2.2. Підбір та аналіз літератури та формулювання припущень про причини виникнення проблеми

Навчально-методична та довідкова література

Вачков И.В. Психология тренинговой работы: Содержательные, организационные и методические аспекты ведения тренинговой группы. – М. : Эксмо, 2007. – 416 с.

Книга в себе включає:

• загальне уявлення про тренінг;

• суб'єктна парадигма психологічного тренінгу;

• тренінгові методи;

• типологія тренінгових груп;

• організаційно-методичні аспекти проведення тренінгу;

• опис понад 100 тренінгових ігор, вправ та психотехнік

Водопьянова Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания. – Спб. : Питер, 2008. – 358 с.

Вигорання починається із сильного і тривалого стресу на роботі. У тому випадку, коли вимоги до людини постійно перевищують наявні в неї ресурси (внутрішні та зовнішні), порушується стан психофізіологічної рівноваги. Безперервний або прогресуючий дисбаланс неминуче веде до вигорання, яке виникає в результаті стресу.

Стреси на роботі викликають у людини комплекс негативних переживань, що становить загрозу для здоров'я і стабільності організації в цілому. Некерований стрес - причина вичерпування ресурсів, що призводить до вигоряння.

Розвиток синдрому веде до активізації захисних механізмів, уникненню від виконання роботи: апатії, цинічності, негнучкості поведінки, зниженню значущості результатів професійної діяльності.

Ризик вигоряння попереджає стабільна і приваблива робота, що надає можливості для творчості, професійного та особистісного росту, задоволеність якістю життя в різних її аспектах, наявність різноманітних інтересів, перспективні життєві плани. Рідше «вигоряють» оптимістичні і життєрадісні люди, які вміють успішно долати життєві негаразди і вікові кризи; ті, хто займає активну життєву позицію і спрямовуються до творчого пошуку рішення важких ситуацій, володіє засобами психічної саморегуляції, піклується про наповнення власних психоенергетичних і соціально-психологічних ресурсів.

Знижуює ризик вигоряння сильна соціальна, професійна підтримка, круг друзів і підтримка з боку родини. Рідше «вигоряють» ті, хто працюють в організаціях, де панує потужний корпоративний, або командний.

Зниження ризику вигоряння може бути досягнуто за допомогою різних видів соціальної підтримки.

Стратегії, орієнтовані на турботу про кожного працівника і робочої групи. Частіше всього вони засновані на техніках релаксації і самодопомоги в подоланні стресу, згуртуванні групи.

Пузиков В. Г. Технология ведения тренинга. – СПб. : «Речь»,

2007. – 224 с.

Викладена стандартна програма соціально-психологічного тренінгу, основні процедури, ігри, вправи. Особливості та основні принципи проведення тренінгу.

Фахова періодична література

Бабанов C.А. Профессиональные факторы и стресс: синдром эмоционального выгорания // Новые Санкт-Петербургские Врачебные Ведомости. – 2010. – № 1. – С. 30-35.

Основною причиною емоційного вигорання є психологічна та духовна перевтома. Частіша даним синдромом страждають працівники соціальної сфери. Згоряючих осіб характеризують так: м’які, гуманні, співчутливі, інтроверти, фанатики (одержимі нав’язливою ідеєю). При нечіткій та нерівно розподіленій відповідальності існує високий ризик виникнення емоційного вигорання. Розвитку вигорання також сприяють ситуації при яких групові зусилля неузгоджені а також існує конкуренція. Серед організаційних факторів емоційного вигорання виділяють: високе робоче навантаження, відсутність соціальної підтримки колег і керівництва, недостатня винагорода за роботу, неможливість впливу на прийняття рішень, неоднозначні вимоги до роботи, монотонна і безперспективна діяльність, відсутність вихідних, відпусток та інтересу поза роботою. Серед факторів емоційного вигорання також виділяють такі: недостатня проінформованість щодо професійних обов’язків, відповідальність за інших людей.

Макарова Г.А. Синдром эмоционального выгорания // «Психотерапия». – 2003. – № 11. – С. 1-10.

У статті обговорюються діагностичні критерії, методи профілактики і терапія. Синдром вигоряння являє собою процес поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичної втоми, особистісної відстороненості та зниження задоволення виконанням роботи. Він розглядається як результат стресу сильного на робочому місці.

Вузькоспеціалізована література

Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. –Самара. : Издательский дом "БАХРАХ", 1998. – 672с.

