5.1. Поняття про реабілітаційну установу або реабілітаційний заклад

Реабілітаційна служба системи освіти — єдиний реабілітаційний простір елітарних, загальноосвітніх, адаптивних і профільних закладів, які забезпечують оптимальні можливості для розвитку та соціалізації кожної дитини та комплексну реабілітацію дітей і підлітків.

Основна мета реабілітаційної служби — рання профілактика відхилень у розвитку, поведінці, діяльності й спілкуванні неповнолітніх та різнобічна допомога дітям «групи ризику».

Основні завдання реабілітаційної служби:

• виявлення причин деформації в розвитку дітей і підлітків;

• пошук засобів їх усунення;

• оптимізація умов життя, виховання й навчання;

• організація педагогічного процесу, сприятливого для розвитку гармонійної особистості;

• своєчасне виявлення дітей і підлітків «групи ризику»;

• оздоровлення їхнього внутрішнього світу, подолання психологічної кризи;

• надання різнобічної допомоги тим, хто її потребує, за допомогою спеціальних реабілітаційних, корекційно-розвивальних програм.

Об'єкти й суб'єкти реабілітації:

1. Соціально й педагогічно занедбані діти й підлітки. Головними ознаками занедбаності можна вважати вади основної діяльності (гра, навчання), відхилення в поведінці, труднощі соціальної адаптації. На тлі відсутності аномалій простежуються дисгармонія розвитку; порушена «Я-концепція», система самоусвідомлення дитини.

2. Неповнолітні правопорушники, дезадаптовані підлітки з відхиленнями у поведінці, діти-сироти. Цій групі ризику найперше потрібна допомога в соціальній адаптації, засвоєнні соціальних ролей, культурно-моральних норм і цінностей, а також соціальна підтримка.

3. Діти з порушеннями психосоматичного і нервово-психічного здоров'я та функціональними відхиленнями:

• хронічні соматичні захворювання;

• функціональні порушення;

• нервово-психічні захворювання;

• розумова відсталість;

• інвалідність.

Діти цієї категорії потребують насамперед медичної та психологічної реабілітації, суб'єктами якої є лікарі та психологи, або комплексної реабілітації в умовах взаємодії лікарів, педагогів, психологів і соціальних працівників.

Основний суб'єкт реабілітації — практичний психолог (соціальний педагог), здатний здійснювати ці функції та надавати психологічну допомогу від­кинутим з формальних колективів дітям і підліткам.

Реабілітаційна служба закладу освіти — педагогічний колектив і команда фахівців, які взаємодіють у межах функціональ­них обов'язків та професійної компетентності на основі загального підходу в межах певної змістової моделі та реалізують систему взаємопов'язаних заходів, спрямованих на гармонізацію особистості дитини та її взаємин.

Реабілітаційна система освітнього закладу переважно має психолого-педагогічний характер, тобто її зміст і форми ле­жать у площині професійної компетентності основних шкільних(дошкільних) працівників сукупно з консультативною допомогою «вузьких» фахівців.

Насамперед вона спрямована на відновленні дітей у статусі (як повноцінних суб'єктів спілкування) і їхньої працездатності (як суб'єктів провідної ігрової або навчальної діяльності). Реабілітаційна система стосується роботи з самими дітьми й підлітками (симптоматична корекція) та їхнім соціальним оточенням (етимологічна корекція). Причини відхилень, якими займаються педагоги, переважно психолого-педагогічного характеру й піддаються корекції відповідними засобами.

Реабілітаційна установа - установа, підприємство, заклад, у тому числі їх відділення, структурні підрозділи, незалежно від форми власності, що здійснює реабілітацію інвалідів та дітей-інвалідів у відповідності з державними соціальними нормативами у сфері реабілітації.

Усім відома невтішна статистика значного зростання показників захворюваності серед дітей України. За нею стоять конкретні діти, доля яких обтяжена хворобою чи негараздами в родині. Вони розгублюються в житті, не можуть знайти своєї соціальної ніші. Це передусім діти з особливими потребами: інваліди, сироти, діти з малозабезпечених сімей.

Ми живемо в дуже складний час - час економічної та соціальної невизначеності. Навіть дорослі втрачають певність у завтрашньому дні. Як же бути дітям, особливо тим, у яких дуже слабке здоров'я?

Переведення санаторної школи-інтернату в нову функціональну якість, а саме створення такого закладу, як навчально-реабілітаційний центр, було забезпечено рядом сприятливих умов: це і прогресивні тенденції в розвитку освіти взагалі, і спроможність до інноваційної діяльності колективу закладу, і підтримка під час його становлення з боку місцевих органів управління освітою, і керівництво з боку Міносвіти, і здобутки сучасної педагогічної та медичної науки.

