ВСТУП
В сучасних умовах господарювання одним з головних завдань є перебудова господарського механізму і вдосконалення системи управління на всіх рівнях. Це означає, що ринкова модель відносин змушує підприємства здійснювати ряд заходів щодо забезпечення адекватності сучасного обліку та аналізу ринкових перетворень, які зумовлюють необхідність пошуку нових форм та методів дослідження господарської діяльності.
З розвитком інтеграційних процесів в українській економіці питання, що пов’язані з удосконаленням принципів побудови фінансової звітності українських підприємств, методики обліку, набули особливого значення, не тільки з точки зору їх відповідності потребам ринкових відносин, а й вимогам міжнародних стандартів. Разом з тим, питання гармонізації національних та міжнародних стандартів обліку і звітності в нашій країні стоїть досить гостро. Першими заходами на цьому шляху стало прийняття нових положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні. На сьогоднішній день процес гармонізації триває, і наближення системи бухгалтерського обліку в Україні до вимог міжнародних стандартів, що є однією з умов входження України до ЄС, є особливо актуальним. Отже, сучасні умови вимагають оптимізації ведення обліку запасів, зокрема малоцінних і швидкозношуваних предметів, підприємства, що обумовлює необхідність додаткового наукового вивчення цієї проблеми.
Раціональна політика удосконалення управління запасами дозволить підвищити фінансову стійкість, платоспроможність підприємства та зацікавленість інвесторів, збільшити ринкову вартість підприємства, тобто зробити ефективним функціонування фірми на внутрішньому та міжнародному рівні.
Дослідженню проблем організації та методики обліку та аудиту виробничих запасів приділили увагу у своїх працях вітчизняні вчені-економісти: Білуха М.Т., Бутинець Ф.Ф., Голов С.Ф., Давидов Г.М., Завгородній В.П., Кузьмінський А.М., Кужельний М.В., Павлюк І.В., Савченко В.Я., Сопко В.В., Ткаченко Н.М., Усач Б.Ф., Швець В.Г. Вагомий внесок у вирішення зазначених проблем внесли такі зарубіжні вчені: Андрєєв В.Д., Антоні Р.Н., Гуслякова Т.І., Костюк П.А., Міддлтон Д.Р, Нідлз Б.Є, Робертсон Дж., Романов А.Н. та Одінцов Б.Є., Шифман З.Б. та інші.
Проте, низка проблем організації та методики обліку та аудиту малоцінних та швидкозношуваних предметів на виробничих підприємствах після переходу на Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО) залишаються невирішеними, що потребує подальшого узагальнення та дослідження наукових і практичних надбань, що свідчить про актуальність теми дослідження.
Метою дипломної роботи є узагальнення організаційних і методичних засад обліку та аудиту малоцінних та швидкозношуваних предметів на машинобудівних підприємствах для забезпечення їх ефективного функціонування за сучасних умов господарювання.
Для досягнення мети дослідження поставлені наступні завдання:
дослідити поняття та види малоцінних і швидкозношуваних предметів, напрями їх класифікації;
визначити завдання обліку та аудиту малоцінних і швидкозношуваних предметів з метою приведення їх у відповідність вимогам ринкових відносин;
провести характеристику фінансового-господарської діяльності підприємства, постановки обліку та аудиту;
уточнити критерії визнання та оцінки малоцінних і швидкозношуваних предметів;
визначити методику синтетичного та аналітичного обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів;
розкрити відображення інформації про малоцінні і швидкозношувані предмети у фінансовій звітності;
обґрунтувати напрями удосконалення обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів;
дослідити організацію і планування аудиту малоцінних і швидкозношуваних предметів;
визначити методику проведення аудиту малоцінних і швидкозношуваних предметів на підприємстві;
обґрунтувати шляхи поліпшення використання малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства.
Об’єктом дослідження виступають малоцінні та швидкозношувані предмети машинобудівних підприємств.
