Безробіття та його особливості в Україні.
Безробіття – явище не тільки економічне, хоча виникає воно у сфері економіки. Це дужу важливий соціальний, психологічний та моральний феномен. Явище безробіття постійно турбує суспільство і вимагає глибокого вивчення причин, що його породжують, потребує грунтовного аналізу економічної науки та постійної уваги з боку урядових структур усіх рівнів.
Кожна держава заінтересована у високій зайнятості робочої сили та невисокому вимушеному безробітті. Люди хочуть мати високооплачувану роботу відповідно до своїх здібностей та інтересів. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити всіх працездатних роботою.
Безробіття – це такий стан на ринку праці, коли пропозиція праці перевищує попит на неї.
В економічній науці неодноразово здійснювалися спроби пояснити причини безробіття.
Пояснення класичної школи. Безробіття виникає через надмірно високу заробітну плату. Логіка така: на ринку праці завжди може встановитися такий рівень заробітної плати, який урівноважить попит і пропозицію, забезпечуючи повну зайнятість. Але через певні причини зарплата може зрости. За цих умов підприємці не можуть брати на роботу всіх бажаючих, адже їхні витрати на зарплату збільшуються. Виникає надлишок робітників, тобто безробіття. Це пояснення можна проілюструвати графіком.
Як бачимо, поява безробіття тут пояснюється порушенням ринкової рівноваги з боку зовнішніх чинників, які впливають на цю рівновагу через заробітну плату. Тому даються і відповідні рекомендації: надлишок пропозиції можна подолати, знизивши заробітну плату.
Класичні уявлення про безробіття конкретизують сучасні неокласики. Вони також виходять з того, що причина безробіття — це завищена заробітна плата, і пояснюють, чому саме виникає це завищення: а) законодавством про мінімум зарплати; б) тиском профспілок під час укладання трудових угод; в) використанням вищої зарплати зайнятих для підвищення ефективності їхньої праці.
Із неокласичних уточнень щодо пояснення безробіття природно випливає висновок про те, що для його обмеження необхідно обмежити ті чинники, що зумовлюють зростання зарплати, зокрема високу гарантованість отримання робітником певного заробітку з боку держави та профспілок.
Пояснення Дж.М.Кейнса і представників Стокгольмської школи. Безробіття виникає через недостатній попит на товари та послуги. Прихильники цього напряму пропонували для його подолання здійснювати державні заходи, які б стимулювали попит: збільшувати державну допомогу малозабезпеченим, знижувати податки тощо. Це давало б змогу збільшувати сукупний попит до тієї позиції, де він забезпечить реалізацію продукту, створеного при повному використанні всіх ресурсів, передусім — праці.
Пояснення “структурне”. Безробіття виникає через негнучкість ринку праці, а саме через його нездатність швидко реагувати на зміни у попиті на працю (трудові ресурси).
Автори цього пояснення (його можна визначити як) виходять з того, що ринок праці — явище динамічне. На ньому постійно з’являються нові працівники і нові робочі місця. Але нові робочі місця призначаються не для будь-яких працівників, а лише з певною кваліфікацією та на певних територіях. Для досягнення відповідності між робочими місцями і працівниками останні мають пройти перекваліфікацію, набути нових професій та досвіду або переїхати на нове місце проживання.
Структурному поясненню безробіття відповідають рекомендації щодо його обмеження. Прихильники такого пояснення пропонують: вивчати ринок праці і широко інформувати населення про його стан і тенденції, забезпечувати гнучкість системи освіти, створювати мережу закладів для перекваліфікації працівників, забезпечувати в разі потреби зміну місця роботи та проживання через державну допомогу та податкові пільги тощо.
Пояснення, розроблене в марксизмі. Безробіття виникає тому, що нагромадження капіталу створює передумови зростання технічної озброєності праці, відповідно, зменшується попит на робочу силу.
