Зміст

Вступ

1. Історія економічного розвитку

1.1.Венесуела ХХ-ого століття

1.2.Венесуела сьогодні

2.Нафтова історія Венесуели

3.Енергетика

Висновок

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Однією з найважливіші складові могутності держави у світі є енергетика. У цьому найбільш головною є сфера, що з виробництвом і які поставками нафти і нафтопродуктів. Досить велика роль нафти на економіці низки держав Латинська Америка, зокрема і Венесуели. Це багатьма причинами: перше - те, що у територіях Латинська Америка вуглеводневої сировини більше, ніж у сусідніх районах, який визначає залежність економіки від іноземних цього сировини, по-друге, протягом усього 20 століття увагу приділялося встановленню національного контролю за нафтової галуззю цілях досягнення економічної, незалежності. По-третє, нафтової чинник у 20 столітті перетворився на потужний важіль міжнародної політики, у спосіб тиску опонентів для реалізації інтересів тих чи інших країн на міжнародній арені. Держави Латинська Америка протягом більшу частину 20 століття уникали використання "нафтового зброї" для реалізації своїх зовнішньополітичних цілей. Проте за межі 21 століття декотрі з них виявився виявляється у колізії всесвітньої боротьби за нафту. Зовнішньополітичний курс Венесуели значно більшою мірою визначається дією нафтового чинника, ніж в будь-якої іншої держави Латинська Америка. Також велика роль нафтової в промисловості й у внутрішній економіці країни. Видобуток нафти дає 80% експортних доходів, понад 50 відсотків% доходної частини державного бюджету і близько 30% ВВП. Венесуела за підсумками 2008 р. зайняла у світі за обсягами видобутку нафти що п'яте місце і шосте - з її експорту. Вкрай висока залежність національної економіки та соціальної сфери стану нафтової в промисловості й обсягів що у скарбницю доходів від цього нафти. Це спричинило з того що нафту давно грає видну роль політичного життя країни.

Актуальність теми у тому, що, вивчаючи нафтову складову економіки Венесуели, можна визначити, як на трансформацію політичною системою держави й на зовнішньополітичний курс конкретної країни. Метою курсової роботи є підставою розгляд ролі нафтової промисловості, у економіці Венесуели і Тюменської нафтової зовнішньоекономічної діяльності країни.

Завдання роботи: простежити історичне коріння формування нафтової галузі Венесуелі; розглянути такі питання, як позиції Венесуели в ОПЕК. Визначити роль і рівень впливу нафтового чинника на історію розвитку загалом; розглянути основних напрямів зовнішньої політики України Венесуели як держави-нефтоекспортера.

1.Історія економічного розвитку

1.1.Венесуела хх-ого століття

Валовий внутрішній продукт (ВВП) Венесуели сукупність вироблених у країні товарів і послуг становив 1994 приблизно 56 млрд. Дол., А середній дохід на душу населення був найвищим в Латинській Америці. Настільки різке перетворення країни пояснюється однією причиною високим рівнем нафтовидобутку.

З початку 1920-х до кінця 1960-х років відбувався швидкий ріст нафтової індустрії. Нафта забезпечувала більше 90% доходів Венесуели від експорту і 60% державних доходів, складаючи майже 25% ВВП; саме нафтою пояснюється великий обсяг іноземних інвестицій. Податки і різні відрахування, сплачувані підприємствами нафтової промисловості, дозволили розгорнути широку програму громадських робіт і надати кредити багатьом приватним підприємцям. Валютні надходження від експорту нафти дозволяють закуповувати за кордоном не тільки споживчі товари, але і товари виробничого призначення в достатньому обсязі, що сприяє швидкому зростанню виробництва.

Після падіння диктатури Хіменеса в 1958 уряд взяв курс на більш збалансоване економічний розвиток. Збільшилися витрати на освіту, заохочувалися капіталовкладення в обробну промисловість, частина коштів була спрямована на розвиток внутрішніх областей країни. У період з 1958 по 1970 темп економічного зростання становив 6,1% на рік. З 1961 по 1971 кількість людей, зайнятих в обробній промисловості та торгівлі, подвоїлося.

1973-1974 ціни на нафту на світовому ринку, а отже, і доходи Венесуели від експорту нафти зросли на 400%. Це дало уряду кошти для здійснення далекосяжних планів, що включали розвиток сільського господарства, гідроенергетики і нових галузей важкої промисловості, особливо металургійної; будівництво промислових підприємств передбачалося в східній частині Венесуели в Сьюдад-Гуаяні та інших містах.

Темп економічного зростання в 1970-1977 становив 5,7% на рік. Після 1977 в економіці спостерігався застій. У 1986 обсяг ВВП Венесуели був навіть нижче, ніж в 1977. Зниження ВВП в порівнянні з попереднім роком зафіксовано в 1989 і ще раз в 1994. За період з 1965 по 1979 ВВП зріс на 93%, однак з 1979 по 1995 приріст склав лише 25 %. Намагаючись добитися стабілізації в економіці, які змінювали один одного уряду вживали заходів щодо посилення ринкового сектора в економіці. У 1989 адміністрація Переса прийняла програму жорсткої економії і скорочення витрат, що призвело до хвилювань і спалахів насильства.

У 1994 і 1995 уряд Кальдери слід було проголошеної ним під час виборчої кампанії більш ліберальної програмі (почасти мала популістський характер), проте в 1996 прийняло неоліберальну програму, що передбачала нові угоди про позики з Міжнародним валютним фондом і проведення структурної перебудови економіки.

1.2.Венесуела сьогодні

Венесуела в даний момент дуже залежна від експорту нафти, частка нафти в експорті Венесуели становить близько 90%, видобуток нафти дає 50% наповнюваність державного бюджету і приблизно 30% ВВП.

З грудня 2002 по лютий 2003 виконує загальний страйк, наслідки якої відчуваються і зараз, так в 2002 році реальний ВВП зменшився на 9%, а в 2003 на 8%.

Завдяки високим цінам на нафту спостерігалося зростання ВВП з 2006 по 2008 рік.

Економічна криза в 2009 році досяг і до Венесуели

Президент Уго ЧЕВЕЗ в 2008-09 після тривалих зусиль над збільшенням контролю уряду в економіці, націоналізуючи фірми в сільському господарстві, банківській справі, туризмі, нафти, цементі, та інших секторах.

В 2007, він націоналізував компанії в нафтовій галузі, комунікаціях, і секторах електроенергії. В січні 2010, ЧЕВЕЗ оголосив про подвійній системі обмінного курсу за болівар за фіксованою процентною ставкою.

Система пропонує 2.6 болівара за 1 долар при імпорті продуктів харчування, включаючи їжу, медикаментів, і техніці, і 4.3 болівара за 1 долар при імпорті інших продуктів, включаючи автомобілі та телефони.