Націоналізм і класократична доктрина липинського. Революція і реакція

Як демолібералізм і соціалізм, так класократична доктрина трудової аристократичної монархії є штучною доктриною, що не відповідає українським відносинам, потребам і змаганням. Вона опирається на таких засадничих підставах: територіальному патріотизмі, аристократизмі, консерватизмі, трудовій дідичній монархії, класократичній селекції проводу довкруги поміщицького хліборобського ядра. Класократичної організації суспільства й господарства і на політичній концепції союзу трьох Русей.

Не почуття, свідомість, вірність і відданість національній спільноті, боротьба і праця для її сили й розвитку опреділює приналежність до української нації, але земля, сам факт замешкання і зв’язок з українською землею приміром польських і московських поміщиків спонукає їх до будування української держави. Тут рішає не нація і боротьба за неї, але земля. Чи той увесь зайшлий чужий елемент, що мешкає на українській землі, як поляки, москалі, жиди, мадяри, чехи, румуни, приніс коли небудь добро для українського народу, чи лише його коштом, соками його землі та праці жирував і жирує, як колись польська шляхта, або московське чи москвофільське дворянство?! Про це хіба не треба багато розписуватися і говорити. Самі факти аж надто наглядно били і б`ють по плечах спрацьованого українського народу, якому загарбали його прадідівську землю чужі зайди і живляться багатством його землі, коштом його родин і дітей, відбирають йому землю, хліб і працю й жирують на його кровавиці. Колись так робили польські поміщики й урядники, або царські дворяни й чиновники, а тепер те саме роблять, тільки під іншою фірмою, большевицькі комісари, московські й жидівські зайди.

Також відновлення родової поміщицької аристократії, довкруги якої має об`єднатися весь хліборобський клас, нація і держава є шкідливе. Ті недобитки польського поміщицтва, московського, змосковізованого і українських  «білих круків», вже раз виказали свою руйнуючу, назадницьку й крайньо шкідливу роботу в часі гетьманату Скоропадського, закарбовану на плечах українського народу шомполами карательних отрядів і співпрацею з ворожими Україні білогвардійцями.

Як може бути проводом і державотворчим елементом здеградована розбита родова арестократія, яка керується інтересами своєї касти, яка вже раз своєю шкідливістю, розкладаючою роботою спричинилась до упадку старої Польщі та Росії. До слабкості Франції перед французькою революцією і яку змела так легко з поверхні життя демоліберальна і соціалістична революція в Німеччині.

Сама засада родової аристократії спричиняється до витворення родової кастовості, засклепленості й закостеніння класової боротьби, бо не дасть здорової селекції найкращих, найактивніших елементів з усіх верств. Тож принцип трудової дідичної монархії не спасе України, як не спас в 1918р., навпаки, період Скоропадського причинився у великій мірі до упадку української держави, бо представив молоду українську державність як чорну реакцію і знаряддя в руках поміщиків і царських чиновників, з чого скористалиcя большевики.

Сила народу і його визволення залежить не від самої форми державного устрою монархії чи республіки, але від монолітності й зорганізованості цілої нації довкруги сильного проводу й спільної великої ідеї. Сам принцип трудової дідичної монархії не спасе й не визволить Україну, й не запевнить її сильної державної влади внутрі й назовні. Це залежить від сили й зорганізованості нації й проводу.

Не раз принцип дідичної монархії спричинився до роздрібнення Німеччини й Італії на дрібні князівства, коли поодинокі монархи та князі розпоряджалися своїми краями й народами, як своєю власністю. Також і «недоношений гетьман» Скоропадський пробує торгувати українськими землями. Карпатську Україну хотів продати мадярам, а Донеччину чи Кубань відпустити донським козакам, щоби створити якусь Козакію.

Дідична монархія може бути зовнішньою формою й символом єдності й тяглості держави, зокрема імперії, як наприклад Італії, Англії, Японії, колись Німеччини. Одначе треба здати собі справу, що не завдяки династії Англія, Японія чи Італія стали сильними, але завдяки англійській, японській чи італійській національній спільноті, яка є підставою могучості тих імперій, а монархія лише зовнішньою формою єдності. Не династичний принцип об`єднав і визволив Італію, Німеччину, балканські народи, Польщу, Україну, Ірландію, але національний. Династичний принцип Австрії, Туреччини і Росії не витворив нових націй та не зумів знищити поневолених народів. Національний принцип і живучість нації були сильніші від династичних форм. Національна революція була сильніша від реакції.

Декого може збаламутити це, що національне визволення Італії зв`язане з сабавдською династією, а національне об`єднання Німеччини відбулося довкруги пруської династії. Династії були лише зовнішнім символом для національного визволення й об`єднання. Адже той самий династичний принцип не давав змоги з`єднатися Німеччині з Австрією в одну велику соборну націю, доки не здобув влади націонал-соціалізм. Тут вирішним є не династичний принцип, лише національний.

Династична форма є пригожа в імперіальних державах, коли під берлом одного монарха: короля, імператора, цісаря чи царя намагається вдержати підбиті народи, як колись Рим, опісля Англія, княжа Україна, Росія, ягайлонська Польща і т.п. Нові держави не постають на підставі династичного принципу, але способом Цезаря, Наполеона, Хмельницького. Здібні, сильні індивідуальності здобувають собі в боротьбі владу і провід над племенем і «коронують себе самі». Тому не принцип трудової дідичної монархії буде підставою визволення і опорою сили української держави, але сила національної спільноти й сильного проводу, що веде український народ до революційної боротьби й перемоги.

