2) Психогімнастика як метод групової психологічної роботи.

Психогімнастика - це методичний прийом, який використовується в ході усього тренінгу і допомагає вирішувати наступні завдання:

- досягнення ефективності тренінгу;

- виконання поставлених перед тренінгом цілей.

Визначають два типи психогімнастичних вправ:

1.Вправи, спрямовані на зміну стану групи як цілого або стану кожного учасника окремо;

2.Вправи, спрямовані на отримання досвіду, тренінгу, що відповідає змістовній меті.

► До вправ, спрямованих на емоційну атмосферу тренінгу відносяться вправи на створення :

- працездатності групи на початку тренінгу;

- працездатності групи на початку дня;

- на підтримку і відновлення працездатності;

- на зняття тривожності тощо.

► Приклади вправ змістовного плану:

- на встановлення контакту, сприйняття і розуміння емоційного стану іншого;

- на формування навичок прийому і передачі інформації;

- на розвиток навичок слухання;

- на формування зворотного особистісного зв'язку.

3) Гра як метод групової психологічної роботи.

Ігри можна класифікувати залежно від цілей. Завжди важливо поставити запитання: "Чому я обираю саме цю гру? Які цілі переслідую"? Можливо, метою гри буде допомога групі у подоланні труднощів при знайомстві на початковій стадії роботи, а може бути - розвиток певних комунікативних навичок учасників, або ж навчання їх конструктивним способам вираження зворотного зв'язку. Потрібно відмітити, що одні і ті ж самі ігри можуть використовуватися з різними цілями.

Інша важлива основа класифікації гри пов'язана з тим, на яку кількість учасників розрахована та або інша гра. Деякі ігри припускають індивідуальну роботу учасників, інші - роботу в парах, в трійках, в четвірках, в малих групах. Існують ігри, в яких у взаємодію вступає уся група.

Деякі ігри працюють тільки з поведінкою ("поверхневим шаром"), інші - з несвідомими внутрішніми процесами ("глибинним шаром").

! Певний стрес потрібний для ефективного навчання. Стрес сприяє "послабленню" і зміні стійких і звичних способів поведінки. З іншого боку, слід враховувати, що занадто сильний стрес в навчальній ситуації блокує і зміцнює неефективні стереотипні установки.

Час, необхідний для проведення і подальшої оцінки гри, є ще одним важливим класифікаційним критерієм. Існує ряд ігор, для проведення яких вимагається мінімум часу. Є ігри, на які потрібно багато часу, або їх можна використати тільки за відсутності у ведучого і учасників тимчасових обмежень.

Ще одна основа для класифікації ігор - засоби спілкування, які задіюються в ході їх проведення. Існують "вербальні" ігри, у яких учасники розмовляють один з одним, "невербальні", в яких вони взаємодіють один з одним за допомогою "мови тіла". Існують засоби самовираження - малюнки, шуми і звуки, виготовлення тривимірних об'єктів, листи і т. п.

! Ведучий групи повинен піклуватися про те, щоб засоби спілкування час від часу змінювалися.

Деякі ігри вимагають значної структурованості процесу, щоб учасники могли повністю зосередити увагу на проживанні певних способів поведінки і почуттів. Висока міра організованості гри повинна перешкоджати ухиленню учасників від роботи з проблемами.

Ще одно основа класифікації - походження гри. Цей відносно формальний критерій дозволяє зацікавленим ведучим вивчити відповідний напрям психології, отримати додаткову інформацію з літературі.

۞ На початку роботи групи учасники часто виражають свої почуття побічно, за допомогою питань, щоб уникнути ризику, пов'язаного з чіткими та ясними висловлюваннями. Неначе в групі існує деяка норма, що не дозволяє виражати власні враження, реакції й почуття.

► Щоб допомогти групі прояснити для себе наслідки обмежувальної норми, ведучий може, прикладом, сказати: "Схоже, що в групі ми виражаємо власні почуття не у формі висловлювань про них, а швидше за допомогою різних питань. Можливо, в групі існує деяка норма, яка забороняє нам відкрито виражати негативну реакцію. Як ви думаєте"? Таким чином, має місце інтервенція ведучого у формі обережної інтерпретації.

