Класифікація синдрому тривалого розчавлювання

За ступенем тяжкості:

• Легка форма краш-синдрому. Виникає при роздавлюванні сегментів кінцівки протягом 4 і менше годин.

• Среднетяжелой форма краш-синдрому. Розвивається в результаті роздавлювання однієї кінцівки протягом 4-6 годин. При своєчасному початку лікування прогноз сприятливий.

• Важка форма краш-синдрому. Виникає при роздавлюванні однієї кінцівки протягом 6-8 годин. Супроводжується розладами гемодинаміки та гострою нирковою недостатністю. При своєчасному початку лікування прогноз відносно сприятливий.

• Вкрай важка форма краш-синдрому. Розвивається в результаті роздавлювання двох і більше кінцівок протягом 6 і більше годин. Супроводжується важким шоком. Прогноз несприятливий.

По клінічній симптоматиці:

• ранній період (з моменту звільнення до 3 діб);

• токсичний період (починається на 4-5 добу);

• період пізніх ускладнень (розвивається, через 20-30 діб з моменту травми).

Симптоми синдрому тривалого розчавлювання

Ранній період краш-синдрому

Відразу після усунення здавлення загальний стан потерпілого поліпшується. Пацієнта з синдромом тривалого роздавлювання турбує біль та обмеження рухів в роздавленою кінцівки. Протягом перших годин після звільнення поступово наростає набряк потерпілого ділянки, який стає щільним, дерев'янистих. На шкірі кінцівки утворюються бульбашки з серозно-геморагічним вмістом. При огляді пошкодженої частини тіла виявляється ослаблення пульсації артерій, зниження чутливості і місцевої температури.

Наростає загальна симптоматика. Стан потерпілого з краш-синдромом погіршується. Після короткого періоду порушення пацієнт стає млявим, загальмованим. Відзначається зниження артеріального тиску і температури тіла, аритмія, тахікардія, виражена блідість шкірних покривів. Шкіра хворого краш-синдромом покрита липким холодним потом. Можлива втрата свідомості, мимовільна дефекація і сечовипускання. Іноді розвивається набряк легенів. Зменшується кількість сечі. Без адекватної лікарської допомоги є вірогідність смертельного результату протягом 1 або 2 доби.

Токсичний період краш-синдрому

На роздавленою кінцівки формуються осередки некрозу. При відторгненні мертвих тканин оголюються м'язи, що мають характерний вигляд вареного м'яса. Розвивається нагноєння ран і ерозірованних поверхонь.

З'являється і поступово наростає гостра ниркова недостатність. На 5-6 добу у хворих з синдромом тривалого роздавлювання розвивається уремічний синдром. Підвищення рівня калію в крові викликає аритмію і брадикардію. На 5-7 добу виявляються ознаки легеневої недостатності. Наростаюча інтоксикація, обумовлена надходженням в кровотік продуктів тканинного розпаду і бактеріальних токсинів з роздавленої кінцівки, викликає токсичний гепатит. Можливий ендотоксичний шок.

Явища поліорганної недостатності у пацієнтів з краш-синдромом поступово зменшуються протягом 2-3 тижнів.

Період пізніх ускладнень при краш-синдромі

Гостра ниркова недостатність при краш-синдромі купірується приблизно через місяць після травми. Стан пацієнта поліпшується, температура його тіла нормалізується. Зменшуються біль і набряк кінцівки. Некротизовані м'язи заміщаються сполучною тканиною, що призводить до атрофії м'язів і розвитку контрактур. При несприятливому розвитку подій можливі місцеві (нагноєння) і загальні (сепсис) ускладнення.

Перша допомога при синдромі тривалого роздавлювання

Перед звільненням кінцівки на неї необхідно накласти джгут вище місця пошкодження. Після усунення здавлення кінцівку туго бинтують і фіксують на шині. Рани і поверхневі ушкодження шкіри обробляють за загальними правилами. Пацієнту з синдромом тривалого роздавлювання вводять наркотичні анальгетики. Кінцівка обкладають грілками з льодом. Якщо це можливо, виконують футлярних новокаїнової блокаду роздавленою кінцівки або паранефральну блокаду по Вишневському. Постраждалого терміново доставляють до стаціонару.

Лікування синдрому тривалого розчавлювання

Для поліпшення мікроциркуляції, боротьби з шоком і гострою нирковою недостатністю проводиться інфузійна терапія (під контролем діурезу і центрального венозного тиску). Для детоксикації та відшкодування плазмовтрати пацієнту з краш-синдромом вводять 5% розчин глюкози, гемодез, заморожену плазму, фіз. розчин і розчин альбуміну. Для поліпшення мікроциркуляції призначають гепарин (5000 ОД) і реополіглюкін.

З метою компенсації метаболічного ацидозу хворому краш-синдромом крапельно вводять від 400 до 1200 мл лактосол або 4% розчину гідрокарбонату натрію. Призначають антибіотики широкого спектру дії внутрішньом'язово. Проводять симптоматичну терапію (діуретики, анальгетики, антигістамінні і протиаритмічні препарати).

При синдромі тривалого роздавлювання екстракорпоральну гемокорекція (гемодіаліз, плазмаферез, плазмо-і гемосорбцію) проводять в якомога більш ранні терміни.

При збереженні життєздатності м'язових тканин і вираженому субфасціальних набряку з порушенням місцевого кровообігу травматолог виконує фасціотомія з ревізією і висіченням некротизованих м'язових пучків. Якщо немає нагноєння, рану ушивають на 3-4 день, після зменшення набряку та покращання загального стану хворого краш-синдромом.

У випадках незворотною ішемії проводять ампутацію кінцівки вище місця накладення джгута. В інших випадках показано висічення некротизованих ділянок із збереженням життєздатних м'язових пучків.

Життєздатність м'язів визначають в ході хірургічного втручання. Критеріями життєздатності є збереження нормальної забарвлення, здатність до кровоточивості і скороченню. Після висічення тканин рану рясно промивають антисептиками. Шви не накладають. Рана гоїться вторинним натягом.

У віддаленому періоді хворим з синдромом тривалого роздавлювання показані курси реабілітаційного лікування (масаж, ЛФК), спрямовані на відновлення м'язової сили і усунення контрактур.