Доповідь

з історії на тему :

«Повстання сипаїв в Індії 1857-1859рр.»

учениці 9-Б класу

Першої міської гімназії

м.Черкас

Палій Анастасії

План:

Введення

1 Пояснення

2 Передумови

3 Початок повстання

4 Поширення повстання

5 Облога Делі

6 Причини поразки

7 Наслідки

Введення

Повстання сипаїв (також Індійське народне повстання 1857-1859, Сипайське повстання) - заколот індійських солдатів проти жорстокої колонізаторської політики англійців у 1857-1859 роках. Повстання почалося на півночі від Бенгалії до Пенджабу й у центральній Індії. Основна ініціатива була зроблена з боку армії і незадовго до цього відсторонених від влади Махарадж, але в деяких областях його підтримали селяни, і воно перетворилося в загальне повстання. Делі був захоплений повстанцями, проте пізніше був оточений і узятий англійцями. Повстання поклало кінець влади Британської Ост-Індської компанії і призвело до її заміни прямим правлінням англійської корони.

Повстання викликало бурхливу хвилю найрізноманітніших відгуків , Як в англійських пресі і літературі (включаючи висловлювання Чарльза Діккенса), так і за її межами (особливо у Франції), де певні кола висловлювалися за союз з Російською імперією з метою витіснення Великобританії з Азії.

1. Пояснення

В англійській літературі повстання часто називається Сипайським, так як його військовим ядром були сипаї. Центром повстання, як говорилося вище, була територія, розташована між Пенджабом і Бенгалії. Повстання почалося в бенгальській армії, що знаходилася в цьому районі.

2. Передумови

Споконвіку Індія ділилася на величезну кількість дрібних князівств,що постійно воювали один з одним. Захопили Індію англійці швидко, усвідомили перевагу рушниць і гармат над шкіряними щитами і кривими шаблями. Тим не менш, далеко від батьківщини втрачати британських солдатів було невигідно, і основною ударною силою стали сипаї - індійські найманці, озброєні за останнім словом техніки (хоча їх вишкіл і не дотягував до британських стандартів), їм регулярно виплачувалося солідне жалування. Не дивно, що для місцевої бідноти потрапити на службу до англійців стало межею мрій. У першу чергу британці зайнялися модернізацією економіки: збудували Гангський канал, продовжили Великий колісний шлях, налагодили ефективну поштову систему, з'явилася мережа шкіл і навіть вищі навчальні заклади.

Втім, політика об'єднання індійських земель, розпочата лордом Дальхузі, коли б феодал залишився без спадкоємця,він мав віддати землі Ост-Індської компанії, зустріла невдоволення. Життя поступово переводилося на християнський лад: були заборонені сватання дітей. Зовнішню торгівлю в обхід Компанії заборонили. Податки на землю стали для багатьох непосильними. Потокове виробництво тканин привело до економічного занепаду регіонів, в яких ткацтво та фарбувальна справа розвивалася тисячоліттями. Та й сипаї з "привілейованого стану" до початку повстання перетворилися на просте " гарматне м'ясо "- на той час вже майже 20 років Британія вела в Південно-Східній Азії безперервні війни. Загалом, невдоволення колоніальною політикою англійців перетворило регіон на "порохову бочку ", і для бунту був потрібний лише привід.

Приводом до повстання стала нова гвинтівка Енфілда з капсульні замком. Патрон, який належало скусувати, нібито просочувався сумішшю яловичого і свинячого жиру (корова була священною твариною в індуїзмі, а свиня - нечистим в ісламі). Хоча підрозри сипаїв навмисно комплектувалися за змішаним принципом, це не завадило змові індусів і мусульман. Ходили і "передбачення", що "Ост-Індська компанія буде правити 100 років" (починаючи з битви при Плессі, 1757), і що "все стане багряним".

3. Початок повстання

26 лютого 1857 в 34-м Бенгальській полку тубільної піхоти починають поширюватися чутки про нові патронах з оболонкою, просоченої свинячим і коров'ячим жиром. Щоб зарядити зброю, необхідно було розірвати її зубами, це ображало релігійні почуття мусульман і індуїстів. 29 березня 1857 29-річний солдат цього полку, Менгал ПЕНД, оголосив про незгоду з діями британців. Коли полковий ад'ютант, лейтенант Блау, прибув для розслідування інциденту, солдат вистрілив в нього і потрапив у коня.