۞ Алгоритм групової роботи в процесі гри:

Крок 1. Аналіз групової ситуації. Ведучий повинен оцінити ситуацію в групі в цілому і потреби кожного учасника, щоб зрозуміти, яким чином він може зробити підтримку групі. На початку роботи групи у ведучого має бути більше активності, ніж пізніше, коли учасники взмозі самі зрозуміти свою ситуацію і зробити потрібні дії.

► Він може запитати себе:

- Яку поведінку я спостерігаю в групі на даний момент?

- Яка мета мого втручання?

Крок 2. Інструктаж учасників. Після того, як ведучий вирішить запропонувати групі гру, він повинен пояснити, що саме слід робити. Досить важливо, щоб етап інструктажу містив в собі наступне:

• Інформацію про цілі проведення гри. Більшість учасників груп почувають себе безпечніше, якщо знають чому ведучий пропонує певну інтерактивну гру.

• Чіткі інструкції про процес. Чим наочніші, лаконічні і переконливі пояснення ведучого, тим швидше учасники будуть готові до співпраці.

► Трапляється, що хтось з учасників намагається заздалегідь проаналізувати гру і обговорити її сенс і мету. За цим може ховатися неусвідомлена спроба перешкоджати проведенню певного експерименту. У такому разі ведучий може запропонувати учасникам спочатку провести гру і тільки після цього обговорювати її доцільність. Якщо хтось з членів групи не хоче брати участь, у нього є право залишитися спостерігачем. Якщо ж велика частина учасників вважає занадто ризикованою участь в грі, то це говорить про недовіру до ведучого, групи або до цього виду навчання.

• Підкреслення експериментального характеру гри. За допомогою деяких зауважень ведучий може сприяти послабленню захисних реакцій учасників.

► Приклад прямої мови: "Спробуйте розглядати усе це, як експеримент і гру. Просто відмічайте свої реакції, думки і почуття".

• Впевнена поведінка ведучого.

• Акцент на добровільності.

Крок З. Проведення гри. На цій стадії ведучий контролює здійснення запланованої діяльності й надає подальші інструкції, роз'яснює неправильно зрозумілі вказівки і стежить за дотриманням часових рамок і правил. І нарешті, він уважно спостерігає за тим, що роблять учасники. Як правило, сам він не бере участі в грі - в цьому випадку учасники почувають себе незалежнішими. Проте, на початку роботи групи він може зрідка брати участь у грі, щоб допомогти групі позбавитися скутості.

Крок 4. Підведення підсумків. Тоді як на стадії проведення гри ведучий може "відступити на задній план", на стадії підведення підсумків, що йде за цим, він повинен знову стати активнішим і допомогти учасникам проаналізувати свій досвід. Діяльність ведучого на цьому етапі сприяє рішенню наступних завдань:

• Керівництво процесом самоаналізу. Після закінчення гри у кожного учасника має бути можливість мовчки подумати про свій досвід.

►Цей процес індивідуального самоаналізу ведучий може полегшити, ставлячи питання, які сприяють усвідомленню учасниками важливих емоційних і інтелектуальних аспектів досвіду: "Що ти пізнав? Які були відчуття? Чи помітив ти звичні для себе способи поведінки"?

• Заохочення обміну досвідом. Після самоаналізу ведучий просить учасників розповісти про свій досвід іншому учасникові, малій групі або навіть усій групі.

► Приклад прямої мови: "Хто хоче розповісти нам трохи про свій досвід"?

• Допомога в усвідомленні особливостей своєї поведінки. Дуже корисно, щоб кожен учасник сам розповів про свій досвід. В цьому випадку він краще зрозуміє свою поведінку, оскільки знатиме, що і як він робить.

►Допомога ведучого повинна передусім полягати в тому, щоб утримати учасника від бажання стати своїм власним поганим психотерапевтом, обгрунтувати і виправдати свою поведінку ("Я поводжуся так, тому що мій батько завжди…"). Замість цього ведучий повинен допомогти йому зрозуміти, як він поводився під час гри та які емоційні і соціальні наслідки цього. Подивившись на групу, ведучий повинен переконатися, що нікого не оцінюють і не засуджують, що кожен той, що бажає може отримати зворотний зв'язок. Ведучий може повідомити групі власні спостереження і - залежно від особистої компетенції і групової ситуації - допомогти обережною інтерпретацією.

• Допомога в знаходженні зв'язку між отриманим в грі досвідом і поведінкою в повсякденному житті. Учасники приходять до групи, щоб дізнатися щось корисне про себе, для свого особистого і професійного життя, і це перенесення досвіду треба почати вже в групі.