Предметом дослідження є методичні та організаційні аспекти відображення в обліку та проведення аудиту малоцінних і швидкозношуваних предметів.
Суб’єктом дослідження обрано Державне підприємство завод “Електроважмаш” (далі – ДП завод “Електроважмаш”).
Теоретичною та методологічною основою дипломного дослідження є застосування діалектичного методу пізнання економічних явищ і категорій та системного підходу до розкриття економічної сутності МШП в обліку та аудиті. При вивченні окремих питань застосовувались наукові методи пізнання: методи індукції та спостереження - для збору, систематизації і обробки інформації для проведення дослідження; дедуктивний та графічного зображення даних - у процесі теоретичного осмислення проблем; моделювання, групування, узагальнення та порівняння – з метою розробки пропозицій щодо вдосконалення організації і методики обліку та аудиту МШП.
Інформаційну основу дослідження становлять Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів та інші нормативно-законодавчі акти та галузеві інструкції, щодо регулювання операцій з МШП, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, а також дані Державної служби статистики України та звітність ДП завод «Електроважмаш» за 2010-2012 рр.
Дипломна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи викладено на 114 сторінках комп’ютерного тексту, в тому числі 19 таблиць, 13 рисунків та 72 літературних джерела.
Розділ 1 теоретичні основи обліку та аудиту малоцінних та швидкозношуваних предметів
1.1. Економічна сутність, визнання та оцінка малоцінних та швидкозношуваних предметів
Власність підприємств і комерційних структур матеріалізується в майні.
Майно у всіх його видах, яке належить підприємству, називається його активами. Активи являють собою економічні ресурси підприємства, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, і використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому.
А економічна вигода – це потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. До того ж актив може бути відображений в Балансі (Звіті про фінансовий стан) за умови, що його оцінка може бути достовірно визначена. Таким чином, якщо при надходженні ресурсів підприємство має надію отримати в майбутньому економічні вигоди від їх використання, воно відображає вартість таких ресурсів у складі своїх активів. В іншому випадку їх вартість списується на витрати періоду.
В залежності від характеру участі в господарському процесі та швидкості обороту виділяють необоротні та оборотні активи підприємства. Відповідно до НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», оборотні активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати Балансу.
Формування оборотних активів підприємства пов’язане з трьома основними етапами його розвитку:
створення нового підприємства. Це найбільш складний етап формування оборотних активів;
відтворення кількісного та якісного складу оборотних активів для забезпечення нормального функціонування підприємства, а також розширення, реконструкція та модернізація діючого підприємства. Цей етап формування оборотних активів можна розглядати як постійний процес розвитку, розширення активів;
формування нових структурних підрозділів діючого підприємства.
Оборотні активи за своєю природою мають певні особливості.
До позитивних особливостей можна віднести наступні:
високу ліквідність, в тому числі їх частка знаходиться у вигляді готових засобів розрахунку (грошові активи);
високий потенціал структурної трансформації, тобто можуть бути легко перетворені з одного виду в інший при регулюванні грошового та матеріального потоку;
легкість управління.
Поряд з перевагами оборотні активи мають також недоліки, а саме:
частина оборотних активів, яка знаходиться у грошовій формі, в значній мірі схильна до втрати вартості в процесі інфляції;
тимчасово вільні оборотні активи в формі грошових коштів генерують менший прибуток у порівнянні з тимчасово вільними необоротними активами, а надлишкові матеріальні оборотні активи не тільки не генерують прибуток, але й потребують додаткових втрат на їх збереження;
мають місце втрати запасів товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з їх природним убутком тощо.
У складі оборотних активів велику питому вагу мають запаси, якими розпоряджається підприємство. А, згідно П(С)БО 9 “Запаси”, до складу запасів віднесено малоцінні та швидкозношувані предмети (МШП), які використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він перевищує один рік.