Генерал Джон Херсі наказав заарештувати ПЕНД джемедару ( лейтенанту) Ішвара Прасада, але той відмовився. Весь полк, за винятком одного солдата, Саікха Палту, відмовився заарештовувати бунтівника. Проте його перша спроба збунтувати частина провалилася, тоді ПЕНД спробував застрелитися, але тільки поранив себе. 6 квітня він був засуджений до смертної кари, а 8 квітня повішений. Після цього джемадар Ішвара Прасад був засуджений до смерті і повішений 22 квітня, а сам полк розформований. Саікх Палту був підвищений до джемадара.

Таке жорстоке покарання справило сильне враження на сипаїв інших полків. У квітні впровадження нових патронів призвело до пострілів в Агре, Аллахабаді і Амбалли. 24 квітня в Міруті 90 солдатам було наказано провести навчальні стрільби новими патронами. 85 з них відмовилися, і були засуджені до смертної кари, заміненої на 10 років каторги. 11 порівняно молодих солдатів отримали 5 років. На очах у всього гарнізону у засуджених зірвали погони і вони пройшли в тюрму, публічно проклявши товаришів по службі за відмову підтримати їх.

На наступний день, в неділю, в Міруті почалися заворушення. Після бурхливих протестів на місцевому базарі кілька будинків у місті були підпалені, а індійські підрозділи, на чолі з 3-м кавалерійським, збунтувалися. Гарнізон Мірута складався з 2357 сипаїв і 2038 британців. У цей день багато хто з британських солдатів відпочивали і не несли службу.

Повсталі напали на європейців - офіцерів і цивільних - і вбили 4 чоловіків, 8 жінок і 8 дітей. На базарі натовп накинувся на британських солдатів у звільненні. Британські молодші офіцери, які спробували перешкодити заколоту, були вбиті. Сипаї звільнили 85 своїх товаришів і разом з ними 800 інших ув'язнених (боржників і кримінальників). Під час цих подій загинуло також 50 індійців.

Частина сипаїв (особливо 11-й Бенгальський полк тубільної піхоти) супроводжували британських офіцерів, жінок і дітей, захищаючи їх від повстанців. Британці врятувалися в Рампуре, де отримали притулок у місцевого наваба.

11 травня повсталі пішли в Делі, де з'явилися біля палацу Великого Могола, просячи очолити їх. Бахадур Шах ніяк не відповів на прохання, але відповіли багато придворних. Протягом дня повстання охопило місто; сипаї і місцеве населення нападали на європейських чиновників, власників магазинів, індійських християн. У місті в цей час перебували три батальйони Бенгальської тубільної піхоти; частина підрозділів приєдналася до повстання, частина ні, але відмовилися застосовувати силу проти повсталих.

Сипаї атакували місцевий арсенал. 9 британських офіцерів відкрили по них вогонь, але побачивши, що опір даремний, підірвали арсенал. Вижило 6 з 9 офіцерів, вибух убив багатьох людей на вулицях і пошкодив сусідні будинки. Ці новини привели до відкритого повстання всіх сипайських підрозділів навколо Делі. Частина зброї з арсеналу все-таки вдалося захопити, крім того, повстанці захопили склад з 3 тис. барелів збройового пороху, який перебував в 3 км від Делі і здався без опору.

Уцілілі європейські офіцери та цивільні сховалися в Башті флагштока, і зрозумівши, що допомоги чекати нізвідки, спробували сховатися в Карналі.

12 травня Бахадур Шах скликав перший суд за багато років. Він висловив занепокоєння подіями, але прийняв допомогу сипаїв і заявив про підтримку повстання.

У ході повстання, крім Делі, виникло ще два пункти концентрації повстанських армій: Канпур і столиця Ауда - Лакхнау. У цих трьох вогнищах з'явилися самостійні уряду. У Делі поряд з урядом Бахадур-шаха II була створена з сипаїв і городян вища адміністративна рада, керівництво делійськими військами взяв на себе його член Бахт-хан. В Делі і Лакхнау урядам, створеним з колишньої придворної знаті, не вдалося організувати управління, виникли розбрати серед повстанців. Трохи краще йшли справи в Канпур. Тут були прийняті заходи до організації апарату управління і забезпечення постачання військ і населення продовольством. Повстання характеризувалося крайньо жорстоким ставленням повсталих до своїх противників, у тому числі до мирних жителям, сімей британських військовослужбовців, чиновників. У більшості захоплених міст і військових поселень повністю вирізувалося все британське населення, незважаючи на стать і вік. Знищувалися також військовополонені й поранені.