Це пояснення ґрунтується на ідеї (вона дістала назву “загального закону капіталістичного нагромадження”), що зростання багатства капіталістичного суспільства є одночасним погіршенням становища пролетаріату. Одним із проявів цього погіршення є зростання безробіття. К. Маркс вважав, що технічний прогрес спонукає власника капіталу спрямовувати дедалі більшу його частину в засоби виробництва і дедалі меншу — в робочу силу. Але “винним” у цьому є не технічний прогрес, а характер виробничих відносин. Звідси робився висновок: подолати безробіття можна, лише позбувшись капіталістичних відносин.
Як бачимо, кожне з пояснень спирається на якийсь один фактор. Тому, приймаючи рішення про використання їх висновків і рекомендацій, завжди необхідно зважати, у якій конкретній ситуації виникло безробіття.
Найчастіше рівень зайнятості в національній економіці характеризують за допомогою показника рівня безробіття. Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття: Б' = (Б / З + Б) ∙ 100%. Б – безробітні, З – зайняті.
Крім показника рівня, для оцінки безробіття застосовують показник його тривалості. Проілюструємо такий розрахунок умовним прикладом.
Нехай безробітними протягом року були 10 осіб, з яких п’ять не працювали протягом року 1 місяць, чотири — 2 місяці і один не працював увесь рік. Загальна тривалість безробіття становитиме:
5 х 1 + 4 х 2 + 1 х 12 = 25 (місяців).
Тривалість безробіття на одну особу (середня тривалість) становила 2,5 місяця (25 : 10 = 2,5 ).
Безробіття як правило класифікують за причинами, що його зумовлюють. З огляду на це, залежно від того, залишається людина працездатного віку без роботи за власним бажанням чи її змушують до цього незалежні від її устремлінь і волі обставини, розрізняють добровільне і вимушене безробіття. Безробіття, зумовлене правовими нормами, що панують у суспільстві, та механізмом устрою ринку праці, набуває форми інституційного. Причинами цієї форми безробіття є:
а) політика високих виплат по безробіттю знижує пропозицію праці;
б) високі ставки прогресивного оподаткування роблять вигіднішим не працювати;
в) високий рівень мінімальної заробітної плати обмежує попит на працю;
г) недостатність інформації про наявність вакансій;
д) інерційність ринку праці.
Найпоширенішими формами безробіття є фрикційне, структурне та циклічне.
Фрикційне безробіття пов’язане з постійним рухом населення між регіонами й видами праці, а також їз певними стадіями життя людей (випускники навчальних закладів, у зв’язку із зміною місця проживання, з різних причин звільнені).
Структурне безробіття виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються (зміна структури споживчого попиту → попит на одні види професій зменшується або зникає).
Циклічне безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу, яка характеризується недостатністю сукупних видатків.
Крім основних трьох, існують і інші форми безробіття:
сезонне (с/г, будівництво);
молодіжне (молодь, яка вперше виходить на ринок праці);
технологічне (впровадження нової техніки);
регіональне (історичні, демографічні та соціально-психологічні чинники);
відкрите та приховане.
Фрикційне і структурне безробіття є неминучим. Циклічне безробіття у фазі піднесення дорівнює 0. Повна зайнятість досягається, коли циклічне безробіття дорівнює 0. Тому рівень безробіття за повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Рівень безробіття за повної зайнятості називають природним рівнем безробіття. В сучасних умовах для розвинених країн змішаної економіки він дорівнює 5-6%.
Зазвичай рівень фактичного безробіття перевищує його природний рівень. За цих умов економіка працює з недостатнім коефіцієнтом віддачі. Перевищення фактичним рівнем безробіття природного приносить суспільству значні втрати. Математично зв’язок між втратами ВВП та перевищенням фактичним безробіттям його природного рівня обгрунтував Артур Оукен. Він розрахував, що для США кожний процент перевищення фактичного рівня безробіття над природним зменшує обсяг ВВП порівняно з потенційним його рівнем на 2,5%. Цей закон прийнятний і для економік постсоціалістичних країн.
