна заробітна плата

Мінімальна з/п як нижня межа оплати простої некваліфікованої праці є вихідною величиною (соц. нормативом), під впливом якої формується мінімальна тарифна ставка (оклад) найманих працівників. Вона є основою всієї системи оплати праці. Основною метою встановлення мінімальної з/п має бути надання особам, працюючим за наймом, необхідного соціального захисту відносно мінімально припустимих рівнів заробітної плати.

Критеріями визначення мінімальної заробітної плати є: потреби працівника та його сім'ї з урахуванням загального рівня заробітної плати в країні, соціальних виплат, рівня життя різних соціальних груп; чинники економічного характеру – вимоги економічного розвитку, рівень продуктивності праці, забезпечення і підтримка високого рівня зайнятості тощо.

Відповідно до Закону України "Про оплату праці" розмір МЗП має визначатися з урахуванням таких чинників: вартісного розміру мінімального споживчого бюджету; загального рівня середньої заробітної плати; продуктивності праці, рівня зайнятості…

Обов'язковим критерієм визначення розміру МЗІІ є прийнятий в економіці розмір середньої заробітної плати (СЗП). Тільки при забезпеченні оптимальних співвідношень між МЗП і СЗП можливе виконання заробітною платою своїх основних функцій. Відповідно до висновків міжнародної комісії, утвореної у 1988 р. з ініціативи Ради Європи, справедливим вважається рівень мінімальної заробітної плати, який досягає 68 % національної СЗПЗ. В Укр. цей показник у 2001 р. становив тільки 40 %.