Розвиток трудового навчання в Україні

Становлення і розвиток трудового навчання і виховання в Україні не було ізольованим від світової теорії і практики. Елементи трудового виховання мали місце ще за часів Київської Русі. Ще "Поучение Владимира Мономаха детям" (1096 р.) містить поради не лінуватись, вести діяльний спосіб життя, готуватись до праці. У Київській Русі, як і в Західній Європі, ремесло було на високому рівні розвитку і вимагало відповідної підготовки робочої сили. У ХУІ-ХУІІ століттях на українських землях виникають братства, а при них братської школи, в яких навчалися діти простих трудівників: ремісників, селян.

Швидкий прогрес науки, техніки і промисловості у другій половині XIX ст. призвів до того, що суспільство було змушене змінити свої погляди на школу і трудове виховання підростаючого покоління. Для роботи на підприємствах були потрібні підготовлені, освічені робітники, а школа такої підготовки не забезпечувала. Цим, у першу чергу, і пояснюється той факт, що реформи народної освіти в різних країнах Європи проводилась під гаслом створення трудової школи, введення в навчальні плани нового предмету - ручної праці.

Ідея введення ручної праці в загальноосвітню школу поширювалась по всій Україні. Спочатку трудове навчання запроваджують в місті Коростишеві, а згодом у Херсонській, Катеринославській та Чернігівській губерніях. Наприкінці 1890 р. в Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ) було відкрито училище, в якому для встановлення зв'язку між школою і життям запровадили додаткові навчальні предмети і позакласні практично-виховні заняття. Введення нових предметів здійснювалось за ініціативою П. І. Христиновича. Він розробив свою систему виховної ручної праці. За цією системою в Катеринославському училищі було вперше створено диференційовану програму з трудового навчання для хлопчиків і дівчаток. Хлопчики навчались обробці паперу, картону, жерсті, дроту, деревини, господарству, садівництву. Дівчаток навчали в'язанню, шиттю, кулінарії, городництву, садівництву.

Значну роботу по впровадженню в школах ручної праці проводила комісія з ручної праці, що працювала в 1913-1914 роках при Херсонській дирекції народних училищ. Комісія прийшла до висновку про необхідність докорінної реформзації навчання праці на основі зв'язку її з життям і забезпеченням розвитку самостійної творчої діяльності учнів.

Із перших років після Жовтневої революції трудове навчання в школах розглядалось як складова частина підготовки підростаючого покоління до виробничої діяльності. Проте ця робота мала значні труднощі, пов'язані з політичною нестабільністю та економічною розрухою.

У 30-х роках провідне місце в системі народної освіти в Україні займає єдина трудова школа-семирічка. У системі трудового навчання цих шкіл значне місце займає ручна праця, навчання в майстернях, сільськогосподарська праця. З перших днів навчання учні працюють в робочих кімнатах, де обробляють пластилін, папір, тканини, дерево, метал. До сільськогосподарської праці залучаються всі учні. Вони готували насіння до сівби, перевіряли схожість, очищали зерно, брали участь у польових роботах.

У жовтні 1935 року був затверджений новий навчальний план середньої школи, в якому на трудове навчання відводилась лише одна година на тиждень з першого по десятий класи, аз 1937 року викладання праці було знято з трудового плану школи. Це було, як показав наступний досвід роботи школи, великою помилкою, яку виправили лише в 1953 році. З цього часу в навчальні плани школи знову вводиться ручна праця в І-ІУ класах, праця в шкільних майстернях в V-VIII класах, практикуми з машинознавства, сільського господарства та електротехніки в УІІ-Х класах. Проте це не в повній мірі забезпечувало корінне поліпшення трудового навчання та виховання учнів. У 1958 році був прийнятий "Закон про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР". У цьому Законі були чітко визначені завдання школи в галузі трудового навчання і виховання. Протягом наступних років проводилась робота по удосконаленню системи трудового навчання та виховання учнів. Але незабезпечення великої кількості шкіл належною базою, відповідними кадрами, переобтяження програм і підручників не дало можливості повністю реалізувати поставлені завдання.