ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………4

1.ПРАВО НА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ТА ЙОГО ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ:

1.1Законодавче закріплення права на перевезення…………………………..5-9

1.2 Суть та значення права на перевезення жителів………………………...9-13

2.ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ЖИТЕЛЯМИ СЕЛА ВЕЛИКІ ДІДУШИЧІ:………………………………………………14-16

2.1Перевезення пасажирів як складова руху сільського населення села Великі Дідушичі……………………………………………………………14-15

2.2 Проблеми автобусного сполучення в селі Великі Дідушичі….…………16

3.ШЛЯХИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ЖИТЕЛЯМИ СЕЛА ВЕЛИКІ ДІДУШИЧІ:…………………………………………………………………17-25

3.1Шляхи вирішення проблеми реалізації права на перевезення жителями села Великі Дідушичі………….……………………………………………17-21

3.2Пропозиції щодо вдосконалення права на перевезення жителями села Великі Дідушичі…………………….. ………………………………………21-25

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….27

ВСТУП

Сільський громадський транспорт є однією з найважливіших галузей сільського господарства. Стабільність функціонування транспортної системи забезпечує нормальну життєдіяльність села, роботу підприємств, організацій та установ, можливість отримання мешканцями села товарів і послуг, необхідних для підтримки життя, здоров'я, інтелектуального і духовного рівня.

Актуальність теми дослідження обумовлена великим значенням для функціонування економіки області автомобільних перевезень, недосконалістю правового регулювання в Україні відносин, пов’язаних із такими перевезеннями та відсутністю комплексних досліджень з цієї теми у сучасних вітчизняних наукових джерелах.

В наш час, коли ринок охоплює всі сфери господарської діяльності, особливості кожної з них (в тому числі і в галузі транспорту) потребують належного правового регулювання. Одним із пріоритетних напрямків розвитку законодавства в Україні є вдосконалення транспортного законодавства, яке має більш повно відповідати завданням, змісту та умовам життєдіяльності даної галузі економіки.

Об'єктом дослідження є діяльність сільського громадського транспорту в селі Великі Дідушичі.

Метою курсової роботи є розробка основних напрямків стратегічного плану з удосконалення діяльності сільського громадського транспорту.

Для досягнення поставленої мети в рамках проекту необхідно вирішити такі завдання:

- Розглянути основні поняття сільського громадського транспорту;

- Дати аналіз закордонному і російському досвіду регулювання діяльності сільського громадського транспорту;

- На основі отриманої в результаті аналізу інформації розробити обгрунтовані пропозиції для визначення основних напрямів удосконалення діяльності сільського громадського транспорту.

1.Право на перевезення та його законодавче закріплення:

1.1Законодавче закріплення права на перевезення

Перехід України на ринкові форми господарювання зумовив гостру потребу у створенні сприятливої правової бази для розвитку національного підприємництва. Великого значення набуває розробка єдиної концепції, в рамках якої здійснювалося б удосконалення українського законодавства. В цих умовах важливого значення набуває проблема подальшого розвитку і вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері перевезення вантажів.

Транспорт — одна з найважливіших інфраструктурних галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби народного господарства і населення в усіх видах перевезень[10].

Велике значення має транспорт для зв'язку між галузями народного господарства, між містом і селом, між окремими районами країни. Транспорт сприяє суспільному територіальному поділу праці, є активним фактором формування економічної спеціалізації господарства окремих районів, неможливої без обміну продукцією.

Право на перевезення регулюється Цивільним кодексом України, законами України: «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт» та Статутом залізниць. Так, зокрема автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах[7].

В аналітичних цілях виділяють морський транспорт, що відіграє основну роль у перевезенні зовнішньоторгівельних вантажів, повітряний транспорт, який має велике значення в міждержавному переміщенні людей, та інші види транспорту. Морський транспорт вважається найбільш універсальним видом транспорту, який спеціалізується на обслуговуванні міжнародної торгівлі. У системі морського торгового судноплавства зародилися й одержали розвиток основні правові інститути й організаційні форми міжнародних перевезень вантажів і пасажирів. Система економічних і правових відносин між учасниками процесу перевезення на інших видах транспорту розвивалася в тому або іншому ступені під впливом міжнародної практики морського торгівельного судноплавства[11].

