Емфізема легень

Надзвичайно сильний кашель може стати причиною розвитку спонтанного пневмотораксу. Тому у багатьох ситуаціях синдром кашлю потребує адекватного лікування.

Протикашльові засоби поділяються на препарати центральної дії (кодеїн, глауцину гідрохлорид, тусупрекс) та периферичної дії (лібексин).

Для перших характерний пригнічувальний вплив на центральні ланки кашльового рефлексу. Засоби периферичної дії змен­шують кашель за рахунок зниження чутливості до подразників слизової оболонки дихальних шляхів.

Кодеїну фосфат пригнічує збудливість центральних ланок кашльового рефлексу. Тривале і часте використання кодеїну як протикашльового засобу, не дивлячись на його високу ефективність, недопустиме у зв’язку з його здатністю викликати наркотичну залежність. Призначають при сухому кашлі, а також у випадках, коли кашель супроводжується виділенням мокротиння, але має стійкий, виснажувальний характер. Досить часто препарат комбінується з відхаркувальними засобами. Готові лікарські форми, до складу яких входять кодеїн та відхаркувальні чинники, – таблетки “Кодтерпін”, “Таблетки від кашлю”. Протикашльова дія кодеїну супроводжується пригні­ченням дихального центру і зменшенням дихального об’єму, що в багатьох випадках (при емфіземі, бронхіальній астмі) може погіршити стан хворих. При його застосуванні виникають сонливість і закрепи.

Глауцину гідрохлорид, або глаувент належить до ненаркотичних протикашльових препаратів. Вибірково пригнічує центральні ланки кашльового рефлексу. Не пригнічує дихальний центр, не викликає наркотичної залежності, не впливає на функцію шлунково-кишкового тракту. Призначають глаувент при захворюваннях легень і верхніх дихальних шляхів по 1 таблетці 2-3 рази на день після їди. Препарат добре переноситься хворими. В окремих випадках спостерігаються запаморочення, нудота, помірна гіпотензивна дія.

Тусупрекс, або окселадину цитрат – протикашльовий засіб, який гальмує центральні ланки кашльового рефлексу. Призначається по 1 таблетці 3-4 рази на добу. Не пригнічує дихальний центр, не викликає наркотичної залежності.

Лібексин – протикашльовий засіб периферичної дії. Механізм дії цього препарату – місцевоанестезуючий вплив на слизову оболонку дихальних шляхів, деяка бронхолітична активність. За протикашльовою ефективністю близький до кодеїну. Не пригнічує дихальний центр, не викликає наркотичної залежності. При хронічних бронхітах проявляє протизапальну дію. Лібексин призначають при катарах верхніх дихальних шляхів, при гострих і хронічних бронхітах, бронхопневмонії, бронхіальній астмі, емфіземі легень та ін. по 1 таблетці 3-4 рази на день. Таблетки проковтують, не розжовуючи, для попередження анестезії слизової рота.

Засоби рослинного походження : Багульник болотний, материнка звичайна

Відхаркуючі засоби.

При вологому кашлі, якщо харкотиння відходить погано, необхідно призначати препарати, які полегшують його виділення, – відхаркувальні засоби. Речовини цієї групи змінюють якість мокротиння: воно стає менш в’язким і більш рідким, що сприяє його відходженню.

Усі відхаркувальні препарати поділяють на 2 групи: 1) секретомоторні; 2) бронхосекретолітичні, або муколітики.

Секретомоторні засоби збільшують фізіологічну активність миготливого епітелію бронхів, перистальтичні рухи бронхіол, що сприяє пересуванню мокротиння з нижніх у верхні дихальні шляхи та його відходженню. Цей ефект звичайно поєднується з підвищенням секреторної активності бронхіальних залоз і деяким розрідженням харкотиння.

Секретомоторні препарати поділяються на засоби рефлекторної і прямої дії. До перших належать препарати термопсису, алтеї та інших лікарських рослин, до других – йодиди, гідрокарбонат натрію.

Настій трави термопсису готується у співвідношенні 1:400. В ньому містяться алкалоїди і сапоніни, які при введенні в шлунок подразнюють рецептори слизової оболонки. При цьому рефлекторно подразнюється центр блукаючого нерва у довгастому мозку, що супроводжується збільшенням секреціі бронхіальних залоз, підвищенням активності миготливого епітелію, скороченням бронхіальних м’язів. Мокротиння стає рідшим і його відходження покращується. Призначається по 1 столовій ложці 3-5 разів на день. При передозуванні рефлекторно виникає блювота.