►Корисні такі питання: "Що ти робитимеш з цим досвідом в майбутньому? Що б ти зробив по-іншому"?

! Можливі переваги гри:

• Створюють мотивацію до навчання.

• Сприяють розвитку особистості.

• Полегшують введення нових комунікативних і поведінкових норм, що уникають учасники групи або що табуйовані в повсякденному житті.

• Спонукають учасників тренувати певні психологічні навички, а саме: диференційоване сприйняття, відкриту комунікацію, постановку вимог, ухвалення рішень, допомога іншим, співпрацю, пошук можливостей самодопомоги, силу опору, особисту відповідальність.

• Ігри балансують активність учасників, оскільки вони залучають до роботи спочатку пасивних членів групи.

• Знижують тривогу учасників, особливо на початку роботи групи, і полегшують формування групової згуртованості.

• Сприяють зняттю деяких захисних механізмів. Відповідні інструкції у поєднанні з дотриманням групових норм дозволяють моделювання в грі складних форм поведінки.

! Можливі недоліки використання гри:

• Коли ведучий не грунтується на відповідних теоретичних передумовах організації навчального процессу, а також не усвідомлює, за якими мотивами він використовує ті або інші ігри.

• Коли відсутній зв'язок отриманого в іграх досвіду з реальністю (небезпека, існуюча передусім в групах, учасники яких спільно працюють тільки впродовж короткого періоду часу).

• Коли ведучий ховається за грою і не дає учасникам можливості полемізувати з приводу його поведінки і поглядів.

• Коли окремих членів групи змушують брати участь в іграх.

۞ Цілі й механізми досягнення цілей групової роботи:

1. Сенсибілізація навичок сприйняття. Під цим розуміється, що кожен учасник прагне сприймати свої власні чуттєві уявлення, думки, ідеї, бажання, побоювання і потреби більш диференційованим і усеосяжним чином, і що в той же час він розвиває у себе велику відкритість почуттям і думкам оточення.

2. Поглиблення відповідальності за самого себе. Мається на увазі розвиток у учасників груп важливої внутрішньої установки - готовності не пояснювати і не виправдовувати власну поведінку і настрій обставинами своєї біографії або якимись зовнішніми діями, а брати на себе відповідальність за власну життєву ситуацію і поведінку в усіх сферах життя.

3. Відкрите вираження почуттів. В процесі групової роботи учасники дізнаються, що відкрите вираження власних почуттів не лише допускається, але й підтримується іншими людьми.

4. Усвідомлення власних мотивів. У психологічних групах перед ведучим стоїть мета розвивати у учасників готовність і здатність говорити з іншими людьми про екзистенційні проблеми і перевіряти ціннісні уявлення.

5. Прийняття себе. Під цим мається на увазі, що учасники приймають самих себе, розвивають самоповагу і усвідомлюють, як вони реагують на відмінності між ідеальним і реальним Я.

6. Прийняття інших. Під цим розуміється повага і терпимість до думок, почуттів і стилю життя інших людей. Це - установка, що дозволяє кожному відчувати менш відповідальності за інших, менш маніпулювати ними.

7. Контакт і кооперація з іншими людьми. Мається на увазі, що кожна людина не лише розвиває відповідальність за самого себе, розвиваючи свою автономію, але одночасно і усвідомлює той факт, що він може реалізувати себе тільки у контакті з іншими людьми.

8. Міжособистісна відкритість. Після участі в психологічній групі учасники можуть помітити, що стали спілкуватися відкритіше, стали довіряти іншим, менш ховатися від прямого вираження своїх думок, ідей і бажань. В той же час вони усвідомлюють те, що занадто висока міра відвертості може бути також шкідливою для міжособистісних стосунків, як і занадто низька.

Механізмами досягнення вище означених цілей вважають:

• Сприйняття власних почуттів.

• Пряме вираження почуттів.

• Відкритість.

• Зворотний зв`язок.

! Важливо, щоб після негативно-критичного зворотного зв'язку обов'язково була також виражена і позитивна.

• Наявність когнітивного аспекту навчання.

• Переживання близькості з іншими.

• Можливість надавати допомогу іншим людям.

• Спостереження за іншими учасниками групи.

• Знаходження подібності з іншими.

• Експериментування з власними характеристиками особистості.

• Підтримуюча позиція ведучого групи.