До набрання чинності Законом України від 16.07.99 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік i фінансову звітність в Україні» за п. 47 Положення про організацію бухгалтерського обліку i звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 250 існувало дві критерії віднесення предметів до малоцінних: термін служби i вартість. Термін служби не повинен був перевищувати один рік. Гранична вартість періодично змінювалася (збільшувалася) i останнє її значення дорівнювало 1000 грн.
На сьогодні облік МШП регулюється П(С)БО 9 «Запаси», згідно з яким малоцінні та швидкозношувані предмети використовуються протягом не більше одного року. Таким чином, для віднесення предметів до МШП використовується один критерій – термін їх служби. Предмети терміном служби більше року до МШП, що враховуються у складі запасів, не відносяться.
К. Маркс так висловлювався щодо місця запасів у npoцeci виробництва: «Щоб процес виробництва протікав безперервно — цілком незалежно від того, чи поновлюється цей запас щоденно або тільки через певні строки, — необхід¬но, щоб на місці виробництва постійно знаходився великий запас сировини i т. ін., ніж той, який споживається, наприклад, щоденно або щотижня. Безперервність процесу вимагає, щоб наявність необхідних для нього умов не зале¬жала ні від можливих перерв при щоденних закупках, нi від того, що товарний продукт продається щоденно або щотижня, i тому тільки не регулярно може перетворюватися назад в елементи його виробництва...» [цит. за 5 с.8].
Сонко В. Розкриває твердження запаси з боку накопичених ресурсів,що перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва. Фактично, вважає він, зміст тут зовсім інший, запаси — це сукупність матеріальних благ, вироблених невідомо для чого й кого, які навряд чи колись взагалі будуть використані за призначенням [21, c.56] . А відбувається це тому, що ці запаси заготовляв, зберігає зовсім не той, хто їх у майбутньому споживатиме. А тому заготівник (держава) заготовляє те, що йому заготовляти зручніше i вигідніше, а зовсім не те, що може знадобитись конкретним споживачам — підприємствам, організаціям, тим більше, окремим громадянам.
Основним завданням збільшення ефективності промислового виробництва має стати не орієнтація на обсяги виробництва, а на ринковий попит. Тобто, на відміну від державно-монополістичної системи господарювання, яка ґрунтувалась на принципі «продавати те, що виробляється» ринкова система має ґрунтуватись на принципі «виробляти те, що продається» [17, c.121].
Чаюн І.Ю., Бондар І.Ю. виділяють запаси, як матеріальні ресурси необхідні для забезпечення розширеного відтворення, обслуговування сфери нематеріального виробництва та задоволення потреб населення, які зберігаються на складах або в інших місцях з метою їх наступного використання [32, c.44].
Лень В.С., Гливенко В.В. вважає, що створення запасів, їхнє збереження, витрачання i поповнення характерних для вcix видів господарської діяльності - від домогосподарства до економіки [4, с.112]. Різні вироби або ресурси, які безпосередньо не використовуються в даний момент часу, можна вважаться запасами. Тому проблемами управління запасами займаються не тільки спеціальні організації - з ними стикається практично кожна людина.
У підручниках з бухгалтерського обліку piзні автори виділяють і дають визначення виробничим запасам: так, Бутинець Ф.Ф. під сутністю виробничих запасів розуміє все те, що завезено на склади підприємства i ще не вступило в першу стадію обробки, тобто частина сукупних запасів, призначених для виробничого споживання [8, с.59]. Також Лень В.С., Гливенко В.В. визначає виробничі запаси як предмети праці, підготовлені для запуску у виробничий процес; складаються вони з сировини, основних i допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів i комплектуючих виробів, тари i тарних матеріалів, запасних частин для поточного ремонту основних фондів . До складу сировинної бази зараховують:
- предмета праці, що знаходяться в природному середовищі (потенційні сировинні ресурси);
- продукти першого (екстрактивного) ступеню обробки природної сировини (первинна сировина);
- відходи виробничого, суспільного i індивідуального споживання (відходи);
- вторинна сировина;
- імпортована сировина, як додаток до власного сировинної бази [14, с.113].