Трава термопсису також входить до складу таблеток від кашлю (Tabulettae contra tussim): трави термопсису – 0,01 г та натрію гідрокарбонату – 0,25 г. Екстракт термопсису сухий входить до складу сухої мікстури від кашлю для дорослих (Mixtura sicca contra tussim pro adultis). Мікстуру перед застосуванням розбавляють у 10 разів водою, приймають по 1 столовій ложці 3 рази на день. Мукалтин – препарат, який містить суміш полісахаридів з трави алтеї лікарської. Призначають як відхаркувальний засіб по 1-2 таблетки перед їдою при гострих і хронічних захворюваннях дихальних шляхів (бронхіті, пневмонії та ін.).До препаратів алтеї лікарської належать також екстракт алтейного кореня сухий (Exractum Althaeae siccum), сироп алтейний (Sirupus Althаеae). Екстракт алтейного кореня входить до складу сухої мікстури від кашлю для дітей (Mixtura sicca contra tussim pro infantibus). Перед вживанням мікстуру розбавляють 1:10. Застосовують як відхаркувальний і протикашльовий засіб.Відхаркувальну дію мають також препарати солодкового кореня (radix Glycyrrhizae), листя мати-й-мачухи (folia Farfarae), листя подорожника великого (folia Plantaginis majoris), кореневища дивосилу (rhizomata Inulae), трава материнки (herba Origani vulgaris), соснові бруньки (Turiones Pini), трава чабрецю (Herba Thymi serpylli), корінь алтеї та ін. Слід враховувати, що відхаркувальна дія засобів рефлекторного впливу супроводжується збільшенням тонусу парасимпатичної нервової системи і, відповідно, підвищенням скорочень і спазмом гладких м’язів бронхів. За певних умов це може призвести до накопичення у просвіті бронхів великої кількості харкотиння з наступним розвитком пневмонії. Таким чином, застосування відхаркувальних засобів рефлекторної дії при хронічних обструктивних захворюваннях легень обмежується їх вагостимулюючим ефектом.

Калію йодид – відхаркувальний засіб прямої дії. Призначається всередину по 2-3 столові ложки 3 % розчину 3-4 рази на день, після їди. Препарат всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Виділяється через слизову бронхів, розріджуючи харкотиння, збільшуючи активність миготливого епітелію і бронхіол, дещо стимулює протеоліз. Калію йодид як відхаркувальний засіб знайшов застосування при хронічних захворюваннях дихальних шляхів, зокрема, при бронхоектатичній хворобі, при бронхіальній астмі. Аналогічну дію має натрію йодид. Ці засоби можна застосовувати інгаляційно, тоді вони проявляють не резорбтивну, а місцеву дію, безпосередньо впливаючи на слизову бронхів. Фактором, який обмежує використання препаратів йоду, є розвиток йодизму, що спостерігається у 20 % випадків їх призначення.

Натрію гідрокарбонат за рахунок підвищення лужних резервів крові викликає зсув реакції бронхіального слизу в лужний бік, що сприяє розрідженню мокротиння. Може застосовуватись як відхаркувальний засіб усередину у вигляді порошків, таблеток, розчинів. Входить до складу різних лікарських форм: таблеток від кашлю, відхаркувальних мікстур тощо. Іноді використовується інгаляційно.

Більш ефективними, ніж секретомоторні засоби, є муколітичні препарати. Вони поділяються на:

1)                    протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин);

2)                    засоби, які стимулюють утворення сурфактанту (бромгексин. амброксол);

3)                    власне муколітики (ацетилцистеїн, карбоцистеїн).

Трипсин кристалічний – протеолітичний фермент, який розщеплює пептидні зв’язки в молекулі білків, поліпептиди та деякі низькомолекулярні пептиди. Застосовують препарат для полегшення відходження в’язких секретів і ексудатів при трахеїтах, бронхітах, бронхоектатичній хворобі, пневмонії, післяопераційному ателектазі легень. У цих випадках трипсин кристалічний призначають інгаляційно або внутрішньом’язово. Для інгаляцій 5-10 мг препарату розчиняють у 2-3 мл ізотоніч­ного розчину натрію хлориду і вводять за допомогою інгалятора або ендотрахеального зонда. Після інгаляцій необхідно промити теплою водою рот і ніс та забезпечити найбільш повне відходження мокротиння відкашлюванням або відсмоктуванням. Внутрішньом’язово препарат вводять по 5-10 мг 1-2 рази на день, попередньо розчинивши ex tempore у 1-2 мл стерильного 0,9 % розчину натрію хлориду або 0,5-2 % розчину новокаїну.

При застосуванні трипсину кристалічного можуть спостерігатися болючість у місці введення в м’язи, підвищення температури, тахікардія. Після інгаляцій можуть виникати подразнення слизових оболонок дихальних шляхів та захриплість голосу. Препарат протипоказаний при декомпенсації серцевої діяльності, емфіземі легень із дихальною недостатністю, туберкульозі легень, ураженнях печінки, панкреатиті, геморагічних діатезах.