У міжнародному судноплавстві склалися дві форми організації перевезень: лінійна (регулярна) і трампова (нерегулярна). Міжнародне лінійне судноплавство організовується морськими перевізниками на стійких географічних напрямках міжнародної торгівлі. Основним документом при оформленні перевезення вантажу в міжнародному лінійному судноплавстві є коносамент.

Коносамент — це документ, що надає право кожному, хто є його власником, розпоряджатися товаром[2].

Існує декілька видів коносамента:

■коносамент на пред’явника, що надає право кожному, хто є його власником, розпоряджатися товаром;

■ іменний коносамент, що виписується на конкретного одержувача товару;

■ордерний коносамент, відповідно до якого перевізник повинний доставити товар за вказівкою позначеної сторони.

Розрізняють також бортовий коносамент, що оформляється на вантаж, який завантажується на борт судна, і коносамент на вантаж, прийнятий до відправлення, що застосовується у випадку, якщо товар зданий на склад для наступно-го відвантаження.

Іноді застосовується наскрізний коносамент — документ, на основі якого вантажі транспортуються з порту навантаження в порт призначення двома і більше судноплавними лініями, що діють відповідно до угоди.

Основні пункти коносаменту:

1.Назва судна та перевізника.

2.Порт та країна навантаження та розвантаження.

3.Наіменування відправника та отримувача.

4.Розмір платежів за перевезення.

5.Наіменування вантажу, знаки маркировки.

6.Час та місце видачі коносаменту.

7.Кількість екземплярів. Зазвичай існує три оригіналь-них екземпляри, на яких ставиться штамп оригіналу. В разі необхідності, можуть бути зроблені копії, на яких ставиться відповідний штамп (копія).

8.Підпис капітана.

Після укладання коносаменту виписується документ, який має назву маніфест — перелік завантажених на судно то-варів поконосаментно. Необхідно також зауважити, що коно-самент виписується один раз для перевезення даної партії вантажу.

На відміну від лінійного, в трамповому судоплавстві судна експлуатуються на нерегулярній основі. Вони не закріплюються за визначеними напрямками, а вільно переміщаються з однієї секції фрахтового ринку в іншу, залежно від попиту на тоннаж і пропозиції вантажів. Документ, яким оформлюється перевезення вантажів у трамповому судно-плавстві, має назву чартер.

Він включає в себе наступні пункти:

1.Час та місце підписання.

2.Повна назва сторін.

3.Назва та описання судна.

4.Місцезнаходження судна на момент укладання угоди.

5.Вид вантажу та спосіб перевезення.

6.Умови завантаження та розвантаження, включаючи демерідж (штраф за простой судна, який сплачується фрахтувальником перевізнику) та діспач (винагорода, яка спла-чується перевізником фрахтувателю за більш швидке завантаження, у порівнянні з встановленими нормами) і т.д.

Розрізняють чистий чартер (документ стандартної форми) та відкритий чартер (укладений без зазначення роду вантажу та пункту призначення). Для визначених видів товарів існують стандартні форми чартерів.

Основною міжнародною угодою, що визначає взаємовідносини учасників договору морського перевезення і правовий статус коносамента, є Брюссельська конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент (1924 р.), особлива увага в якій приділена питанню про відповідальність морсько-го перевізника за вантаж. Морські перевезення пасажирів і багажу регулюються Афінською конвенцією про морські перевезення пасажирів, їхнього багажу, транспортних засобів і руч-ного багажу, а також Міжнародною морською організацією, заснованою 1958 року в Женеві.

На частку міжнародного повітряного транспорту, за даними Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), припадає більше 54% від загального обсягу всіх регулярних авіаційних перевезень у світі. Міжнародним польотом вважається політ, при якому повітряне судно перетинає державні кордони двох країн. Міжнародним повітряним перевезенням вважається перевезення, здійснюване на повітряних суднах, при якому місце відправлення і місце призначення незалежно від того, чи було перевантаження або перерва в перевезенні, розташовані на території двох держав або на території тієї самої держави, якщо передбачена зупинка на території іншої держави.

