55.Поняття законів і їх методологічне значення для медицини.Закон єдності та боротьби протилежностей

Уявлення про суперечливість розвитку всього сутнього виникло ще в давнину (в VI ст. до нашої ери). Фалес Мілетський вважав, наприклад, що навколишній світ складається з різних начал: рухомого й нерухомого, холодного й теплого, мокрого й сухого, світлого й темного, видимого й невидимого, земного й небесного, скінченного й нескінченного. Геракліт, на відміну від Фалеса, вважав, що суперечливі начала притаманні самим речам. На думку Геракліта, все в світі складається з протилежностей. Їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визначається внутрішня гармонія речі. Геракліт пояснює цю тезу відомим прикладом лука. Обидва дугоподібних кінці лука намагаються розігнутися, але тетива стягує їх, і ця їхня взаємна напруженість утворює вищу єдність, Боротьба протилежностей є загальною, вона становить, за Гераклітом, справжню справедливість і є умовою існування упорядкованого космосу. Гегель високо цінував ідеї Геракліта про боротьбу та єдність протилежних начал. Він підкреслював, що використав усі ці ідеї грецького філософа у ході розробки своєї концепції суперечностей. Суперечність, за Гегелем, є взаємодією протилежних сторін, і "принципом будь-якого саморуху". Гегель першим сформулював теоретичне уявлення про суть взаємодії протилежностей як закону розвитку всього сутнього. Закон єдності та боротьби протилежностей відображає дуже важливу, особливість об'єктивної дійсності, котра полягає в тому, що всі її предмети, явища і процеси мають суперечливі моменти тенденції, сторони, що борються і взаємодіють між собою.

Для сучасної наукової медицини певне значення має розгляд проблеми хвороби як єдності та боротьби протилежностей: пошкодження фізіологічних механізмів під впливом надмірних подразників та активізації захисно-компенсаторних механізмів.

Ще І.П.Павлов підкреслював, що в кожній хворобі необхідно розрізняти власне патологічні, руйнівні процеси, пошкодження фізіологічних механізмів та протидію організму цьому пошкодженню, так звану «фізіологічну міру» проти хвороби, під якою він розумів комплекс реакцій організму, спрямованих на звільнення від пошкодження. М.Амосов стверджує, що хвороба не обмежується лише розвитком. У такому випадку всі хвороби були б смертельними. Отже, хворобі властиві дві протилежні тенденції –руйнування зв’язане з надмірним подразником, та відновлення під дією захисних сил організму.

Закон взаємопереходу кількісних та якісних змін. Цей закон розкриває внутрішній механізм розвитку, появи нового. Він відповідає на питання: як здійснюється розвиток? Основний зміст цього закону можна сформулювати так: накопичення кількісних змін у будь-якого об’єкту закономірно приводить до його якісної зміни.

Якість проявляється через властивості. Якісна визначеність біологічного виду, наприклад, розкривається не безпосередньо, а лише через вивчення його властивостей, головною з яких є обмін речовин з навколишнім середовищем. Щодо якісної специфіки явищ живої природи то вона відображена у поняттях генотип та генофонд, вид та популяція, прогрес та регрес, біосфера та біоценоз. Разом з тим для живого організму характерні такі властивості, як подразливість, мінливість, відтворення собі подібного, здатність синтезувати білки. Втрата тієї чи іншої властивості не приводить до зміни якості речі.

Усім явищам об’єктивної дійсності властива не тільки якісна, а й кількісна характеристика.

Поступове накопичення кількісних змін приводить до виникнення до нової якості.

Медицину, наприклад, визначають як науку про здоров’я та хвороби людини. Так було і в часи Гіппократа, так і буде в найближчому майбутньому.

38

Категорії «здоров’я» та «хвороба» несуть у собі соціально-біологічні характеристики людини. Велике значення для медицини має вірне уявлення про якісні характеристики хвороби, про ті характеристики хворого організму, які відрізняють його від здорового.

Закон заперечення заперечення показує напрям розвитку, чи існує зв’язок між тим, що змінилося і тим, що знову виникло? Відповіді на ці питання складають зміст третього закону діалектики. Закон заперечення заперечення визначає напрямок, форму, а також наступність розвитку природи, суспільства та людського мислення. Основною категорією даного закону є «заперечення» того, що є не життєздатним, що потрібно змінити.Однією з форм заперечення є смерть. Діалектичне заперечення – це не повне знищення речі, а її перетворення у нову із збереженням і перетворенням деяких рис старої якості. Діалектичне заперечення показує, що між старою і новою якістю існує взаємозв’язок. Так, у живій природі дія цієї закономірності виявляється у повторюваності спадкової (генетичної) інформації.

Специфічна структура ДНК, строго визначене чергування чотирьох її нуклеотидів, що передаються з покоління у покоління, забезпечують точну передачу спадкових ознак попередніми поколіннями. Саме в цій передачі генетичної інформації проявляється та здійснюється наступність та історична повторюваність між віджившими та виникаючими формами живого. Складний характер набуває заперечення у розвитку живої природи, людського організму. Так, обмін речовин неможливий без постійного оновлення структур та складу живого. На протязі доби в людському організмі руйнується приблизно 350-450 млрд еритроцитів, поступаючись новоствореним.