Духовно-світоглядові основи виховання

Система виховання мусить опертися на одноцілому світоглядові, виходячи з духа, надбань і потреб даної нації та духа епохи. Бо виховання мусить здавати собі справу з одної сторони з тих національно-суспільних сил, з тої історичної дійсності і з того людського матеріалу, який має відповідно формувати серед даної національно-історичної дійсності, а з другої сторони мусить мати перед собою виразний образ людини й цілого життя, в ім’я яких вартостей та ідей, для яких завдань і яку нову дійсність має формувати, що і як має робити. Дальше без одноцілого всеобіймаючого світогляду, без системи вартостей, ієрархії цілей і потреб виховання затратило б свою суцільність і органічність та зв’язок зі завданням і потребами й розвоєвими процесами життя, а стало б механічним зліпком різних вчень і методів, стало б експериментуванням на душах молоді, витворюючи хаос почувань і поглядів, роздвоєння душ і характерів. Уявімо собі, що було б, коли б програма й система виховання й навчання узгляднювали й мішали зі собою ідеалізм і матеріалізм, крайній індивідуалізм, лібералізм і механічний колективізм, націоналізм і соціалізм, пацифізм і інтернаціоналізм, релігійність і безбожництво. Бо є неможливо виховати суцільні сильні характери й формувати сильні особовості, а тим більше суцільну національну духовність без одноцілого всеобіймаючого світогляду, без одноцілого синтезу вартостей.

Вибір світогляду залежить у великій мірі від характеру й духовності, наставлення волі й почування, від духа нації й епохи, від завдань, які собі ставить дана суспільність і людина. З одної сторони духовність, стан волі й почувань і дана національно-історична дійсність впливають на формування світогляду, а з другої сторони світогляд своїми вартостями впливає на якість, наставлення, спрямування і кристалізацію волі, почувань, думання й діяння, впливає на якість і наставлення характеру, залежно від того, які ідеї, які вартості й які завдання ставить перед людиною, пр. буддизм у великій мірі вплинув на характер, духовність і життя індійців.

Виховання характеру

Що ж таке характер? Це сталість і єдність психічних вроджених і набутих властивостей і сил волі, почувань, інстинктів, пристрастей і думки на підставі спільних провідних засад, що проявляються в сталості й консеквентності поступування та в сталості реагування на побудники оточуючого, внутрішнього і зовнішнього життя. Пробним каменем суцільності характеру це сталість діяння, життєва постава й чинність по лінії певних засад, оперта на сталості волі.

Саме на тім полягає зміна характеру даного народу, що під впливом великих потрясінь, революцій чи війни, національного пробудження і відповідно поставленого виховання розбуджуються і визволяються відповідні психоволеві енергії й почування, кладеться сильніший натиск на дану сторінку психічного життя на волю чи розум, на відповідні почування й думки, дальше відповідно ті психічні сили та схильності наставляються в ім’я відповідних вартостей і завдань, їх відповідно оформлюється.

Сила і якість характеру залежить від вартості ідей і завдань, яким віддається людина й суспільність і від сили й наставлення волі й енергії чину.

Сила і якість характеру залежить від стану й якості волі, активності чину і праці та від цінностей, ідей і засад, для яких живе. Тому зовсім слушно сучасна волюнтаристична психологія й педагогія та «школа праці», уважає підставовим первнем психічного і суспільного життя волю та її активність, а людину означує в першу чергу, як діючу істоту.

В сучасній педагогії сила і якість волі, сила, якість і скристалізованість почувань, єдність і шляхетність провідних засад і ідей, та активність людини і національно-суспільні завдання грають першорядну роль. Тому формування сильних суцільних характерів, плекання сильної суспільно-активної волі, підпорядкованої ідеям і національно-суспільним завданням є засадничим завданням виховання.

Характер, світогляд і мораль творять одну нерозлучну цілість з національно-суспільним життям.

При розгляданні теорії та практики виховання і при встановлюванні виховних завдань і вартостей та програми й методики навчання, мусимо вийти з даної духовно-моральної, культурної та суспільно-історичної дійсності та національно-суспільних завдань і потреб.