У наш час від застосування препаратів протеолітичних ферментів при хронічних обструктивних захворюваннях легень практично відмовились. Це зв’язано з тим, що при цій патології спостерігається порушення рівноваги між протеазною та антипротеазною системами легень у бік переважання активності першої. Крім того, в процесі призначення препаратів нерідко спостерігаються анафілактоїдні реакції, які спричинені високою антигенною активністю продуктів незавершеного протеолізу білкових структур.

До засобів, які стимулюють утворення сурфактанту, належать бромгексин та амброксол.

Активне вивчення поверхнево-активної речовини (сурфактанту) легень (СЛ) розпочалося близько 40 років тому. До сурфактантної системи легень (ССЛ) належать альвеолоцити другого типу та альвеолярний вистеляючий шар. Останній складається з двох фаз: а) мономолекулярної плівочки структурованих фосфоліпідів та протеїнів, які адсорбовані на міжфазовій границі ’’рідина-повітря’’ та б) гіпофази – шару рідини нерівномірної товщини, який знаходиться безпосередньо на альвеолярному епітелії. Деякі автори відносять до ССЛ також альвеолярні макрофаги.

Головна функція ССЛ є збереження поверхневого натягу в альвеолах при зменшенні транспульмонального тиску на видоху. За відсутності сурфактанту альвеоли спадаються.

Пошкодження ССЛ порівняно рідко бувають первинними, як наприклад при синдромі дихальних розладів у новонароджених дітей, який зумовлений структурно-біохімічною незрілістю легень і ССЛ. У більшості ж випадків альтерація ССЛ обумовлена різними патологічними процесами в легенях: гіпоперфузією (шок, тромбоз, емболія тощо), неадекватною вентиляцією, також дією ендо- та екзотоксинів та метаболітів, опромінення, озону, розладів харчування, нервової регуляції та ін. факторами. При цьому пригнічується внутрішньоклітинний обмін СЛ, тобто процеси його синтезу і (або) секреції, відбувається інактивація позаклітинного СЛ або присутні всі ці фактори. Гострі дифузні пошкодження ССЛ є важливою ланкою патогенезу гострої дихальної недостатності, у тому числі респіраторного дистрес-синдрому в дорослих. Його причинами найчастіше бувають сепсис, поєднана та черепно-мозкова травма, масивна крововтрата, термічні опіки, легеневі генералізовані інфекції тощо.

При гострих та хронічних неспецифічних захворюваннях легень зменшується абсолютна кількість СЛ та змінюється його фосфоліпідний склад у бік підвищення вмісту фракцій з низькою поверхневою активністю.

Найбільш перспективним способом покращання властивостей ССЛ є замінна терапія препаратами екзогенного сурфактанту. Їх отримують з альвеолярного змиву великої рогатої худоби з наступною модифікацією або ж синтетичним способом, у тому числі біотехнологічними методами. Екзогенні сурфактанти, які вводять у дихальні шляхи у вигляді аерозолей або ж ендотрахеальної інстиляції, можуть залишатися у легенях протягом 14-60 годин. При цьому істотно покращується дихальна функція, особливо у випадках, коли ці препарати вводять у початкових фазах дихальних розладів. Широке застосування комерційних препаратів екзогенного сурфактанту (’’Альвеофакт’’, ’’Екзосурф’’, ’’Сукрим’’, ’’Куросурф’’ тощо) обмежується їх високою вартістю.

Бромгексин, або бісольвон – синтетичний муколітичний засіб. Відхаркувальна дія його пов’язана з деполімеризацією та розрідженням мукопротеїнових та мукополісахаридних волокон. Крім того, бромгексин стимулює синтез сурфактанту.

Бромгексин використовується як відхаркувальний засіб при гострих та хронічних бронхітах, бронхоектатичній хворобі, бронхіальній астмі, туберкульозі легень, пневмонії. Призначають його по 2 таблетки 3-4 рази на день протягом 4-28 днів. Дія препарату починається через 24-48 год після початку лікування. Суттєвим недоліком бромгексину гідрохлориду є низька проникність у бронхолегеневу систему та короткий період напіввиведення (до 1 год.). При тривалому застосуванні іноді бувають диспепсичні розлади, можливі алергічні реакції.

Амброксолу гідрохлорид, або лазолван - синтетичний муколітичний препарат. Під впливом амброксолу збільшуються синтез та секреція сурфактанту, активізується система альвеолярних макрофагів. Він має муколітичні та секретолітичні властивості, активізує роботу мукоциліарного апарату, що супроводжується покращанням виділення харкотиння. Під впливом препарату знижується в’язкість мокротиння та зменшується його прилипання до стінок бронхів, підвищуються бактерицидні та імунні властивості дихальної системи. При комбінуванні амброксолу з антибактеріальними засобами відбувається накопичення останніх в органах дихання. Це зв’язано із збільшенням їх пасивної дифузії в легені під впливом лазолвану. Відмічено позитивний вплив препарату на перебіг хронічного бронхіту, бронхіальної астми, бронхоектатичної хвороби та післяопераційних бронхолегеневих ускладнень.