Український націоналізм не ломить копія за устроєві форми, які змінюються залежно від положення і розвитку нації, але бореться за сильну верховну владу нації та проводу. На місці трудової монархії в час здобування та закріплювання української держави український націоналізм ставить національну диктатуру, оперту на зорганізованості цілої нації, на націоналізмі й одній політичній організації, що запевнить силу всередині й назовні. Опісля устроєвою формою буде авторитарна націократична республіка з верховною владою голови держави, з сильною виконавчою владою й національним представництвом усіх верств у законодавчих установах.

Консерватизм, як дальша підстава класократичної доктрини Липинського, не є творчою, лише повторюванням і наслідуванням пережитих форм. Український націоналізм намагається відродити й визволити сильні, героїчні володарські первні з глибини української історії й видобути з-під попелу традиції. Але це не сміє бути музейним переховуванням старих мечів, пам’яток, одежі й рукописів. Традиція мусить бути живою, діючою, динамічною силою, а не музейництвом і муміфікацією. Україні треба не консерватизму, але революційно-творчої натуги, щоби визволити всі дрімучі й здавлені сили та спрямувати до боротьби та праці.

Не консервативна ідея, консервативний дух, політична концепція консерватизму розбудить, пірве й оформить нові сили, лише революційна ідея, революційно-творчий дух. Англія може собі дозволити налюксус консерватизму, бо вона має що зберігати, консервувати. Але ми мусимо все наново здобути у революційному зриві. Не консерватизм Китаю чи Індій, ані не македонізація чи мексиканізація є для нас мірилом, але революційна натуга, що визволяє й оновлює та творить підстави під нове життя. Тому ми мусимо протиставитися всяким консервативним реакційним впливам і намаганням повторювати чи наслідувати старі пережиті форми. Класократична доктрина Липинського дає хибне розуміння нації, яку творить і опреділює держава. Тому української нації нема як довго не постане українська держава. Чи державна форма колишньої Австрії чи Росії була підставою і мірилом окремішності нації?!

Знову ж, класократичний метод організації нації, держави, суспільності, й селекції проводу довкруги поміщицького ядра та трудової монархії на підставі територіального патріотизму й аристократизму доведе до кастовості, боротьби класів, суспільної несправедливості й нездорового добору проводу. Мірилом вартості проводу є не матеріальний стан посідання, приналежність до якогось класу, але його вартість і праця.

Не родова аристократія, оперта на класовому принципі, але аристократія праці. Не класократія, але націократія, організація всіх верств на національно-професійній підставі. Бо станове, класове чи професійне оформлення без національної підстави й державного контролю та зверхності може роздрібнити ціле життя й засклепити в поодинокі стани, як у часах середньовічних цехів, у поодинокі класи, як у капіталістичній системі, чи в поодинокі професії. Як у совіцькій механічній системі чи в анархо-синдикалізмі. Національна спільнота є підставою, держава копулою єдності всіх верств і професійних організацій в одну органічну цілість. Стани чи професії не сміють бути окремими, в собі замкненими колюмнами національно-державного храму, але органами й чинностями одного національного організму.

На місці класократії український націоналізм дає націократію, національний солідаризм праці, єдність національної спільноти, обов`язок праці та служби нації, солідарність і суспільну справедливість. Класократична система допровадила б на Україні до віднови нетрудових поміщицьких земель коштом українського працюючого народу, а в промислі й торгівлі довела б до повстання капіталізму, визиску, класової нерівності й егоїзму.

Знову ж, політична система «союзу трьох Русей» довела б до узалежнення України від Росії. Україна мусить змагати до розвалу російської імперії і до перебудови Сходу Європи на вільні держави в порозумінні й оперті об Україну. Переяславська угода уможливила Росії встрявати в українські справи й натискати щораз більше на Україну. Український нарід кров`ю й залізом розтинав усякі союзи та зв`язки з Росією під Конотопом, на кривавому побоєвищі Полтави й всенаціональним повстанням проти гетьмана Скоропадського, що проголосив федерацію з царською Росією. Всякий союз, угода чи федерація з Росією білою, червоною чи демократичною кінчиться узалежненням і підбоєм України. Не союз з Росією, але цілковитий розвал російської імперії і постійне шахування від Балтики по Кавказ і Балкани – оце передумова української державності. Концепція балтійсько-кавказького порозуміння в оперті о Чорне море й Балкани при рівновазі впливів Англії, Італії, Німеччини й Японії з виключенням Росії та проти Росії. На сході Європи – ми, як за часів Володимира Великого і в концепції геніального гетьмана Хмельницького, що хотів відірватися від загрозливого союзу з Росією.

Демолібералізм, соціалізм і класократія гетьманату Скоропадського вже раз зруйнували українську державу. Чи можемо позволити, щоби це повторилося вдруге?! Не Україна для нас, але ми для України! Український націоналізм не позволить експериментувати на живому тілі української нації й коштом українського народу різним доктринам і партійним програмам, принесеним із чужого ґрунту, як демолібералізм, соціалізм, большевизм і класократична реакція. Вони перейшли до історії з прокляттям нової великої руїни. Ми мусимо їх вирвати з українського ґрунту як шкідливий бур`ян і спорохнявілі дуплаві дерева і спалити в огні революційного духа, ідеї і чину, як колись палили поганських ідолів, коли хочемо, щоби не повторилася нова руїна України.