У посібнику представлена методика діагностики рівня емоційного вигорання В.В. Бойко.

Березовская Р.А., Кишка Т.Н. Роль процессуальной мотивации в развитии синдрома выгорания // Выгорание и

профессионализация. –Курск. : Курск, 2013. – 440 с.

Діагностувати вигоряння можна за проявом таких психологічних симптомів як:

• негативне ставлення до роботи (стійке небажання працювати);

• відчуття безглуздості своєї роботи, не значимості і не результативності своєї діяльності;

• втрата інтересу до професійної діяльності;

• зневага до виконання своїх обов'язків (поверхневий і формальний підхід);

• відчуття безперспективності своєї галузі професійної діяльності;

• абстрагування та байдужість до подій;

• перенесення комплексу негативних емоцій на оточуючих;

• «ступор» професійної діяльності, відсутність потреби у професійному рості і розвитку;

• прагнення піти і реалізувати себе в іншій сфері.

Водопьянова Н.Е. Теория и практика противодействия синдрому выгорания // Выгорание и

профессионализация. –Курск. : Курск, 2013. – 440 с.

До ефективних організаційно-орієнтованих методів у подоланні професійного вигоряння відноситься наставництво, супервізерство, проведення дебрифінгу, підвищення кваліфікації, планування кар'єрного росту. Зміни повинні стосуватися 6 основних сфер професійного життя: робоче навантаження, контроль, винагорода, робочий колектив, справедливість, цінності. Важливим аспектом змін є сфера цінностей і нагородження персоналу за роботу. Крім цього в організації повинна проводитися робота з розвитку справедливості і рівності.

Для попередження ризику вигоряння оптимізація організаційної культури включає в себе наступне:

• корпоративний розвиток і згуртування робочих команд;

• розвиток високої організаційної культури та «здорової» атмосфери в трудовому колективі;

• професійна та адміністративна підтримка;

• ефективне керівництво;

• чіткі і ясні стандарти формальної і неформальної поведінки в організації;

• формування корпоративної лояльності;

• наявність перспектив підвищення кваліфікації та кар'єрного росту персоналу;

• справедлива кадрова політика компанії щодо кар'єрного росту, відсутність дискримінації на основі національності / раси, статі, віку;

• чітка і «прозора» (справедлива) система штрафів і заохочень;

• чіткість посадових обов'язків і легітимність влади.

«Боротьба» зі синдромом вигоряння відбувається у сфері особистісного росту та професійної самореалізації.

Internet-джерела

Сапонько Д.М. Аспекты формирования морали и синдром эмоционального выгорания // http://www.psyhodic.ru

Серед ознак синдрому емоційного вигорання виділяють деперсоналізацію, редукцію особистісних досягнень, апатію до виконуваної роботи, деморалізацію. Причинами, що призводять до цих станів є:

• варіативність поведінки та прийнятих рішень обмежується такими факторами, як некомпетентність керівництва, обмеження особистої ініціативи;

• часте пред'явлення аверсивних стимулів у відповідь на прояв креативності обумовлює цинізм, негативізм і деморалізацію.

Заходи для попередження розвитку емоційного вигорання:

1. Поділ процесу роботи на етапи з вказівкою цілей і завдань, по закінченні етапу необхідне обговорення результатів.

2. Створення та підтримка статуту, дотримання професійної етики, що сприяє збереженню незалежності оцінок і стійкості поведінки, розвиток почуття особистої відповідальності і залученості в процесі професійної діяльності.

Формування моралі організації, як форми суспільної моралі здатна попередити розвиток синдрому емоційного вигоряння.

Старченкова Е.С. Псинологические факторы профессионального

"выгорания" // diss.rsl.ru

Інтенсивні міжособистісні взаємодії можуть бути причиною розвитку синдрому професійного «вигорання». Розвитку «вигоряння» сприяють не стільки екстремальні впливи, скільки хронічні робочі стресори середньої інтенсивності. Пролонгований стрес, пов'язаний з хронічним впливом негативних факторів, діє на людину важче, ніж сильні, але одиничні стресори. Емоційні навантаження і пов'язана з ними перевтома, властиві комунікативним професіями, можуть стати причиною розвитку «вигорання». Організації з великою завантаженістю та формалізованістю частіше мають «вигорівших» працівників. Найбільший вплив на рівень «вигорання» має лідерство, комунікації, відповідальність і завантаженість.