Профілактика післяопераційних ателектазів амброксолом досягається за рахунок активізації сурфактанту та підвищення дренажної функції бронхів.

Завдяки багатогранному впливу, високій клінічній ефективності та безпечності лазолван знайшов широке застосування у пульмонології. У відповідності до міжнародного консенсусу з діагностики та лікування бронхіальної астми та хронічних обструктивних захворювань легень, амброксол показаний хворим на всіх етапах лікування та є компонентом базисної терапії цієї патології.

Препарат призначають всередину (по 1 таблетці 2-3 рази на день після їди), інгаляційно (по 2-3 мл на інгаляцію 1-2 рази на добу), внутрішньом’язово та внутрішньовенно.

Амброксол звичайно добре переноситься. При застосуванні всередину зрідка спостерігаються нудота та блювання.

Ацетилцистеїн (АЦЦ, бронхолізин, мукосольвін) є похідним цистеїну. Під його впливом відбувається розщеплення дисульфідних зв’язків глікопротеїнів бронхіального слизу, харкотиння та гною, в результаті чого знижується їх в’язкість, підвищується ефективність мукоциліарного кліренсу бронхів. Ацетилцистеїн використовується при гострому та хронічному бронхіті, пневмонії, бронхоектатичній хворобі, муковісцидозі. Засто­совують його інгаляційно по 2-5 мл 20 % розчину 3-4 рази на день. Можливе інтратрахеальне введення – по 1 мл 10 % розчину щогодини. При несвідомому стані хворого та в дітей препарат вводять внутрішньом’язово по 1-2 мл 10 % розчину 2-3 рази на день.

Висока муколітична активність препарату при його застосуванні більше 5-10 днів може супроводжуватись руйнуванням поверхневого шару слизової оболонки бронхів. Це призводить до погіршення бар’єрних властивостей слизової оболонки, сприяє дегідратації стінок бронхів з наступним розвитком у них атрофічних процесів. При поєднанні ацетилцистеїну з антибіотиками може зменшуватись їх ефективність.

Негативна побічна дія ацетилцистеїну, яка може проявлятися незалежно від шляху введення препарату, – здатність провокувати бронхоспазм. В окремих випадках виникає нудота.

Бронхолітичні засоби

Бронхолітичними називають лікарські препарати, які мають властивість зменшувати тонус гладкої мускулатури бронхів, усувати їх спазм, відновлювати га4зообмін в легенях. Тому вони широко використовуються для лікування бронхіальної астми та інших захворювань, які супроводжуються спазмом бронхів, наприклад, отруєннях антихолінестеразними засобами. Тривалий їх прийом попереджує появу нових приступів бронхіальної астми.

Молекурні механізми дії бронходилятаторів.

Бронхолітична дія характерна для багатьох лікарських препаратів. Це, перш за все, засоби, що стимулюють b₂-адренорецептори бронхів або блокують М-холінорецептори, а також ті, що розслаблюють бронхіальні м'язи шляхом прямого впливу на них. b₂-адреноміметики (ізадрин, адреналіну гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид, орципреналіну сульфат, сальбутамол, беротек тощо) розслаблюють бронхи, тому що вони збуджують b₂-адренорецептори, тобто ті рецепти, які забезпечують розширення бронхів. Крім того, вони пригнічують звільнення біологічних речовин з тучних клітин бронхів, сприяють відходженню мокроти з дихальних шляхів. М-холіноблокатори (атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат) блокують М-холінорецептори, збудження яких, навпаки, призводить до звуження бронхів, навіть до бронхоспазму. До бронхолітичних засобів міотропної дії належать препарати теофіліну, зокрема еуфілін.

Ізадрин – синтетичний бронхолітичний засіб. Як і адреналін, належить до катехоламінів. Зберігаючи деякі властивості адреналіну, ізадрин відрізняється від нього рядом властивостей. Наприклад, сприяючи розширенню бронхів, він не звужує судин і не підвищує артеріальний тиск, хоча викликає тахікардію. Оскільки ізадрин проявляє сильну бронхолітичну дію, його використовують переважно для усунення і попередження нападів бронхіальної астми, а також для лікування астматичних і емфізематозних бронхітів, пневмосклерозу й інших захворювань, які супроводжуються погіршанням бронхіальної провідності. Може використовуватися як бронхорозширювальний засіб при бронхографії і бронхоскопії. При інгаляційному введенні бронхолітична дія досягає максимального рівня за 5 хв і продовжується 60-90 хв.

