ЛЗ, що впливають на дихальні шляхи

Органи дихання складаються з верхніх і нижніх дихальних шляхів. До перших належать ніс, носоглотка та гортань, до других – трахея, бронхи та легені. По них повітря проходить до альвеол, де відбувається газообмін. Нормальне функціонування дихальної системи забезпечується багатьма процесами: вентиляцією легень, яка залежить від частоти та глибини дихання, нормальної прохідності дихальних шляхів; газообміном через альвеолярну мембрану; швидкістю протікання крові через легеневі судини. Порушення цих механізмів призводить до погіршання оксигенації крові з розвитком гіпоксії тканин та виникненням респіраторного ацидозу.Патологія органів дихальної системи може торкатися порушень функції дихального центру, стану м’язового та секреторного апарату бронхіального дерева, альвеолярної системи. У загальній клінічній практиці кількість пацієнтів з респіраторними захворюваннями становить 25 % всіх хворих, які звертаються по медичну допомогу. Кожен десятий з госпіталізованих хворих – це хворий на запалення легень. Хронічні обструктивні захворювання легень (хронічний обструктивний бронхіт, емфізема легень та бронхіальна астма) за показниками захворюваності та смертності посідають одне з перших місць у світі. Причому рівень смертності від цієї патології зростає швидше, ніж від інсультів та ІХС.

Серед речовин, які впливають на функції органів дихання, виділяють такі групи лікарських препаратів:

1)                    стимулятори дихання;

2)                    протикашльові засоби;

3)                    відхаркувальні засоби;

4)                    препарати, які використовуються при бронхіальній астмі;

5)                    засоби, які застосовуються при набряку легень  

Стимулятори дихання

Різке пригнічення дихання та його зупинка – прогностично найбільш небезпечні ситуації у клініці розладів функції дихальної системи.

Стимулятори дихання – це речовини, які різними механізмами здатні стимулювати дихальний центр та збільшувати частоту і глибину дихання. До них належать препарати центральної дії (кофеїн, бемегрид, етимізол), засоби, які рефлекторно збуджують дихальний центр (цититон, лобеліну гідрохлорид), комбінованої дії (кордіамін, вуглекислота).

Препарати першої групи викликають підвищення тонусу дихального центру довгастого мозку шляхом прямого впливу на нього. Так діють аналептик бемегрид, психостимулятор кофеїн-бензоат натрію та етимізол.

Етимізол – стимулятор дихання центральної дії. Здатність препарату стимулювати дихання використовують при передозуванні наркозних засобів, легких отруєннях іншими речовинами пригнічувального впливу, при ателектазі легень, при асфіксії новонароджених. При цьому етимізол вводять внутрішньом’язово або внутрішньовенно повільно. Препарат активує виділення АКТГ передньою часткою гіпофіза і, відповідно, секрецію в кров глюкокортикостероїдів. Тому іноді його застосовують як протизапальний та протиалергічний засіб при артритах, поліартритах, бронхіальній астмі, астматичному бронхіті. При цьому його призначають усередину по 1 таблетці 3-4 рази на день або ж внутрішньом’язово по 2 мл 1,5 % розчину двічі на день. Курс лікування становить 20-30 днів. Із побічних ефектів можуть спостерігатися диспепсичні явища, неспокій, запаморочення, порушення сну.

Засоби, що стимулюють дихання рефлекторно, – цититон та лобеліну гідрохлорид – показані лише у випадках пригнічення дихання, коли збережена рефлекторна збудливість дихального центру.

Кордіамін – препарат з групи аналептиків, який за своєю ефективністю поступається перед бемегридом та кофеїном-бензоатом натрію. Це пов’язано з тим, що його стимулююча дія на дихальний центр складається з двох компонентів: прямий вплив та рефлекторний – за рахунок стимуляції хеморецеп­торів каротидних синусів. Останній компонент не проявляється при отруєнні засобами, які, крім пригнічення центральної нервової системи, викликають пригнічення рефлексів – снодійними, наркозними, транквілізаторами та ін. Кордіамін тонізує також судиноруховий центр. Застосовується для профілактики та лікування гострих та хронічних розладів кровообігу та ослаблення дихання, зокрема, при інфекційних захворюваннях, колапсі і пригніченні дихання, викликаних передозуванням засобів для наркозу, снодійних, анальгетиків, при асфіксії новонароджених.

Вуглекислота, яка є фізіологічним стимулятором дихання, засто­совується у вигляді карбогену. До складу цієї газової суміші входять 5-7 % СО₂ і 93-95 % О₂. При її інгаляції об’єм дихання зростає в 5-8 разів. Розпочинається ефект через 5-6 хвилин після початку вдихання карбогену. Відбувається це за рахунок збудження хеморецепторів каротидних клубочків. При цьому покращується загальний і мозковий кровообіг.

Протикашльові засоби

Протикашльові засоби – це лікарські препарати, які різними механізмами усувають кашель. У більшості випадків кашель є пристосувальною реакцією організму, яка спрямована на видалення з дихальних шляхів сторонніх тіл або харкотиння.

Нейрорефлекторна дуга кашльового рефлексу включає периферичні кашльові рецептори, аферентні волокна блукаючого і верхнього гортанного нервів, кашльовий центр довгастого мозку та еферентні волокна блукаючого, діафрагмального нервів і спінальних гангліїв, по яких проходять імпульси до мускулатури, що бере участь у кашльовому акті. Будь-який вплив на аференту частину рефлекторної дуги може спровокувати кашель. Кашльові рецептори розміщені як у дихальних шляхах (слизова оболонка гортані, задньої стінки глотки, біфуркації трахеї, розгалужень великих бронхів, гайморових пазух), так і поза дихальними шляхами (у зовнішньому слуховому проході, плеврі, перикарді, діафрагмі, шлунку).

Кашель, який супроводжується відходженням мокротиння, називається продуктивним. При сухому непродуктивному кашлі рефлексогенні зони подраз­нюються іншими факторами. Він, наприклад, виникає при запальних процесах, де відсутня значна ексудація (вірусні ларинготрахеїти, коклюш, деякі алергічні реакції), при подразненні вісцеральної плеври, може мати центральне походження. В останньому випадку кашель пов’язаний із виникненням стійкого вогнища збудження у центральних ланках кашльового рефлексу. Залежно від тривалості кашльового анамнезу розрізняють гострий і хронічний кашель. Гострий кашель триває не більше трьох тижнів, хронічний – довше цього терміну. Види і найголовніші причини кашлю представлені у табл.

 

Табл. Види і причини кашлю

 

Кашель	Гострий	Хронічний
Продуктивний	Гострий бронхіт, запалення легень	Хронічний бронхіт, бронхоек-тази, бронхіальна астма, тубер-кульоз легень, рак бронха, муковісцидоз, застійна ліво-шлуночкова недостатність
Непродуктивний	Респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів, алер-гічний риніт, гострий синусіт, тромбоемболія легеневої ар-терії, серцева астма, сухий плеврит, зовнішній отіт, пневмоторакс, аспірація сто-ронніх тіл, перикардити.	Кашльовий варіант брон-хіальної астми, гастроезофа-геальна рефлюксна хвороба, хронічні запальні процеси носоглотки (риніт, синусіт), інтерстиціальні захворювання легень, прийом антагоністів АПФ, невротичний кашель, процеси у середостінні, кашлюк

 

Частий кашель, особливо у вигляді тривалих нападів, сприяє розвитку емфіземи легень і легеневої гіпертензії.