ОЕТ
Лекція 11.
Тема 16. Макроекономічна нестабільність.
План.
Циклічність як форма руху ринкової економіки.
Безробіття та його особливості в Україні.
Інфляція. Інфляція в Україні в 90-ті роки ХХ століття та на сучасному етапі.
Проведення лекції
Реальна економіка – найдинамічніше у світі явище. В ній всі елементи і вся вона загалом перебувають у русі, постійно змінюються. Причому в процесі змін економічні підйоми змінюються спадами, посилення економічної активності – її послабленням. На сьогоднішньому занятті ми розглянемо особливості функціонування макроекономіки в період нестабільності.
Циклічність як форма руху ринкової економіки.
Економіка більшості країн світу прагне до економічного зростання, повної зайнятості, стійкого рівня цін. Тенденція до економічного зростання властива більшості країн світу (за період 1965-2000 років середній річний темп зростання ВВП для сімох розвинутих країн світу визначався такими показниками: США-3%; Канада-3,2%; Японія-4,1%; Франція-2,7%; Німеччина-3%; Швеція-2,5%; Великобританія-2,6%). Але помічено, що в ринковій економіці обсяг реального ВВП, реальні доходи та зайнятість то зростають, то спадають. Такі зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості і доходах називають економічними коливаннями. Ці коливання пов’язані з неоднаковим рівнем ділової активності в різні періоди.
Тому для характеристики економічних коливань уживають поняття „діловий (економічний) цикл”, яке відбиває рівень ділової активності впродовж кільканадцяти років.
Економічний цикл – характеризується періодичним зростанням та падінням ділової активності, що виявляються у невідповідності сукупного попиту та сукупної пропозиції.
Свідченням циклічних коливань економіки є коливання таких показників ділової (економічної) активності:
змін у темпах приросту ВВП;
змін у темпах зростання обсягів продажу;
змін загального рівня цін;
змін рівня безробіття та інфляції;
змін у рівнях завантаження виробничих потужностей тощо.
Помічено, що найбільше коливаються показники, що безпосередньо залежать від інвестицій. Це — прибутки корпорацій, замовлення на товари довгострокового користування і контракти на нове будівництво.
Види циклів
Ідея економічних циклів належить французькому вченому Клементу Жугляру і датується серединою ХІХ ст. Він пов’язував середньострокові цикли з оновленням активної частини основного капіталу, визначав тривалість циклу в 7-11 років.
Пізніше К. Маркс ретельно дослідив і описав в „Капіталі” промисловий цикл, тривалість якого становила 8-10 років. Таким чином, у кінці ХІХ ст. в економічній науці сформувалося уявлення про існування єдиного „ділового”, „промислового” чи „економічного” циклу тривалістю 7-11 (8-10) років.
Зупинимося детальніше на середньому або класичному циклі.
Щоб ретельніше дослідити особливості класичного ділового циклу, його поділяють на фази.
Класичний цикл ділової активності має чотири фази. Цикл – це період між двома падіннями обсягів національного виробництва, або це період між двома кризами.
Пік – в економіці спостерігається повна зайнятість, виробництво працює на повну або майже на повну потужність, рівень цін має тенденцію до підвищення, зростання ділової активності призупиняється.
Коливання економічної активності в межах середнього циклу проявляються у такий спосіб.
Спаду властиві скорочення виробництва і зайнятісті, однак ціни не піддаються тенденції до зниження. Ціни падають тільки у тому випадку, коли спад серйозний і тривалий, тобто коли виникає депресія. Тут доречно згадати прислів’я: “Коли сусід втрачає роботу, то це спад, а якщо ви втрачаєте роботу, то це депресія!”
Отже, депресія характеризується досягненням нижчої точки і припиненням подальшого спаду виробництва при збереженні інших рис, властивих спаду.
Пожвавлення означає зростання виробництва і зайнятості до межі, з якої розпочався спад.
Піднесення — це перехід до виробництва, що перевищує докризовий рівень, який супроводжується зростанням цін, доходів домогосподарств і прибутків підприємців.
Середні економічні цикли розрізняються за глибиною падіння та за терміном, протягом якого економіка повертається у передкризовий стан. Найглибший у економічній історії спад прийшовся на початок 1930-х років, коли обсяги виробництва, зокрема у найбагатшій країні світу — США, скоротилися наполовину. Цей спад називають “Великою депресією” не лише через глибину падіння, а й тому, що він тривав 10 років. Найглибшою після Другої світової війни була криза 1974— 1975 рр. У цей період падіння виробництва не перевищувало 10%.