Використовують препарат у вигляді 0,5 % або 1 % водного розчину для інгаляцій і таблеток по 0,005 г. Інгаляції проводяться за допомогою кишенькового чи іншого інгалятора (по 0,1-0,2 мл на одне використання) 2-3 і більше разів на добу. Таблетку чи півтаблетки тримають під язиком до повного розсмоктування 3-4 рази на день. Раціональнішим є інгаляційне застосування, тому що при цьому препарат мало впливає на інші органи.

Як і інші b-адреностимулятори, ізадрин може викликати нудоту, тремтіння рук, сухість у роті, порушувати діяльність серцево-судинної системи.

Його не можна застосовувати в перші 3 міс вагітності і безпосередньо перед пологами, тому що він пригнічує пологову діяльність.

Адреналіну гідрохлорид є a- і b-адреноміметиком (стор.). Розслаблює м'язи бронхів у зв'язку із стимуляцією b₂-адренорецепторів. Максимальна бронходилятація досягається через 15 хв після інгаляції (0,4 мл 0,1 % розчину) і продовжується 60-90 хв. Для зняття бронхоспазму його вводять підшкірно чи внутрішньовенно по 0,1-0,2 мл 0.1 % розчину. У зв'язку з тим, що адреналін збуджує і b₁-адренорецептори міокарда, можлива поява тахікардії, збільшення серцевого викиду, погіршання постачання міокарда киснем.

Ефедрину гідрохлорид інколи також застосовується для лікування бронхіальної астми, часто в комбінації з іншими бронхолітичними засобами під назвами “Теофедрин”, “Ефатин”, “Солутан” тощо. Про це китайцям було відомо більш ніж 2 тисячі років.

Ефедрину гідрохлорид, подібно до адреналіну гідрохлориду, стимулює a- і b-адренорецептори, тому не тільки розширює бронхи, але й звужує судини, підвищує артеріальний тиск, гальмує перистальтику кишечника, розширює зіниці, викликає гіперглікемію, збуджує ЦНС (стор.). Порівняно з адреналіном, бронхолітична дія ефедрину проявляється в меншій мірі, але є більш тривалою.

Хворим на бронхіальну астму ефедрин вводять під шкіру, в м'язи або у вену повільно по 0.4-1 мл 5% розчину.

Порівняно з ізадрином, більш вибірково впливає на бронхи орципреналіну сульфат. Він у меншій мірі викликає тахікардію. Проявляє більш тривалий бронхолітичний ефект. Випускається в аерозольних інгаляторах, які містять по 400 разових доз препарату, в ампулах по 1 і 10 мл 0,05% розчину і в таблетках по 0,02 г. Тому орципреналіну сульфат застосовується у вигляді інгаляцій, парентерально і всередину при бронхіальній астмі, хронічних астматичних бронхітах, пневмосклерозі, емфіземі легень.

Після інгаляції орципреналіну сульфату (алупенту, астмопенту) ефект настає через 10-15 хв, досягає максимуму через 1 год і продовжується до 4-5 год. Часто достатньо однієї інгаляції, інколи двох. Підшкірно і внутрішньом'язово вводять по 1-2 мл 0,05 % розчину, у вену дуже повільно по 1 мл, в основному крапельно, розбавивши в 250 мл 5 % розчину глюкози. Таблетки використовують переважно для профілактики нападів бронхіальної астми (по 1/2-1 таблетці 3-4 рази на день).

Орципреналіну сульфат може викликати такі ж побічні реакції, як і ізадрин.

Сальбутамол — синтетичний бронхолітик. Подібно до ізадрину й орципреналіну сульфату, він збуджує b₂-адренорецептори бронхів, тому усуває їх спазм. У терапевтичних дозах не викликає тахікардії і порушень з боку серцево-судинної системи.

Випускається в аерозольних алюмінієвих балончиках із вмістом 10 мл (200 разових доз) і в таблетках по 0,002 г і 0,004 г. Натискування на дозуючий клапан балону призводить до розпилення 0,0001 г сальбутамолу (однієї дози). Для ліквідації нападу бронхіальної астми інгалюють 2 дози аерозолю, при відсутності ефекту – через 5 хв ще 2 дози; в подальшому – через кожні 4-6 год, але не більше 6 разів на добу. Таблетки призначаються по одній 3-4 рази на день.

У вигляді аерозолю використовується також препарат фенотерол, або беротек. За структурою і фармакологічними властивостями він нагадує орципреналіну сульфат. Відрізняється більшою вибірковістю впливу на b₂-адренорецептори бронхів, сильнішим і більш тривалішим бронхолітичним впливом при бронхіальній астмі, меншою токсичністю.

В наш час поширення отримали b₂- селективні агоністи адренергічних рецепторів. Вони досить ефективні при різних шляхах уведення, особливо при інгаляційному. При бронхіальній астмі проявляють тривалу бронхолітичну дію. Це, перш за все, метапротеренол, альбутерол, тербуталін, формотерал та ін. Випускаються переважно у вигляді дозованих інгаляторів.