Визначальним фактором для розвитку закладу стало започаткування соціально-педагогічного експерименту з проблеми комплексної реабілітації вихованців санаторних шкіл-інтернатів та створення Міністерством освіти і науки на базі школи-інтернату експериментально-педагогічного майданчика Інституту змісту й методів навчання.

Школа, а особливо школа-інтернат, не може бути байдужою до дитини, а повинна займати щодо неї охоронну, захисну позицію.

За концепцією комплексної реабілітації, яку розробляють на базі центру, реалізується мета не тільки відновлення фізичного здоров’я, а й становлення особистісного та соціального статусу вихованців.

В основу процесу комплексної реабілітації покладено принцип організаційно-технологічного поєднання програм медичної, психологічної та соціально-педагогічної реабілітації. Кожна з них реалізується методами й засобами діагностики, корекції та профілактики.

•Психодіагностика - на визначення особистісних характеристик, емоційно-вольової сфери, інтелекту, характеру;

•соціально-педагогічна діагностика виявляє рівень сформованості знань, умінь, навичок, духовних цінностей та норм поведінки вихованця, а також рівень соціальної адаптованості особистості й комфортності умов її розвитку;

•психокорекція - на зняття стресів, неврозів та підвищення самооцінки й ресурсозабезпеченості вихованців для подолання негативних впливів;

•соціально-педагогічна корекція допомагає ліквідувати прогалини у знаннях, уміннях та навичках, прояви девіантної поведінки та акцентуації характеру, підвищити мотивації навчання й особистісного вдосконалення, а також на розв'язувати проблеми житла, сім'ї, оточення, підвищувати соціальну адаптованість та продуктивність особистості.

Комплексне застосування різноманітних діагностичних, корекційних та профілактичних засобів має синергійний ефект, тобто ефективність взаємопов'язаних реабілітаційних впливів значно перевищує ефективність тих самих впливів у разі їх окремого застосування.

Наприклад, усвідомлена сформованість механізмів саморегуляції та психологічної компенсації значно полегшує подолання соматичного захворювання, зменшує його значущість для індивідуальної самоактуалізації та самореалізації у суспільстві.

Концепція реабілітації хворої дитини в умовах санаторного інтернатного закладу нового типу ґрунтується на положенні про сприйняття реабілітаційних впливів активною, здатною до аналізу та критичного мислення особистістю.

Із цього положення випливає одне з основних завдань освітньо-реабілітаційного процесу - розвиток суб'єктності вихованця, тобто його здатності успішно розв'язувати власні проблеми та свідомо будувати своє життя.

Традиційний підхід до хворої дитини як до безпомічного об'єкта лікування або виховання позбавляє її здатності до самовизначення, бо в цьому разі корекційний вплив спрямовується безпосередньо на вихованця і має директивно-маніпуляційний, а то й відверто насильницький характер.

Корекційне втручання у внутрішній світ дитини поза її бажанням та усвідомленими проблемами може бути доцільним лише на початку реабілітаційного процесу, коли необхідне радикальне втручання в хід її життєдіяльності для усунення або зменшення впливу хвороби чи шкідливих соціальних факторів.

Часто ми констатуємо, що після усунення причини відхилень у медичній та соціальній сферах відпадає потреба у психолого-педагогічних корекційних заходах.

У випадках несформованості механізмів психологічного саморегулювання або заблокованості стресу виникає потреба в корекційній роботі психолога (індивідуальній або груповій психотерапії). Але в цьому разі дорослий помічник прагне якомога швидшого пробудження суб'єктності вихованця, активізації його власних психологічних ресурсів.

Якщо ж наявна глибока педагогічна занедбаність, потрібні спеціальні програми педагогічної корекції, результативність яких безпосередньо залежить від позитивної мотивації та активності учня як суб'єкта педагогічного процесу.

Завдання практичного психолога та соціального педагога - знайти нерозкриті ресурси дитини і допомогти їй використати їх із метою одужання та самореалізації.

Найважливішим складником реабілітаційного процесу з цієї точки зору постає самокорекція, що відбувається за рахунок актуалізації власних ресурсів та застосування рефлексивних методів.

Ефективність організації освітньо-реабілітаційного процесу безпосередньо залежить від обраної методології, яка може задовольнити вимога сучасного розвитку суспільства на рубежі XXI ст., тобто має бути інноваційною за характером та гуманістичною, орієнтованою на особистість за змістом.

Такою науковою теорією для нас сьогодні є педагогіка та психологія життєтворчості, яка втілила у собі основні гуманістичні ідеї, знання, гіпотези, принципи, методи, опрацьовані багатьма вітчизняними та зарубіжними дослідниками.

Саме ідеї педагогіки життєтворчості здатні запобігти усіченому варіанту освітньо-реабілітаційного процесу завдяки виходу на нову парадигму духовного становлення та особистісного розвитку людини в соціумі, засновану на ідеях та принципах плекання людини як творця власного життєвого шляху.