Склад зaпaciв на кожному конкретному підприємстві залежить, від сфери його діяльності. Так, на промислових підприємствах основними видами запаciв є виробничі запаси, незавершене виробництво та готова продукція; на сільськогосподарських підприємствах крім перелічених зaпaciв тварини на вирощуванні i відгодівлі; у торгівлі — товари; на підприємствах, що надають послуги, - це виробничі запаси та незавершене роботи (послуги) [17, c.122].
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси" - активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [26].
Отже з вище згадуваного можна зробити висновок, К.Маркс виділяє запаси, як нероздільну частину виробничого циклу, про необхідність їх поновлення, але не розглядає їх як частина у споживанні та управління підприємством. Більше уваги приділяє Сопко В., запаси з боку особи що безпосередньо хто формує запаси та виділення запасів як елемент продажу та перепродажу, та наступного використання. Чаюн І.Ю., Бондар І.Ю. ототожнюються з Сопко В. Бутинець трактує запаси частина операційного циклу з їх обробкою та у процесі виробництва. Найбільш точно і поширено розглядається П(с)БО№9, де виділяють усі стадії запасів: виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг та управління підприємством. Звідси слідує, що запаси – активи, які утримуються підприємством для реалізації, що безпосередньо беруть участь у продажі товарів, які виготовляються для продажу та використовуються для споживання та управління виробництвом.
Правильна оцінка та визнання малоцінних і швидкозношуваних предметів в обліку впливає на достовірність формування собівартості виробничої продукції, витрат діяльності, а отже, фінансових результатів.
На кожному підприємстві є значна кількість малоцінних і дорогоцінних засобів праці, які відносяться до швидкозношуваних предметів. За економічним призначенням вони аналогічні до основних засобів праці, але обліковуються окремо. Це зроблено з метою спрощення планування та обліку, а також вирішення ряду фінансових питань. Як засоби праці у процесі використання ці предмети теж поступово передають свою вартість заново виробленим продуктам, але в межах операційного періоду, у зв’язку з чим до них застосовують специфічні вимоги обліку. В зв’язку з цим управління малоцінними засобами праці на підприємстві є дуже важливим.
Поняття малоцінних та швидкозношуваних предметів має значення для цілей обліку і фінансової звітності. Оборотні малоцінні і швидкозношувані предмети відносяться до виробничих запасів підприємства. З метою виокремлення поняття «виробничі запаси» науковцями уточнено такі визначення [35]:
«запаси» – це резерви матеріальних ресурсів, що не використовуються в поточній діяльності підприємства, призначені для забезпечення безперервності процесу виробництва, зберігання на випадок необхідності;
«матеріальні ресурси» – це джерела забезпечення процесу виробництва, що виступають одним з видів економічних ресурсів і охоплюють засоби виробництва (засоби і предмети праці),
«матеріальні цінності» – це активи підприємства; засоби виробництва, що мають матеріально-речову форму, при цьому мають користь для їх власника, можуть приносити йому економічні вигоди, так як можуть бути обмінені на грошові кошти або бути використані будь-яким іншим чином згідно потреб.
Порядок визнання та оцінка оборотних малоцінних і швидкозношуваних предметів визначається П(С)БО 9 «Запаси». Відповідно до П(С)БО 9 «Запаси» запаси – це активи, які:
утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [25].
НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» зазначено, що у статті активу балансу «Запаси» відображається вартість запасів малоцінних та швидкозношуваних предметів, сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, призначених для споживання в ході нормального операційного циклу [19].
Виходячи із вищевикладеного, відповідно до цілей обліку виробничі запаси – це матеріальні оборотні активи, що утримуються для споживання під час виробництва та/або перебувають у процесі виробництва з метою подальшої реалізації продукту виробництва.