Менш ефективними бронхолітичними засобами є М-холіноблокатори, зокрема атропіну сульфат. Вони знімають переважно бронхоспазм, спричинений підвищенням тонусу блукаючого нерва, пригнічують секрецію бронхіальних та інших залоз (стор.). Ефективність аерозоля атропіна майже такаж, як і у b-агоністів і продовжується до 5 год. У хворих з емфіземою вона навіть перевищує їх. При бронхоспазмі атропін може застосовуватися у вигляді дрібнодисперсного аерозолю, або всередину чи парентерально по 0,00025-0,0001 г 1-2 рази на день.

Більш ефективними, порівняно з М-холіноміметиками, є метилксантини – теофілін, еуфілін тощо. Вони впливають безпосередньо на м'язи бронхів, зменшуючи їх тонус.

Теофілін – алкалоїд, що знаходиться в чайному листі і в зернах какао (стор.). Він стимулює ЦНС, хоча в меншій мірі, порівняно з кофеїном, підвищує скоротливу діяльність міокарда, дещо розширює периферичні, вінцеві і ниркові судини, проявляє помірну діуретичну дію. Особливо важливим є властивість розширювати бронхи, знімати бронхоспазм і гальмувати звільнення із тучних клітин медіаторів алергії, що зумовлює його застосування в лікуванні бронхіальної астми в порошках і свічках ректальних по 0,2 г 1-2-3 рази на день. Входить до складу комбінованих таблеток “Теофілін”, “Антастман” тощо.

В останній час широке застосування отримали спеціальні форми теофіліну пролонгованої дії (теофілін ретард, амінофілін ретард, таблетки “Теобіолонг” тощо). В ШКТ з них повільніше вивільняється теофілін, чим забезпечується його рівномірне проникнення в кров, більш тривала дія і краща переносимість. Крім того, такі препарати запобігають виникненню нападів ядухи вночі і під ранок. Доказана здатність теофіліну зменшувати обструкцію дихальних шляхів, зменшувати їх тяжкість і тривалість при хронічній астмі.

У процесі лікування препаратами теофіліну можуть з'явитися печія, нудота, блювота, пронос, головний біль, при застосуванні свічок – відчуття паління у прямій кишці. При передозуванні можуть з'явитися епілептичні напади.

Протипоказаннями до застосування теофіліну і його препаратів є індивідуальна непереносимість, гіперфункція щитовидної залози, гострий інфаркт міокарда, екстрасистолія, судорожні стани, вагітність. Обережність необхідна при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки.

Еуфілін – теофілінвмісний препарат. Особливістю його є розчинність у воді і можливість парентерального введення. Подібно до теофіліну, еуфілін розслаблює м'язи бронхів, розширює вінцеві судини, знижує кров'яний тиск у легеневій артерії, збільшує нирковий кровотік, проявляє діуретичну дію, гальмує агрегацію тромбоцитів.

Застосовується в пульмонології при бронхіальній астмі і бронхоспазмах будь-якої етіології, переважно для усунення нападів ядухи.

При гострих нападах бронхоспазму еуфілін вводиться в вену по 5- 10 мл 2,4 % розчину повільно або крапельно в 100-150 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, менш тяжких випадках – внутрішньом'язово по 1 мл 24 % розчину) або всередину (по 0,15 г після їди 1-3 рази на день). Підшкірно не вводиться, тому що викликає подразнення. Використовують його також ректально (дорослим 10-20 мл 2.4% розчину в 20-25 мл теплої води).

При прийомі препарату всередину, особливо натще, іноді спостерігаються диспепсичні розлади у зв'язку з подразненням слизової оболонки шлунка. При швидкому внутрішньовенному введенні можливі запаморочення, головний біль, серцебиття, нудота, блювання, судоми, пониження артеріального тиску. Ці явища розвиваються у зв'язку із невеликою широтою терапевтичної дії препарату і фактично є проявами передозування.

Еуфілін протипоказаний при наявності у хворих низького артеріального тиску, пароксизмальної тахікардії, екстрасистолії, епілепсії, а також серцевої недостатності.

Особливе місце серед бронхолітиків займає кромолін-натрій. Він не впливає на тонус гладенької мускулатури і не знімає бронхоспазм, але має здатність попереджувати напади бронхіальної астми та інших бронхоспастичних станів. В основі такої дії лежить здатність гальмувати дегрануляцію тучних клітин слизової оболонки дихальних шляхів, затримувати вихід з них медіаторних речовин, які сприяють появі бронхоспазму, алергії і запалення, зокрема гістаміну, брадикініну, повільно реагуючої субстанції тощо. При цьому в крові не появляється фактор хемотаксису нейтрофілів - продукту активації тучних клітин. 