За теорією життєтворчості особистість розглядається як суб'єкт життя, котрий здійснює свою власну життєдіяльність, творить власне життя. Людина не просто проживає своє життя, а продукує, створює, свідомо будує його.

Парадигма життєтворчості відкриває перед вихованцями інтернатного закладу перспективу активного життя, запобігає зосередженню дітей на їхніх проблемах і недугах, виводить на шляхи творчої активності в самоздійсненні.

Освітньо-реабілітаційний процес, побудований на основі діагностично встановленого індивідуального життєтворчого потенціалу дитини, забезпечує широке поле для самовиявлення особистості, варіативний простір життя, умови для розширення діапазону соціальної поведінки вихованців, опанування соціальної реальності та способів якісного самовизначення.

Розбудова інноваційної освітньо-реабілітаційної системи зумовила нові вимоги щодо методологічної та методичної підготовки педагогічних кадрів, покликаних створювати умови не тільки для повноцінного виховання, а й для подолання негативних факторів особистісного розвитку та ефективної соціальної адаптації дітей з особливими потребами.

Отже, передусім потрібно було визначити основний склад професійно значущих якостей педагога навчально-реабілітаційного центру.

У ході пошукової роботи було окреслено модель практичного психолога інноваційного закладу, яка будується на функціональному спрямуванні фахівця та структурі його діяльності.

Проводячи комплексну реабілітацію, практичний психолог навчально-реабілітаційного центру реалізовує такі функції:

•організаторську (створення умов для продуктивної діяльності та позитивного самовиявлення особистості, надання допомоги у її самовизначенні в усіх сферах життєдіяльності);

•реабілітаційну (здійснення діагностичних, запобіжно-профілактичних та корекційно-розвивальних заходів у соціально-правовій і психолого-педагогічній сферах);

•охоронно-захисну (забезпечення захисту прав особистості в суспільстві взагалі та в учнівському, груповому колективі);

•прогностичну функцію (здійснення прогнозування процесу особистісного розвитку вихованців).

До структури діяльності практичного психолога навчально-реабілітаційного закладу було введено такі функції.

I. Визначення психолого-педагогічного діагнозу вихованців: вивчення особливостей життя, здібностей, стану здоров'я, кола спілкування, ціннісних орієнтацій та мотиваційної сфери, виявлення позитивних та негативних факторів розвитку, побутових, медичних, комунікативних, правових та інших проблем.

II. Моделювання, проектування та організація освітньо-реабілітаційного простору: створення умов для розв'язання проблематики життєдіяльності вихованців та адаптаційно-продуктивного введення їх у соціум (поряд із забезпеченням профілактики девіантної поведінки).

III. Психолого-педагогічний моніторинг: відстеження ефективності власної соціально-педагогічної діяльності відповідно до встановленого критерію.

Визначальне місце у структурі діяльності практичного психолога центру посідає її аксіологічно-гуманістичне спрямування (ставлення до підростаючої людини як до цінності; прагнення допомагати їй, піклуватися про неї; орієнтація на соціальний захист особистості, вияв доброти, милосердя і діяльної турботи).

Діяльність практичного психолога нової формації в умовах навчально-реабілітаційного закладу не може відбуватися успішно без відповідного змістового та технологічного забезпечення. В умовах експериментального майданчика розроблено та запроваджено у практику інноваційні технології: проективно-рефлексивну технологію навчання та виховну технологію проективного само здійснення, створення програми виховної роботи з реабілітаційним компонентом - програми життєтворчості особистості.

Важливим фактором успішності діяльності закладу нового типу вважаємо, зокрема, реорганізацію системи управління на засадах проективно-рефлексивного підходу, який характеризується концептуальним, системоутворювальним цілепокладанням, прогнозуванням і проектуванням результату, моделюванням процесів, формуванням методичних банків, обов'язковим самоаналізом усіх напрямків діяльності з боку всіх членів колективу центру, в тому числі учнів, та системним попереджувальним аналізом функціонування всіх структурних компонентів освітньо-реабілітаційної системи (організація управлінського моніторингу).

Позитивні наслідки соціально-педагогічного експерименту "Комплексна реабілітація вихованців санаторних шкіл-інтернатів" сприяють поширенню практики створення в різних регіонах України навчально-реабілітаційних центрів - освітніх закладів нового типу, спроможних забезпечити становлення в житті дітей, які мають недуги, вивести їх на шлях творчого самоздійснення.

Діяльність навчально-реабілітаційних центрів спрямована на організацію навчального та реабілітаційного процесів для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку. Даний документ затверджений наказом Міністра Освіти України ї 325 від 28.08.1997 р. Він визначає категорії дітей, які мають право на безкоштовне навчання та лікування у навчально-реабілітаційних Центрах України.