- •Завдання 1
- •Завдання 2
- •Що таке джерела трудового права?
- •В яких аспектах можна розглядати поняття «джерело права»?
- •Назвіть види джерел трудового права й наведіть приклади.
- •Які особливості джерел трудового права?
- •Як класифікуються джерела трудового права за юридичною силою? Наведіть приклади.
- •Як класифікуються джерела трудового права за сферою дії? Назвіть приклади.
- •Наведіть приклади загальних і спеціальних правових норм, що регулюють трудові відносини.
- •На яких принципах побудована система джерел трудового права?
- •Дайте загальну характеристику Кодексу законів про працю.
- •У чому проявляється єдність і диференціація трудового законодавства?
- •Що таке уніфікація норм трудового законодавства?
- •Завдання 3
Завдання 2
Що таке джерела трудового права?
Джерела трудового права – зовнішні форми вираження правових норм, за допомогою яких забезпечується правове регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними суспільних відносин на підприємствах, в установах і організаціях, чи у фізичних осіб, що використовують найману працю. В науці трудового права виділяють такі особливості джерел трудового права: 1) крім актів, виданих на державному (централізованому) рівні, широко застосовують локальні акти, які розробляються і ухвалюються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях 2) наявність нормативних актів, які мають так званий конститутивний характер, тобто таких, що самі не забезпечують регулювання трудових відносин, а передбачають прийняття на їх основі локальних актів, які й виконують регулятивну функцію (наприклад, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку)- 3) значний ступінь диференціації у правовому регулюванні трудових відносин залежно від умов виробництва, кліматичних умов, суб’єктних ознак і соціальних груп працівників 4) застосування і інших, відмінних від нормативно-правових актів джерел, а саме нормативно-правових договорів (наприклад, генеральна, галузеві та регіональні угоди, міжнародні договори) та актів вищих судових інстанцій (рішення Конституційного Суду, постанови Пленуму Верховного Суду України).
В яких аспектах можна розглядати поняття «джерело права»?
В юридичній літературі термін "джерело права" застосовується у двох значеннях матеріального джерела права (джерела права у матеріальному сенсі) і формального джерела права (джерела права у юридичному сенсі). Під матеріальним джерелом права розуміють об'єктивні умови, які викликають й обумовлюють утворення права, тобто все те, що породжує (формує) позитивне право: ті чи інші матеріальні або духовні фактори, суспільні відносини, природа людини, природа речей, божественний або людський розум тощо У матеріальному аспекті джерелом правових норм виступають реальні суспільні відносини. Сучасні економічні умови справляють суттєвий вплив на формування трудового права. Фактично ми спостерігаємо створення нової моделі правового регулювання трудових відносин. Змінюються не лише межі правового регулювання, а й внутрішня структура трудового права, про що йшлося при висвітленні питання про предмет і систему трудового права. В юридичному сенсі під джерелами права розуміють документальні способи вираження і закріплення норм права, надання їм юридичного, загальнообов'язкового значення, які виходять від держави або визнаються нею офіційно. Джерела права становлять собою єдине "місце перебування" юридичних норм, резервуар, у якому юридичні норми тільки й знаходяться і звідки ми їх "черпаємо" (звідси й назва - "джерело"). З формальним поняттям "джерела права" частіше за все доводиться зустрічатися не тільки в науці трудового права, а й на практиці, у повсякденному житті, оскільки воно дає змогу пізнати трудове право з позицій нормативного змісту та його належності до конкретного суб'єкта - працівника, роботодавця, профспілки тощо. Ознаками джерел права, у тому числі трудового, у формальному аспекті є: формальна визначеність (тобто конкретне, чітке оформлення правових приписів, вираз їх зовнішньої форми з указівкою на відповідні права, обов'язки, наслідки невиконання); загальнообов'язковість (що означає незаперечність правових положень, беззаперечність здійснення з боку всіх суб'єктів права, гарантією чого виступають судові та інші державні органи, оскільки за правовою нормою стоїть держава з її можливістю застосування примусу); загальновідомість (яка досягається шляхом поінформування про зміст правила поведінки, сферу та межі дії відповідно до встановленого порядку оприлюднення правових приписів, доведення їх змісту до конкретних адресатів); внутрішня структурованість (як сукупність стійких зв'язків джерел права, що забезпечує їх цілісність, а також відповідну організацію правових положень, їх компонування).