Так як кромолін-натрій погано всмоктується в ШКТ, тому використовується лише місцево, зокрема шляхом інгаляції порошку або розчину з допомогою спеціального карманного турбоінгалятора. Інгаляції проводяться щоденно, починаючи з однієї капсули (0,02 г) через кожні 4-6 год, а в тяжких випадках - до 8 разів на добу. По досягненні позитивних результатів кількість інгаляцій зменшують до підтримуючих.

Кромолін-натрій ефективний лише до появи нападів бронхіальної астми через контакт з алергеном, прийом кислоти ацетилсаліцилової, фізичних навантажень, дію різних промислових продуктів тощо. При хронічній бронхіальній астмі, цей препарат ефективно понижує тяжкість і частоту нападів, зменшує необхідність в бронходилататорах. Допускають, що тривале примінення кромоліну-натрію понижує чутливість бронхів до провокуючих агентів, можливо шляхом зменшення запалення. Він попереджує сезонні бронхоспазми у хворих на алергічну форму астми. Ефективний при алергічному риніті, тому використовується у хворих на сінну лихоманку, навіть в період появи квіткового пилку.

Препарат особливо ефективний у хворих молодого віку, у яких ще відсутні хронічні зміни в легенях. Його доцільно застосовувати також при інфекційно-алергічній формі бронхіальної астми, астматичному бронхіті, пневмосклерозі з нападами ядухи тощо.

Профілактична дія кромоліну-натрію розвивається поступово, досягаючи повного ефекту через 2-4 тижні. Раптова відміна його може спровокувати відновлення приступів.

Через місцеве застосування побічні реакції виникають лише в місцях контакту препарату з організмом. Можливе подразнення глотки, кашель, сухість в роті, почуття здавлення в грудях, хрипи. Дуже рідко зустрічаються дерматити, міозит, гастроентерит.

Протипоказано застосування кромоліну-натрію в перші 3 міс вагітності, дітям до 5-ти років, з обережністю - при захворюваннях печінки і нирок.

Виходячи з того, що бронхіальна астма є хронічним запально-алергічним захворюванням, у її лікуванні, крім бронхолітичних засобів, важливе місце посідають глюкокортикостероїди – преднізолон, дексаметазон, триамцінолон, беклометазону дипропіонат тощо. Ці препарати, як уже зазначалось, мають протизапальні і протиалергічні властивості (стор.). Вони сприяють відновленню і підвищенню чутливості b₂-адренорецепторів бронхів до дії адренергічного медіатора і b₂-адреноміметичних засобів. Через серйозні побічні ефекти глікокортикоїди використовуються лише тоді, коли відсутній лікувальний ефект бронхолітиків або при погіршанні стану хворих, не дивлячись на підтримуючу терапію бронхолітиками. Лікування починають з перорального прийому преднізолону в дозах 0,03-0,06 г/день, або з уведення у вену метилпреднізолону по 1 мг/кг 4 рази на добу. Після ослаблення обструкції бронхів дозу поступово зменшують. Побічні реакції появляються рідше і проявляються слабіше за умови прийому добової дози препарату зранку однократно. Небезпека побічних ефектів зменшується при інгаляційному введенні беклометазону. Нерідко раннє припинення кортикостероїдної терапії призводить до рецидиву бронхіального нападу. Досягнутий клінічний ефект глікокортикоїдних препаратів закріплюється тривалим застосуванням їх у підтримуючих дозах.

Напади бронхіальної астми належать до ситуацій, які вимагають невідкладної допомоги. Метою її є відновлення бронхіальної прохідності і переривання нападу ядухи. При цьому застосовують самостійно або в різноманітних комбінаціях b₂-адреноміметичні, М-холінолітичні засоби і метилксантини. ВООЗ (1993) запропонована ступенева терапія бронхіальної астми (таблиця).

 Індивідуальні програми лікування хворих на бронхіальну астму під час нападу ядухи визначаються не лише ступенем її, але й характером етіологічного фактору.

Так, програма лікування астматичного приступу в хворих з інфекційною формою бронхіальної астми повинна включати використання слідуючих лікарських засобів:

1) Ефедрину гідрохлорид усередину (0,05 г 2-3 рази на день), при більш важкому перебігу приступу ядухи - підшкірно (0,5 мл 5 % розчину), 2) ефетин у вигляді аерозолю (3-4 рази на добу), 3) еуфілін усередину (0,15-0,3 г 2-3 рази на день) і при приступі ядухи, який протікає важко - довеннно (5-10 мл 2,4 % розчину), 4) теофедрин або антастман усередину по 1 або 2 таблетки під час приступу (рідше 2-3 рази на день), 5) ізадрин сублінгвально (0,005 г 2-3 рази на день), при приступі ядухи, що протікає важко підшкірно (0,5 - 1 мл 0,5 % розчину), 6) орципреналіну сульфат усередину (0,02 г 3-4 рази на день) або підшкірно (1-2 мл 0,05 % розчину), 7) сальбутамол у вигляді аерозолю (2-3 інгаляції, не більше 6 на добу) або фенотерол (0,2-0,3 мл 0,1 % розчину підшкірно, дом’язово), 8) при малій ефективності бронхоспазмолітиків - гормональні препарати (преднізолон 0,02-0,025 г усередину, при важких приступах одночасно довенно, 0,025-0,05-0,1 г, 9) гаряче пиття, банки на спину і груди, гарячі ніжні ванни, гірчичники, а також лікування основного захворювання (оздоровчі заходи, дихальна гімнастика, антибактеріальна і протизапальна терапія) гіпосенсибілізуючі і муколітичні препарати, засоби, що підвищують імунологічну реактивність та ін.).