Базовим визначенням оборотних малоцінних і швидкозношуваних предметів є формулювання в п. 6 П(С)БО 9 «Запаси»: для цілей бухгалтерського обліку запаси включають малоцінні й швидкозношувані предмети, які використаються протягом строку не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року [25].
Аналогічне визначення містять і Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів [12].
Визначення відповідно до Інструкції із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій по суті, не відрізняється від вищенаведеного: до малоцінних і швидкозношуваних предметів відносяться предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, зокрема: інструменти, господарський інвентар, спеціальна оснащення, спеціальний одяг і ін. [10]
Отже, для визначення оборотних малоцінних і швидкозношуваних предметів у нормативних документах характерним є два основні моменти:
- малоцінні і швидкозношувані предмети відносяться до запасів нарівні із сировиною, готовими товарами й незавершеним виробництвом;
- вартісний критерій визначення малоцінних і швидкозношуваних предметів відсутній: термін «швидкозношувані» у формулюванні превалює над терміном «малоцінні».
При цьому право визначення терміну служби того або іншого предмета надано підприємству. Рішення про це може бути прийнято посадовими особами підприємства на підставі технічної документації або на підставі експертизи й технічного висновку фахівців, як працівників підприємства, так і сторонніх осіб.
В цілому, малоцінні засоби праці поділяють на дві групи: малоцінні швидкозношувані предмети та малоцінні необоротні матеріальні активи.
Порядок визнання та оцінка необоротних малоцінних і швидкозношуваних предметів регламентується П(С)БО 7 «Основні засоби». Відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби» основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [24].
Для цілей бухгалтерського обліку П(С)БО 7 «Основні засоби» виділено окрему групу «Інші необоротні матеріальні активи», до якої віднесено бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату, інші необоротні матеріальні активи (табл. 1.1).
Отже, необоротні малоцінні та швидкозношувані активи – це активи, до складу яких включають інструменти та пристрої загального призначення; спеціальні інструменти та пристрої, змінне обладнання, виробничий інвентар, господарський інвентар, інші малоцінні необоротні матеріальні активи [56].
П(С)БО 7 «Основні засоби» визначено, що підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.
З урахуванням вимог Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 р. всі матеріальні цінності, строк використання яких перевищує 365 календарних днів з моменту уведення в експлуатацію, відносяться до необоротних активів. Ці активи, у свою чергу, діляться на основні засоби та малоцінні необоротні матеріальні активи.
Таблиця 1.1
Види інших необоротних активів відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби»
Вид інших необоротних активів |
Склад інших необоротних активів |
Бібліотечні фонди |
Активи, до складу яких включають бібліотечні фонди виробничо-господарського призначення; художні бібліотечні фонди |
Інші малоцінні необоротні матеріальні активи |
Активи, до складу яких включають музейні експонати, експонати, інші предмети |
Інші необоротні матеріальні активи |
Матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання впродовж періоду який більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) |
Малоцінні необоротні матеріальні активи |
Активи, до складу яких включають інструменти та пристрої загального призначення; спеціальні інструменти та пристрої, змінне обладнання, виробничий інвентар, господарський інвентар, інші малоцінні необоротні матеріальні активи. |
Природні ресурси |
Активи, до складу яких включають корисні копалини відкритого способу видобування, корисні копалини шахтного способу видобування, інші природні ресурси |
Предмети прокату |
Активи, до складу яких включають машини, устаткування, інструменти та інвентар, посуд, одяг, інші предмети прокату |
Тимчасові (нетитульні) споруди |
Активи, до складу яких включають тимчасові споруди, інші тимчасові об’єкти |
Відповідно до п.п. 145.1.2 п. 145.1 ст. 145 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 р.ознакою малоцінних необоротних активів є їх вартість до 2500 грн.
На рис. 1.1 відображено алгоритм визначення виду малоцінних та швидкозношуваних предметів відповідно до цілей обліку.