Міжнародне повітряне перевезення може бути: комерційним (здійснюється цивільними повітряними суднами за плату) і некомерційним (безкоштовне)[8]. Польоти на міжнародних повітряних лініях за формою їх виконання можна класифікувати на регулярні та нерегулярні.

Регулярні рейси — це рейси, виконувані відповідно до опублікованого розкладу по договірних авіалініях. У розкладі зазначений маршрут польоту, проміжні пункти посадок, час вильоту і прильоту в кожний пункт маршруту, частота пряму-вання і тип літака. Зміна цих умов виконання регулярних рейсів може бути здійснена тільки при взаємній згоді договірних держав. Регулярні авіаперевезення оплачуються за міжнародними авіаційними тарифами, опублікованими і неопублікованими.

Опубліковані (наскрізні) тарифи — це тарифи і збори від аеропорту відправлення до аеропорту призначення, розміщені в тарифних довідниках. Неопубліковані тарифи — це тарифи, що за відсутності опублікованого тарифу між даними пунктами утворюються двома засобами:

■шляхом додатку до опублікованого (наскрізного) тарифу додаткової суми;

■при відсутності пропорційного тарифу — шляхом додавання дільничних тарифів окремих наскрізних ділянок перевезення з дотриманням відповідних правил побудови тарифів.

Більшість тарифів не опубліковано, їх немає в тарифних довідниках і інших офіційних тарифних виданнях. Крім того, кожна авіакомпанія розробляє свої неофіційні тарифи, які в основному є закритими і складають комерційну таємницю авіакомпанії.

Нерегулярні авіаперевезення виконуються на підставі доз-волу на разові польоти і підрозділяються на додаткові, спеціальні і чартерні.

■Додаткові рейси — це рейси, що виконуються по тих авіалініях, що і регулярні, але за особливим розкладом. Додатковий рейс може бути виконаний за згодою партнера, за умови, що комерційне перевезення не може бути здійснене регулярними рейсами.

■Спеціальні рейси — це рейси, що виконуються за спеціальним завданням як за маршрутом регулярних рейсів, так і за особливим маршрутом. Як правило, дозвіл на виконання спеціальних рейсів по дипломатичних каналах.

■Чартерні рейси — це рейси, що виконуються згідно зі спеціальним контрактом між перевізником і замовником.

Нині нерегулярні перевезення складають близько 18% від загального обсягу міжнародних перевезень. Загальний обсяг міжнародних нерегулярних перевезень в усьому світі складається з обсягу, виконаного чартерними перевізниками, і обсягу, виконаного регулярними перевізниками. Як і регулярні, міжнародні нерегулярні перевезення підрозділяються на паса-жирські і вантажно-поштові.

Польоти над своєю територією здійснюються відповідно до національних законів і прав, польоти над чужою територією і відкритим морем — відповідно до двосторонніх і багатосторонніх угод між зацікавленими державами. Регулюванням повітряних перевезень займаються різноманітні міжнародні організації. Основним міжнародним органом, що здійснює багатостороннє регулювання світового повітряного транспорту на міждержавному рівні, є Міжнародна організація цивільної авіації (International Civil Organization, ICAO), заснована 1947 року.

Міжнародні залізничні перевезення здійснюються на підставі двосторонніх і багатосторонніх угод, які укладаються відповідними міністерствами держав — учасників угоди. Основним документом, яким оформляється залізничне перевезення вантажів, є залізнична накладна. Міжнародне автомобільне перевезення оформляється автомобільною накладною, що складається у 3-х примірниках і регулюється спеціальною конвенцією.

Отже, перевезення є декількох видів: автомобільне, залізничне, авіаперевезення, та перевезення морським судном. Право на перевезення регулюється Цивільним Кодексом, ЗУ «Про транспорт», ЗУ «Про автомобільний транспорт» та Статутум залізниць.