Дуже відповідальним є лікування асматичного стану, тобто синдрому гострої дихальної недостатності, яка розвивається через значну бронхіальну обструкцію, резистентну до стандартної терапії. Він звичайно розвивається при бронхіальній астмі чи обструктивному бронхіті.

Провідне значення в лікуванні цього загрозливого для життя стану займають глюкокортикоїди. При цьому вони відновлюють чутливість b₂-адренорецепторів до адренергічних засобів, потенціюють бронходилатуючу дію ендогенних катехоламінів, усувають алергічний набряк, як і запальну обструкцію бронхів, понижують гіперреактивність тучних клітин і базофілів, у зв’язку з чим зменшується виділення з них медіаторів алергії і запалення. Крім того, ці засоби усувають гостру надниркову недостатність, яка звичайно виникає при наявній тут гіпоксії.

Глюкокортикоїди вводяться внутрішньовенно крапельно чи повільно струйно, спочатку в дозі 0,06 г. Якщо в найближчі 2-3 год покращання стану хворого не настає, її збільшують до 0,09 г. При покращенні стану хворих дозу преднізолону зменшують і вводять його по 0,03 г кожні 3 год, поступово збільшуючи інтервали між ін’єкціями. Після виведення хворих із асматичного стану добову кількість цього препарату зменшують на 20-25 % щоденно.

Нерідко для виведення хворих із астматичного стану преднізолон комбінують з еуфіліном, бронхолітична активність якого в такій ситуації зростає. Крім того, понижується кров’яний тиск у малому колі кровообігу, зменшується парціональний тиск вуглекислоти в крові, понижується агрегація тромбоцитів. Еуфілін уводять у вену дуже повільно, спочатку 15 мл 2,4 % розчину, потім дозу зменшують (до 1,5-2 г на добу).

З метою гідратації і покращення мікроциркуляції проводиться інфузійна терапія шляхом внутрішньовенного крапельного введення 5 % розчину глюкози, розчину Рінгера і 0,9 % розчину натрію хлориду (в середньому 3-3,5 л на першу добу, потім менше - 2,5-2,8 л). Така терапія ліквідує дефіцит об’єму циркулюючої крові і позаклітинної рідини, усуває згущення крові, сприяє відходженню і розрідженню мокроти. Проводиться також корекція вмісту в крові натрію, калію, кальцію і хлоридів, а також корекція ацидозу (у вену 150-300 мл 4 % розчину).

Комбінована фармакотерапія асматичного стану передбачає також купірування артеріальної гіпоксемії інгаляцією киснево-повітряної суміші із вмістом кисню 35-40 % чи зволоженого кисню тощо; міри по покращанню відходження мокроти, що здійснюється інфузійною терапією, прийомом йодиду натрію (по 1 столовій ложці 3 % розчину 5-6 разів на день), зволоженим киснем, ін’єкціями амброксолу (по 0,03-0,045 г внутрішньовенно чи внутрішньом’язево 2-3 рази на день) тощо.

Нерідко вдаються також до застосування контрикалу (внутрішньовенно крапельно по 1000 ОД на 1 кг маси тіла на добу в 4 прийоми в 300 мл 5 % розчину глюкози), який блокує дію медіаторів алергії і запалення в бронхах. З метою профілактики розвитку тромбоемболій використовується гепарин - підшкірно по 5000 ОД 4 рази на добу.

Препарати

Ізадрин (Isadrinum) - флакони по 25 - 100 мл 0,5 - 1 % розчину для інгаляцій; таблетки по 0,005 г.

Орциприналіну сульфат (Orciprenalini sulfas) - ампули по 1 мл 0,05 % розчину, таблетки по 0,02 г, аерозольні інгалятори по 400 разових доз.

Сальбутамол (Salbutamolum) -таблетки по 0,002 і 0,004 г; аерозольні інгалятори по 200 разових доз.

Фенотерол (Fenotezol) -фурозольні інгалятори по 300 разових доз (“Беротек”).

Еуфілін (Euphyllinum) - таблетки по 0,15 г, ампули по 1 мл 24 % розчину для внутрішньом’язевого введення і по 10 мл 2,4 % розчину для внутрішньовенного введення.