Класична схема циклічного розвитку властива економіці ХІХ ст. У ХХ ст. цикл модифікувався. Головним факторами, що зумовили модифікацію, вважають зміни, що відбулися в технологічному способі виробництва, та державне втручання в економіку. Особливості сучасного економічного циклу:
зміна чотирифазної моделі циклу на двофазну (спад і піднесення);
повні цикли (відстань між піком і дном) суттєво відрізняються між собою за тривалістю;
починаючи з другої половини ХХ ст., відбувається скорочення фази економічного падіння, тоді як фаза розширення виробництва стала тривалішою;
повторюваність криз стала частішою, але менш глибокою.
Американський вчений Джозеф Кітчин відкрив короткострокові економічні цикли тривалістю 3 роки і 4 місяці. Він пов’язував їх із коливанням запасів золота. Основоположник економетрики, американський вчений В. Мітчелл вбачав причини малих циклічних коливань у сфері грошового обігу і визначив їхню тривалість – для США 40 місяців, тобто 3 роки 4 місяці. Короткострокові цикли відбуваються в межах середньострокових циклів, тобто вони на них накладаються.
На межі ХІХ – ХХ ст. дослідники циклічних коливань дійшли до висновку, що існують не тільки середньо-, а і довгострокові коливання економічної світової кон’юнктури. Так, у 1913 р. голландський вчений Ян Ван Гальдерен вперше сформулював проблему існування довгострокових економічних циклів.
Першість у розробці теорій довгих циклів, або “довгих хвиль кон’юнктури”, належить видатному російському вченому Миколі Кондратьєву. Зупинимося на деяких положеннях його вчення.
1). В середині 20-х років ХХ ст. російський вчений Микола Кондратьєв дослідив „довгі хвилі” в економіці на основі аналізу статистичних даних щодо динаміки виробництва чавуну, свинцю, вугілля, середнього рівня товарних цін, заробітної плати та процента на капітал, зовнішньоторговельного обороту та інших показників Англії, Франції, Німеччини і США за період 80-х рр. ХVІІІ ст. до 20-х рр. ХХ ст. На основі економетричного аналізу розвитку господарства названих країн М. Кондратьєв визначив 2,5 довгих хвиль тривалістю в 48-66 років, кожна з яких мала висхідну та низхідну фази.
2). Матеріальну основу хвиль Кондратьєв убачав у масовому оновленні капітальних благ — виробничої інфраструктури та рівня кваліфікації працюючих. Фактично йшлося про зміну технологічного способу виробництва. Підвищувальна частина кожної хвилі, за Кондратьєвим, охоплює період докорінних науково-технічних відкриттів та нагромадження ресурсів для їхнього втілення.
3). Микола Кондратьєв визначив закономірності (емпіричні правильності) хвиль: 1) на початку піднесення відбуваються значні зміни в умовах господарського життя, що торкаються технології виробництва й обміну; 2) періоди підвищень багаті на значні соціальні потрясіння (війни, революції); 3) середні цикли накладаються на довгі, і якщо середній цикл припадає на знижувальну частину хвилі, то йому властивий глибокий спад і нетривале піднесення; 4) знижувальна частина хвилі визначається довгими депресіями у сільському господарстві.
Пояснення циклічних коливань
Взагалі, як бачимо, економісти пояснюють коливання ділової активності по-різному. В макроекономіці існує велика кількість концепцій, які намагаються пояснити економічні коливання. Усі концепції можна поділити на дві групи: екстернальні та інтернальні.
Екстернальні теорії шукають основні причини економічних коливань у чинниках, які лежать поза межами економічної системи (війнах, революціях, відкритті нових земель, міграції робочої сили, наукових проривах, технологічних інноваціях тощо). Так, наприклад, Йозеф Шумпетер вважав, що циклічні коливання є результатом технічних нововведень (інновацій), які вимагають збільшення інвестицій, останні спричиняють піднесення економіки.
Справді, ці чинники активно впливають на зростання виробництва, інвестиційної діяльності та зайнятості. Проте коливання ділової активності відбувається значно частіше, ніж великі нововведення. Значна частина економістів уважає, що економічні коливання породжуються силами, що діють у середині економічної системи.
Економічні теорії, які шукають основні причини економічних коливань усередині самої економічної системи (грошах, інвестиціях, цінах, сподіваннях тощо), називають інтернальними. Можна навести декілька прикладів таких пояснень.
1) Людвіг Мізес, Фрідріх Хайєк причиною спадів вважали надмірне інвестування, що порушує відповідність пропозиції засобів виробництва і предметів споживання;
2) Ральф Хоутрі казав, що цикл зумовлюється рухом кредиту, точніше, діяльністю емісійних банків, які змінюють облікову ставку процента;
3) К.Маркс та марксисти XX ст., а також немарксисти Джон Гобсон, Еріх Прейзер стверджували, що причина спаду — це недоспоживання, викликане недоліками розподілу.