5.5 Технологічність складання–розбирання конструкції

Один із важливих напрямів відпрацювання конструкції на технологічність – це забезпечення зручності і простоти процесу складання–розбирання конструкції. Складання конструкції – завершальний і один із найвідповідальніших етапів виготовлення виробу. При виконанні складально–розбиральних робіт використовують, як правило, великий обсяг ручних операцій. Якість складальних робіт, простота та зручність їх виконання суттєво залежить від конструктивних особливостей окремих деталей і вузлів, від їх виконання.

Крім того, процес складання–розбирання конструкції в багатьох випадках певним чином визначає трудомісткість ремонту обладнання. Особливо це стосується бурового і нафтогазопромислового обладнання, яке характеризується специфічними властивостями.

Практикою машинобудування набутий великий досвід проектування і використання різноманітних конструктивних елементів, які підвищують технологічність процесу складання–розбирання виробів. Далі наведено деякі рекомендації і поради з цього приводу.

1) Конструкція обладнання повинна забезпечувати принцип вузлового складання, тобто складання виробу з попередньо складених блоків. Це дає можливість проводити паралельно складальні роботи, що скорочує терміни виготовлення виробу, підвищує ефективність виробництва. Важливо розчленувати виріб на раціональні технологічні вузли, які можуть виконувати певні функції. В такому випадку для оцінки їх якості можна використати більш ефективні способи контролю і випробування.

2) Передбачати в конструкції установочні мітки, контрольні штифти та інші конструктивні елементи для забезпечення певного і єдино можливого відносного розміщення деталей і вузлів, що складаються.

На рис. 5.1 зображено спосіб фіксації взаємного розміщення деталей з використанням контрольного цилінд-ричного штифта. Штифти виготовляють з високовуглецевих конструкційних або легованих сталей з наступним гартуванням до твердості HRC 50 – 55. Робочі поверхні штиф-

тів обробляються до шорсткості Ra 0,32 – 0,63лмкм. В один з отворів циліндричний штифт встановлюють з натягом. Більш повна інформація про установочні штифти міститься в [9].

Рисунок 5.1 – Фіксація деталей (вузлів) з використанням установочних штифтів

3) Забезпечувати (де це можливо) складання і розби-рання спряжених деталей і вузлів без використання допо-міжних монтажних пристроїв. Установлення спряжених деталей повинно здійснюватися шляхом простих переміщень.

4) Передбачувати в конструкції виробу різноманітні конструктивні елементи (отвори, канавки, отвори з різьбою тощо) для спрощення розбирання спряжених деталей і вузлів. Наприклад, конструкцію “а” (рис. 5.2) розбирати незручно. При наявності кільцевого зазору між втулкою і корпусом (рис.5.2, б) або різьбових отворів у втулці (рис.5.2, в) розби-рання конструкції спрощується. Для знімання втулки без перекосів необхідно передбачити в ній не менше трьох різьбових отворів, розміщених один відносно одного під кутом 120^о.

5) Передбачати конструктивні елементи на деталях виробу, які зменшують імовірність неправильного складання конструкції або виключають неправильне складання взагалі.

Роглянемо це правило на прикладі підшипника ковзання (рис.к5.3).

а) б) в)

1

2

Рисунок 5.2 – Приклади використання спеціальних конструктивних елементів для демонтажу втулки з