Мусимо здати собі справу на чому стоїмо, серед якого духовно-суспільного середовища находимося, з яким людським матеріалом маємо до діла, якими засобами й надбаннями розпоряджаємо, що маємо усунути й викорінити та врешті, що маємо з того людського матеріалу зробити, куди його спрямувати, які завдання його чекають, яким він має бути, яку дійсність має творити.

При тому слід вистерігатися двох крайностей, мовляв, людська психіка – це незаписана карта, отже з кожного можна зробити, що хочемо: митця, поета, маляра, музиканта, коли вже змалку будемо відповідні схильності розбуджувати й відповідно спрямовувати, як також треба вистерігатися другої крайності, мовляв характер людини є згори визначений дідичністю (біологічно) або суспільними відносинами, отже виховання не має нічого іншого до роботи, як нищити свободу вияву вродженим схильностям і тільки дати певну кількість і якість знання. Так само не відповідають правді індивідуалістично-інтелектуалістичні теорії, що людина зі своєї природи є доброю, тільки її викривлюють і псують суспільні відносини, тому завданням виховання мало б бути – розбудити й визволити вроджені схильності й уможливити їм розвиток (пр. теорія Руссо – «Еміль»). Якщо б люди родилися тільки добрими, то як могли б їх псувати ті суспільні відносини, що вони їх самі творять?! Заворожене коло.

Безперечно, людина приходить на світ з певними вродженими схильностями, але цей сирий матеріал немов руда в землі, який треба відповідно перетопити, обробити й оформити, немов різьбар з мармуру чи металу виковує статуї. Вартість статуї буде залежати від того, з якого матеріалу (дерева, каменя, мармуру чи металу) її робимо, від здібностей та праці майстра, від цілей та ідей, що натхнули різьбаря.

Суспільні відносини не є тими формами, в яких вливається сирий матеріал вроджених схильностей. Кожний є різьбарем свого характеру, залежно від вроджених схильностей і здібностей та власної праці серед впливів і нуртуючих ідей національно-суспільного середовища. З пересічної людини найкраще поставлене виховання і суспільне середовище не зробить Наполеона, Гете чи Канта; великість і творчість індивідуальності залежить від вроджених задатків. Але вартість, характер і активність людини залежить від власної праці, виховання і родинно-суспільних впливів. Трудно виховати сильні та здорові характери в занархізованій та здеморалізованій суспільності прим. у Мексиці чи деяких державах Пд. Америки. Як рівно ж тяжко виховати сильні й творчі характери в закостенілій, пасивній суспільності пр. в Китаю та Індіях.

Національно-суспільне життя, суспільний лад, ідеї, вартості й історичні завдання Англії, Франції, Італії, Німеччини чи Японії впливають на формування характеру своїх членів. Настільки характери англійця, француза, італійця, німця чи японця різняться між собою, наскільки є відрубні національні характери, історичні переживання й завдання та суспільні відносини тих поодиноких націй. Як також сила й доля тих поодиноких народів залежить від того, як поставлене у них виховання, як, та в ім’я яких цінностей і завдань виховують своє молоде покоління. Пр. це не маловажний такий висказ, що французько-німецьку війну 1870р. виграв німецький учитель не менше від німецького вояка чи Бісмарка й Мольтке. Або, що могучість Англії залежить від того, як вона виховує свою молодь (Демолян – «Сила виховання»). Доля Франції є не менше в руках матерів й учителів, як вояків і політиків. Тому при вихованні мусимо брати під увагу вроджені властивості даного народу й людини, узгляднюючи величезну роль крипто-психічних енергій підсвідомості, національно-суспільне середовище і вартості та завдання, що перед нами, щоби не виховувати людей по таким зразкам і до такого культурно-цивілізаційного і суспільного ладу, що вже існує, бо життя постійно змінюється і розвивається пр. теперішнє виховання. Тому при вихованні треба узгляднити ті розвоєві процеси: ріст людини і розвиток суспільно-історичного ставання на підложжі даного духовно-суспільного ґрунту та вроджених властивостей людини.