Крім групування малоцінних і швидкозношуваних предметів на оборотні та необоротні, в аналітичному обліку малоцінні і швидкозношувані предмети класифікують на групи та підгрупи, за типом, найменуваннями, розміром тощо. Така класифікація запасів відображається у номенклатурах систематизованого переліку малоцінних і швидкозношуваних предметів.
Малоцінні та швидкозношувані предмети поділяють на такі основні групи:
інструменти і пристрої загального користування (різальні, ударні, слюсарно-вимірювальні тощо);
інструменти та пристрої спеціального призначення (моделі, прес-форми, вимірювальні прилади);
Рис. 1.1. Алгоритм визначення виду малоцінних і швидкозношуваних предметів відповідно до цілей обліку
змінне обладнання, використовуване для заміни зношених частин без ремонту;
технологічна тара, багаторазово використовувана у технологічному процесі;
виробничий інвентар – робочі столи, обладнання, що сприяє охороні праці, шафи, стелажі, тумбочки тощо;
господарський інвентар – відра, совки, віники, швабри, чайники та інший посуд, миючі засоби і інше;
спеціальний одяг, взуття і запобіжні пристрої (рукавиці, халати, комбінезони, захисні окуляри тощо);
постільні приналежності (подушки, матраци, простирадла і т.ін.), штори, гардини;
інші предмети – література у м’яких палітурках, недорогі телефонні апарати.
Розглянемо більш детальніше склад основних груп малоцінних та швидкозношуваних предметів, що використовуються на підприємствах.
Інструменти та пристрої загального користування.
До інструментів та пристроїв загального користування належать механізовані та немеханізовані предмети, що прикріплюються до машин, які служать для обробки матеріалів.
До групи інструментів належать: ріжучі, абразивні, слюсарно-монтажні та подібні їм інструменти, вимірювальні прилади, ударні, тиснучі та ущільнюючі знаряддя праці, що працюють за допомогою електроенергії, стиснутого повітря (штампи, прес-форми, моделі), та інші пристрої.
Господарський інвентар.
До господарського інвентарю належать предмети конторського і господарського обладнання: конторські меблі (столи, стільці, шафи, портьєри), вішалки, гардероби, протипожежний інвентар.
Інвентарна тара, що використовується для постійного зберігання запасів, для обслуговування виробництва і нерозривно пов’язана з характером виробництва (наприклад, відра для фарби), контейнери або предмети, призначені для укладання і тимчасового зберігання матеріалів, переміщення продукції в межах підприємстві, належать до господарського або виробничого інвентаря.
Спеціальний одяг, спеціальне взуття і засоби індивідуального захисту.
До спеціального одягу, спеціального взуття і засобів індивідуального захисту належать комбінезони, костюми, куртки, штани, халати, кожушки, кожухи, різне взуття, рукавиці, окуляри, шоломи, протигази, респіратори тощо.
Спецодяг і спецвзуття видаються працівникам тих професій і посад, що передбачені в типових галузевих нормах безкоштовної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, або галузевих нормах, затверджених на підставі типових, відповідно до встановлених норм і строків носіння незалежно від форми власності та галузевої належності підприємства [17].
До канцелярських приладів відносяться: ручки, олівці, лінійки, гумки, ампули, зошити, блокноти, канцелярські книги, папір для нотаток, папір ф. А4, диски, дискети, папки-скорозшивачі, сегрегатори, скотч, маркери, степлери, дироколи і інші.
Для відображення малоцінних і швидкозношуваних предметів в обліку та фінансовій звітності має значення їх групування за ознакою приналежності:
власні малоцінні і швидкозношувані предмети;
малоцінні і швидкозношувані предмети інших суб’єктів господарювання, що перебувають на відповідальному зберіганні.
Таким чином, для малоцінних і швидкозношуваних предметів характерна багаторазова участь у господарському процесі і збереженні натуральної (речової) форми. Основою відображення в обліку є групування малоцінних і швидкозношуваних предметів на оборотні та необоротні.