Засоби, що застосовуються при набряку легень

Набряк легень - це тяжкий, небезпечний для життя стан організму, який вимагає невідкладної допомоги. Він може виникнути при підвищенні гідростатичного тиску крові в легеневих капілярах як ускладнення серцево-судинних захворювань (кардіогенний набряк), зокрема інфаркту міокарда, вроджених і набутих вад серця, артеріальної гіпертензії, дифузних міокардитів, пароксизмальної тахікардії тощо. Набряк легень може виникнути і при інших захворюваннях (некардіогенний набряк) - гострої пневмонії, пневмотораксу, травм грудної клітки і черепа, порушень мозкового кровообігу, анафілактичного шоку, екзо- і ендогенних інтоксикацій, гіпоальбумінемічних станів, нефротоксичному синдромі тощо.

У патогенезі набряку легень провідне значення мають швидка ексудація плазми крові в інтерстиціальну тканину і просвіт альвеол внаслідок раптового підвищення гідростатичного тиску в капілярах малого кола кровообігу, порушення проникності судинної стінки і зміни колоїдно-осмотичного тиску плазми.

Основною причиною підвищення тиску в легеневих капілярах є недостатність лівого шлуночка або лівого передсердя при мітральному стенозі зі збільшенням, перш за все, тиску у венах легень. Зростання його в капілярах більше 30 мм рт. ст. призводить до того, що він зрівнюється з онкотичним тиском крові. В такій ситуації плазма активно переходить в легеневу тканину. Спочатку розвивається інтерстиціальний набряк легень, при якому серозною рідиною просякаються перибронхіальні і периваскулярні структури легень. В подальшому рідина проникає у просвіт бронхів і альвеол. При перемішуванні набрякової рідини з повітрям, що вдихається, утворюється стійка білкова піна, яка усугубляє розлади дихання і розвиток гіпоксії. Вона може стати причиною смерті хворого.

Невідкладна допомога при набряку легень передбачає негайне припинення піноутворення як безпосередньої причини гіпоксії. Вона направлена на пониження гідростатичного тиску в судинах малого кола кровообігу і зменшення венозного припливу до серця, зменшення об'єму циркулюючої крові і проникності альвеолярно-капілярних мембран, поліпшення оксигенації тканин, відновлення прохідності дихальних шляхів, корекцію кислотно-основного стану і електролітного балансу, нормалізацію роботи серця тощо.

Припинення піноутворення і відновлення прохідності дихальних шляхів здійснюється за допомогою піногасників – спирту етилового або антифомсилану, тому що вони знижують поверхневий натяг пухирців піни, тому переводять їх у рідину. Хворим звичайно через носовий катетер проводять інгаляцію кисню, який попередньо пропускають через 50-90 % спирт етиловий. Використовують також інгаляційно антифомсилан. Недоліком спирту етилового як піногасника є його подразнювальний вплив на слизову оболонку дихальних шляхів.

Зниження артеріального тиску, зокрема в малому колі кровообігу, як і зменшення венозного припливу до серця, досягається застосуванням гангліоблокуючих засобів – бензогексонію, пентаміну, гігронію (стор.,), а також a-адреноблокаторів (фентоламіну), натрію нітропрусиду, морфіну гідрохлориду. Понижуючи артеріальний і венозний тиск, ці засоби зменшують кровонаповнення легень і перехід плазми крові в просвіт легеневих альвеол.

Цей ефект доповнюється призначенням сечогінних засобів екстреної дії (фуросеміду, кислоти етакринової), які зменшують кількість циркулюючої крові і викликають дегідратацію легень. Такі сечогінні, як сечовина і маніт також зменшують гідратацію. Після внутрішньовенного введення вони підвищують осмотичний тиск у крові, тому сприяють переходу води з набрякових легень у судинне русло. Ці препарати зменшують також гідратацію інших органів і тканин, тому сприяють ліквідації гіпоксії. Вони протипоказані при набряку легень, який пов'язаний із серцевою недостатністю.

Для зменшення проникності альвеолярно-капілярних мембран використовуються антигістамінні засоби - димедрол (1-2 мл 1 % розчину внутрішньом’язово або внутрішньовенно крапельно або струменево в 0,9 % розчині натрію хлориду), супрастин (по 1-2 мл 2 % розчину внутрішньомязево або внутрішньовенно) і глюкокортикоїди - преднізолону гемісукцинат по 0,045-0,15 г в 200 мл 0,9 % розчину натрію хлориду та ін. Цей препарат показаний і при наявності бронхоспастичного компоненту набряку легень. Він проявляє протизапальну і імуннодепресивну дію.

У тих випадках, коли набряк легень супроводжується серцевою недостатністю, застосовуються швидкодіючі серцеві глікозиди – строфантин, корглікон тощо, морфіну гідрохлорид . Ці серцеві глікозиди доцільно призначати при набряку легень на фоні хронічної недостатності кровообігу, особливо після його усунення, для стабілізації гемодинаміки і профілактики рецидивів гострої лівошлуночкової недостатності. Їх не застосовують у хворих з ізольованим мітральним стенозом, гострим інфарктом міокарда, гіпертонічною хворобою та ін.

Еуфілін (по 5-10 мл 2,4 % розчину внутрішньовенно повільно з 10 мл 0,9 % розчину натрію хлорид) уводиться хворим з інтерстиціальним або альвеолярним набряком легень з нечастим ритмом серця і при наявності бронхоспастичного синдрому.

Для поліпшення оксигенації тканин проводиться постійна інгаляція кисню із швидкістю 10-15 л/хв через носові катетери або інтубація з наступною штучною вентиляцією легень.

При вираженому ацидозі вводиться натрію гідрокарбонат (по 100-150 мл 4 % розчину під контролем кислотно-основного стану крові). Здійснюється корекція електролітного складу крові у відповідності до показників йонограми.

Велике практичне значення має послідовність лікувальних заходів при набряку легень. Вони проводяться по слідуючій схемі:

1) Надання хворому напівсидячого положення, забезпечення зручної опори для спини і рук, навіть при гострому інфаркті міокарда;

2) Введення внутрішньовенно 1-1,5 мл 1 % розчину морфіну гідрохлориду, фентанілу (1-2 мл 0,005 % розчину внутрішньовенно), чи дроперидолу (по 2-4 мл 0,25 % розчину теж у вену); 3) Використання нітрогліцерину під язик по 0,0005 г кожні 5-10 хв, особливо у тих випадках, коли протипоказане лікування наркотичними анальгетиками і нейролептиками;