Профілактика.

Для запобігання нещасних випадків на воді не можна залишати дітей без нагляду поблизу водойм, купатися без нагляду дорослих, які вміють плавати і володіють прийомами надання першої допомоги при утопленні, не рекомендується купатися з човнів і плотів, поблизу шлюзів, пристаней і мостів, запливати за межі відведених для купання місць. Не варто входити у воду після прийому алкоголю і в найближчі 1,5-2 год після вживання їжі, в стані фізичного і психічного стомлення, після тривалого перебування на сонці. Дуже небезпечно стрибати у воду, особливо в незнайомій водоймі, глибина якої невідома, головою вниз, оскільки це нерідко призводить до пошкодження шийних хребців. Починати купатися рекомендується в сонячну, безвітряну погоду, при температурі води 17° - 19°С, повітря 20-25°С. У воді потрібно знаходитися 10-15 хвилин. Матеріал підготував: Володимир Петринич, асистент кафедри анестезіології та реаніматології БДМУ

Синдром тривалого роздавлювання

Синдром тривалого роздавлювання (СДР), інші назви – травматичний токсикоз, краш-синдром, синдром Байуотерса, міоренальний синдром – патологічний шокоподібний стан, наступаюче після тривалого здавлення тулуба, кінцівок або їх сегментів важкими предметами.

Зазвичай синдром тривалого роздавлювання виникає у постраждалих під час зсувів, землетрусів, обвалів в шахтах, будівельних робіт, дорожніх аварій, заготівлі лісу, вибухах і руйнування будівель у результаті бомбардування.

Краш-синдром розвивається відразу після звільнення хворого і відновлення крово-і лімфотоку в уражених частинах тіла. Супроводжується погіршенням загального стану, розвитком токсемії і гострої ниркової недостатності, при великій площі ураження нерідко закінчується смертю пацієнта.

У травматології виділяють побутову різновид краш-синдрому – так званий синдром позиційного здавлення (СПС), який розвивається в результаті тривалого (більше 8 годин) здавлювання частин тіла під час нерухомого положення людини на твердій поверхні.

Синдром позиційного здавлення зазвичай розвивається у пацієнтів, які на момент травми перебували в стані отруєння снодійними препаратами, наркотичного або алкогольного сп'яніння. Частіше страждають підсукані під тулуб верхні кінцівки.

З причин розвитку, симптомів і методів лікування синдром позиційного здавлення практично не відрізняється від синдрому тривалого розчавлювання, проте, зазвичай протікає більш сприятливо внаслідок меншої площі ураження.

Причини розвитку синдрому тривалого розчавлювання

Виникнення синдрому тривалого розчавлювання обумовлено поєднанням трьох чинників:

• больового синдрому;

• масивної втрати плазми, обумовленої виходом рідкої частини крові через стінки судин в пошкоджені тканини;

• травматичною токсемії (інтоксикації організму продуктами тканинного розпаду).

Тривале болюче роздратування при краш-синдромі призводить до розвитку травматичного шоку.

Втрата плазми стає причиною згущення крові і викликає тромбоз дрібних судин.

Травматична токсемія при краш-синдромі розвивається внаслідок всмоктування в кров продуктів тканинного розпаду травмованих м'язів. Відразу після звільнення кінцівки з пошкоджених тканин в судинне русло надходить значна кількість іонів калію, які можуть викликати аритмію, а у важких випадках – припинення роботи легенів і серця.

Надалі роздавлені м'язові тканини пацієнта з краш-синдромом втрачають до 66% калію, 75% міоглобіну, 75% фосфору і 70% креатиніну. Продукти розпаду надходять в кров, викликаючи ацидоз і порушення гемодинаміки (в тому числі – різке звуження судин ниркових клубочків). Міоглобін пошкоджує і закупорює ниркові канальці. Все це призводить до розвитку гострої ниркової недостатності, що загрожує життю хворого краш-синдромом.