2. Закономірності розміщення продуктивних сил (рпс)

Розглядаючи закономірності РПС, необхідно визначити зміст поняття РПС. Поняттям РПС охоплюються такі складові: розміщення населення та трудових ресурсів; розміщення природних ресурсів; розміщення виробництва і сфери обслуговування. Особливе значення мають конкретні складові - розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту та групи галузей соціальної сфери.

Розглянемо основні закономірності розміщення продуктивних сил

(ПС):

1. Соціальна спрямованість економіки. У Конституції, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради 28 червня 1996 року задекларовано, що Україна проголошена соціальною державою. У ст. 3 задекларовано, що Людина визнається найвищою соціальною цінністю суспільства. Особливо наголошується на тому, що держава забезпечує соціальну спрямованість економіки, а отже, підпорядковує розвиток і РПС інтересам людини. Таким чином, дія закономірності соціального спрямування економічного розвитку і РПС в Україні закріплене Конституцією. Соціальна спрямованість економіки передбачає таке просторове РПС, за якого досягається найвищій соціальний ефект, забезпечується продуктивна зайнятість трудоактивного населення регіону як першооснови його життєдіяльності та добробуту. Соціальна спрямованість РПС вимагає інтенсивного розвитку соціальної інфраструктури, створення сприятливих умов праці, забезпечення зниження техногенного і антропогенного навантаження на території.

2. Сталий розвиток вробництва. Ця закономірність визначає стратегічний напрям досягнення збалансованості економічної, соціальної та екологічної складових світової,національної та регіональної господарських систем. Ідея сталого розвитку полягає в

Єдності двох взаємопов’язаних процесів: по-перше, в скороченні, суворій економії ресурсоспоживання, збереженні і відтворенні природно­ресурсного потенціалу а середовища життєдіяльності людей; по-друге, в забезпеченні підвищення добробуту населення всіх країн і регіонів. Ця вимога стає реальною за умови динамічного науково-технічного прогресу і використання його результатів. Сталий розвиток ПС України має відбуватися тільки на основі кардинальної структурної перебудови економіки, техніко- технологічного оновлення виробництва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, інформатизації та екологізації всіх сфер суспільного життя.

3. Планомірність і керованість. Великий досвід планування розміщення і розвитку ПС нагромаджено в Україні за часів СРСР. Після проголошення державної незалежності 1991 року Україна за минулі роки частково втратила цей досвід. Але й в умовах формування соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні розробляються коротко - і довгострокові прогнози та програми, які охоплюють як окремі галузі або їх комплекси, так і всю економіку України та її регіонів. Одним з інструментів забезпечення планомірного розвитку ПС є Державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, які розробляються відповідно до постанов кабінету Міністрів України. Головна мета їх розробки - формування на території регіону ефективного господарського комплексу на основі раціонального використання наявного ресурсного потенціалу території.

Керованість процесу розміщення і розвитку ПС України та її регіонів забезпечується державою шляхом проведення відповідної промислової, аграрної, структурної, інвестиційної, фінансово-кредитної та соціальної

політики.

4. Забезпечення достатньої безпеки країни. До загального поняття національної безпеки включаються економічна, соціальна, інформаційна, демографічна, продовольча, енергетична, науково-технічна, оборонна безпека. Україна належить до країн світу, в яких склалася висока залежність розвитку матеріального виробництва від мінерально-сировинної бази. Тут виробляється близько 5% світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. У цілому наявна мінерально-сировинна база нашої країни спроможна забезпечити збалансований розвиток базових галузей промисловості та агропромислового комплексу, надходження валютних коштів. Разом з тим існує висока залежність України від імпорту енергоносіїв. Крім того, за рахунок власного виробництва лише наполовину задовольняються потреби в продукції целюлозно-паперової, текстильної і медичної промисловості.

5. Орієнтація в процесі вирішення конкретних питань РПС на забезпечення високої конкурентоспроможності продукції. Ця закономірність ґрунтується на врахуванні специфіки ринкової кон’юнктури, в основі якої - кількісне і якісне співвідношення попиту і пропозиції не тільки на товарному ринку, а й на ринку робочої сили, ринку капіталу. Прикладом незбалансованості попиту на робочу силу і її пропозиції є ринок праці в західних областях України, які традиційно належать до трудонадлишкових регіонів, або Донецький регіон з причини масового закриття шахт. Досягнення збалансованості вимагає підвищення рівня попиту на робочу силу через введення в дію нових промислових, сільськогосподарських та інфраструктурних об’єктів відповідно до професійно-кваліфікаційних характеристик основного резерву робочої сили.

6. Економічно ефективне РПС. Сучасне виробництво характеризується великими витратами на транспортування сировини, палива, готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Ці витрати є вагомою часткою сумарних витрат і тому істотно впливають на рівень продуктивності суспільної праці. Раціональна територіальна організація ПС повинна забезпечувати найвищу продуктивність суспільної праці завдяки максимальній економії її за рахунок зменшення витрат на подолання територіального розриву між виробництвом і споживанням. Закономірність економічно ефективного РПС ПС реалізується через принцип наближення виробництва до джерел сировини, енергії та споживача.

7. Комплексний розвиток і РПС. Комплексний розвиток і ефективна спеціалізація відповідають найважливішій вимозі господарювання - досягненню найбільших результатів за оптимальних витрат. Функціональне поєднання і взаєпопов’язаний розвиток галузей на певній території дає економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції, спільного використання виробничої інфраструктури.

Основними рисами комплексного розвитку економічних районів є :

• найбільш повне екологічно і економічно виправдане використання ресурсів регіону;

• раціональна галузева і територіальна структура господарювання, яка відповідає соціальним і економічним умовам регіону;

• тісний взаємозв’язок і збалансованість усіх ланок господарства регіону.

8. Територіальний поділ праці. У результаті територіального поділу праці в господарстві формується така територіально-галузева структура, яка найбільш повно відповідає природним, демографічним, економічним і соціальним умовам регіону і потребам міжрегіонального ринку. РПС з урахуванням територіального поділу праці і спеціалізації регіонів знижує витрати виробництва і веде до підвищення ефективності господарства. У результаті розвивається ефективна територіальна спеціалізація з допоміжними і обслуговуючими галузями, формується господарський комплекс з його внутрішньою структурою і міжрегіональними зв’язками.

9. Територіальна концентрація виробництва. Територіальна концентрація виробництва і населення зумовлюються сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території. Цей процес найбільш чітко проявляється у формуванні промислових утворень - центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон. Таким чином, закономірність територіальної концентрації виробництва відображає об’єктивну тенденцію, яка проявляється в отриманні додаткового економічного ефекту за рахунок просторової агломерації сфери матеріального виробництва і сфери послуг, розвитку територіальних поєднань промислових підприємств, локалізації господарської діяльності.

10. Глобалізація економіки та її регіоналізація. Сучасний етап розвитку економіки характеризується наявністю двох протилежних процесів - глобалізації економіки та її регіоналізації.

Глобалізація економіки проявляється через світовий ринок, який стирає межі між країнами, а регіоналізація розвивається завдяки централізації господарювання як особливого типу територіального управління економічними відносинами. Україна має певні конкурентні переваги у світогосподарській системі і тому може брати активну участь у глобальних економічних процесах. Це стосується, зокрема, унікального природно­ресурсного потенціалу, передусім рудних (залізо- та марганево-рудних) ресурсів, які можуть відіграти важливу роль у розвитку світової економіки як її природна база. Природні умови України суттєво доповнюються і наявним виробничим, людським та науково-технічним потенціалом.