3. Точне (в закономірностях і принципах) і одночасно творче виконання програмово-методичних вимог до уроку;
4. знання вчителем типології уроків і тільки обгрунтованний вибір типу уроку, що найкращим чином відповідає особливостям того чи іншого класу, теми, розділу;
5. використання ігрових форм тільки в тому випадку, коли це слугує кращому виконанню навчальної мети уроку, не переважає над суттю навчального матеріалу, не відводить в сторону від мети, не стає самоціллю, не зменшує значення суті того, що повинні вивчити діти;
6. безумовний облік навчання, навченості, навчальних і виховних можливостей школярів різного віку, класів, груп, врахування особливостей, інтересів, нахилів та запитів школярів;
7. прагнення до пошуку і по можливості формулювання крім теми ще і „імені” уроку у вигляді яскравого афоризму, крилатої фрази, приказки, тобто емоційно виражаючих в стислому вигляді суть головної ідеї уроку;
8. точне і творче виконання програмно-методичних вимог до уроку;
грамотне визначення типу уроку, його місця в розділі, курсі. бачення особливостей кожного уроку;
9. урахування навчальних можливостей учнів різного віку , класів, рівня сформованості класного колективу, врахування схильностей, потреб і запитів учнів; цілеспрямованість у ліквідації пробілів у знаннях.
Форми навчальної діяльності учнів в умова диференційованого навчання
Диференційоване навчання передбачає врахування індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання на основі їх поділу на характерніт ипологічні групи за різними ознаками (рівнем навчальних можливостей, успішністю, пізнавальним інтересом, темпом навчання тощо). Диференціація враховує також специфіку регіону, соціальні й культурні особливості, властиві навчальному закладу та його регіональному оточенню. Основою сучасного диференційованого навчання у сільській школі є не зниження вимог до навчання учнів, а забезпечення максимально сприятливих умов для реалізації навчальних можливостей кожного школяра: в основній школі — за рахунок внутрішньої диференціації та створення класів з поглибленим вивченням окремих предметів, у старшій — шляхом профільного навчання
Проблема форм навчання завжди цікавила як науковців, педагогів, так і практиків-учителів. Незважаючи на те, що форма навчання — більш стала конструкція, ніж методи і засоби, постійно робилися іробляться спроби змінити її на краще. Складовою категорії «форма навчання» є категорія «форма навчальної діяльності учнів». Це поняття визначають як спосіб організації навчальної діяльності, що зумовлює характер стосунків, взаємодії між учнями в процесі її здійснення. Така взаємодія може дати колективний (кооперативний) або індивідуальний характер. Відповідно розрізняють види діяльності учнів .Систему форм навчальної діяльності школярів становлять фронтальна, групова, парна та індивідуальна. Колективна форма навчальної діяльності передбачає наявність спільної мети, об’єднання зусиль учнів. Вищий ступінь такого об’єднання — розподіл функцій і обов’язків між учасниками, співробітництво, засноване на взаємодопомозі у процесі діяльності, а також відповідальність кожного виконавця за результати праці перед колективом. Ще один різновид колективної форми навчально-пізнавальної діяльності школярів — це робота в парах змінного складу.
Фронтальна форма організації навчальної діяльності передбачає навчання вчителем групи учнів або класу. При фронтальному навчанні клас працює над одним завданням під керівництвом учителя та в єдиному темпі.
Удосконалення фронтальної форми навчання відбувається в різні способи, в тому числі із застосуванням проблемних запитань та завдань, створенням проблемних ситуацій на уроці. Водночас недостатньо враховуються індивідуальні особливості учнів,темп їхньої навчально-пізнавальної діяльності,рівень попередньої підготовленості, активності.Отже, фронтальна робота розрахована головним чином на середнього учня, вона не забезпечує необхідного рівня навчального спілкування учнів між собою .
Групова робота є складною формою організації пізнавальної діяльності на уроці. Вона передбачає застосування спільних зусиль учнів групи для виконання завдань — спільне планування, обговорення і вибір способів вирішення, взаємодопомогу та співробітництво, взаємоконтроль і взаємооцінювання. Групова навчальна діяльність — це форма організації навчання в малих групах учнів, об’єднаних за даною навчальною метою при опосередкованомукерівництві вчителя. Стосунки між учителем та учнями набувають характеру співпраці. Педагог безпосередньо включається в роботу груп тільки в тому азі, якщо учні самі звертаються за допомогою до вчителя. Групова навчальна діяльність, на відміну відфронтальної та індивідуальної, дає змогу реалізувати природне прагнення дітей до спілкування, взаємодопомоги і співпраці.
Робота в мінігрупах дає багато можливостей для індивідуалізації, зокрема тоді,коли вони об’єднують учнів за певною ознакою і для кожної групи визначаються спеціальні завдання. Розрізняють такі групові форми навчання: ланкові, бригадні, кооперативногрупові, диференційовано-групові. Ланкові форми передбачають діяльність груп відносно сталого складу під керівництвом лідера. У бригадній формі працюють групи тимчасового складу для виконання певних завдань,переважно для організації експериментальної роботи учнів, проведення практичних занять на уроках хімії .Це форма навчання, що передбачає безпосередню співпрацю двох учнів для виконання спільних завдань, взаємооцінювання, взаємоконтроль, взаємодопомогу при опосередкованому керівництві вчителя. Склад пар, які можуть змінюватися, визначає вчитель, ураховуючи симпатії чи працездатність дітей. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятися ідеями з партнером і лише потім викласти свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватися, критично мислити, переконувати й вести дискусію. Проте взаємодія двох учнів, які сидять за однією партою, не завжди позитивно впливає на процес навчання; доцільно об’єднувати учнів, що мають різні навчальні можливості .
Індивідуальна форма роботи — одна з найдавніших форм в історії педагогіки. Така організація роботи на уроці відповідає здібностям і можливостям учнів, дає змогу регулювати їхній темп навчання відповідно до потенційних можливостей. Розрізняють такі форми роботи: власне індивідуальну, індивідуалізовану та індивідуалізовано-групову.
Індивідуальна форма роботи застосовується на всіх етапах процесу навчання і передбачає самостійне виконання учнями однакових завдань у єдиному темпі. Індивідуалізована форма характеризується такою організацією роботи, за якої кожен учень виконує специфічне завдання з урахуванням його навчальних можливостей. Індивідуалізовано-групова форма є формою навчальної роботи, завдяки якій є змога не допустити відставання в навчанні слабких і створити кращі умови для розвитку обдарованих школярів. Індивідуальна форма роботи на уроці дає змогу враховувати темп роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціації завдань, контролю й оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність, але потребує значних затрат часу й зусиль учителя. Індивідуальна форма роботи передбачає наявність спільної мети діяльності; кожен її учасник працює незалежно від інших та відповідно до власних навчальних можливостей у притаманному йому темпі. Результати його роботи не позначаються на результатах роботи інших.
Оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм роботи на занятті дає можливість досягти значного прогресу в навчальних досягненнях учнів, підвищити інтерес до уроку.