Соціально-економічна політика держави в умовах безробіття спрямована на стимулювання зайнятості та соціальний захист безробітних і передбачає використання ряду прямих і непрямих методів.
Прямі методи:
законодавче регламентування умов найму та використання праці через трудове законодавство;
стимулювання створення нових робочих місць.
Непрямі методи:
державна стимулююча політика, спрямована на створення нових робочих місць через систему організації та поширення громадських робіт;
фіскальна політика, спрямована на підтримання та підвищення рівня зайнятості;
здійснення виплат по безробіттю;
створення сприятливих умов для професійної, територіальної та соціальної мобільності тощо.
Особливості безробіття в Україні
1). Початок становлення національного ринку праці в Україні пов’язують з ухваленням Закону України „Про зайнятість населення” (1991 рік). згідно з цим законом держава відмовилася від монопольного права на працевлаштування та забезпечення абсолютної зайнятості населення і взяла на себе зобов’язання здійснювати матеріальне (допомога по безробіттю) та соціальне (професійна перепідготовка, працевлаштування тощо) підтримання працівників, які втратили роботу і отримали статус безробітних.
2). Упродовж 1990-х років чисельність вільних робочих місць зменшилася більше як у 5,5 раза, що призвело до різкого скорочення попиту на працю. Така тенденція зумовлена значним падінням рівня реального ВВП та ліквідацією підприємствами надлишкової кількості непродуктивних робочих місць.
3). Звуження сукупного попиту внаслідок скорочення інвестиційних видатків фірм та споживчих витрат домогосподарств скоротило попит на працю. Створення нових робочих місць гальмувалося: вони забезпечували зайнятість лише кожного 9 безробітного. Зменшення реальних споживчих видатків населення звузило ринок збуту підприємств і збільшило їх виробничі запаси, що призвело до ліквідації наявних робочих місць.
4). Упродовж 1990-х років спостерігалося явище підвищення рівня трудової активності внаслідок зниження реальних доходів населення. 75-85% працездатного населення були зайнятими або шукали роботу.
5). Внаслідок зазначених вище причин, а також скорочення чисельності армії, широкомасштабна конверсія, евакуація значної частини населення із зони Чорнобиля тощо, рівень безробіття у вітчизняній економіці зростає. Якщо в середині 90-х його офіційний показник становив 0,5%, то в 2006 – 6%. І хоча в останні роки його починають обчислювати за методикою МОП (яка показує достовірніший результат, ніж вітчизняні методики), на думку дослідників він не враховує такого поширеного явища як трудова міграція закордон. За оцінками урядовців зараз за кордоном працює 4 млн. українців (неофіційно 7 млн.). Зрозуміло, що в Україні вони являються безробітними. Якщо їх включити, то за підрахунками дослідників рівень безробіття сягне 17,5%.
6). В економіці України формується застійний тип безробіття, коли середня тривалість безробіття значно зростає, що загрожує втратою професійних знань і кваліфікації.
7). У вітчизняній економіці нагромаджено значний потенціал прихованого безробіття, зумовленого надлишковою зайнятістю, неповним робочим днем, примусовими відпустками.
8). Розвиток нелегального сегментів ринку праці: неофіційна зайнятість торгівлею на речових ринках товарами власного виробництва або привезеними з-за кордону; працівники незареєстрованих охоронних структур; особи, залучені в нелегальний бізнес і кримінальні структури, нелегальні послуги з будівництва, з ремонту, з репетиторства, з лікування тощо.
9). Поліпшення ситуації у сфері зайнятості вітчизняної економіки передбачає формування динамічного і гнучкого ринку праці та кваліфікованого державного регулювання. Ці заходи у поєднанні з ефективною структурною перебудовою національної економіки, стимулюванням розвитку перспективних галузей, малого та середнього бізнесу не допускали б надмірного зростання безробіття.